Ухвала суду № 56999439, 07.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

про відмову в роз'ясненні судового рішення

07 квітня 2016 року м. Київ № 826/9615/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянув у письмовому провадженні заяву представника управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області про роз'яснення резолютивної частини постанови від 21.09.2015 р. в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1

до Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області, Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної у м. Донецьку ради, Кіровської районної у м. Донецьку радипростягнення заробітної плати за липень-серпень 2014 року та жовтень-листопад 2014 року у розмірі 28 660,84 грн., середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 25 листопада 2014 року по 20 травня 2015 року у розмірі 2 391,81 грн. та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області, Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної у м. Донецьку ради, Кіровської районної у м. Донецьку ради про стягнення заробітної плати за липень-серпень 2014 року та жовтень-листопад 2014 року у розмірі 28 660,84 грн., середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 25 листопада 2014 року по 20 травня 2015 року у розмірі 2 391,81 грн. та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2015 р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто на корить ОСОБА_1 з місцевого бюджету міста Донецька нараховану, але не виплачену заробітну плату за липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року у розмірі 28 660,84 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з місцевого бюджету міста Донецька середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з дати звільнення - 25 листопада 2014 року по 20 травня 2015 року у розмірі 29 391,81 грн. Зобов'язано Управління державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області вчинити дії щодо перерахування грошових коштів у розмірі 58 052,65 грн. на користь ОСОБА_1 на р/р НОМЕР_1 в ТВБВ №10026/066 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області, МФО 322669, код ЗКПО банку 09322277, призначення платежу: картковий рахунок НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1. Допущено негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

Окружним адміністративним судом м. Києва 25.12.2015 р. видано виконавчий лист у справі № 826/9615/15.

Згідно відмітки служби діловодства, 10.03.2016 р. Окружний адміністративний суд м. Києва одержав від управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області заяву про роз'яснення резолютивної частини постанови від 21.09.2015 р., якою зобов'язано управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області вчинити дії щодо перерахування грошових коштів у розмірі 58052,65 грн. на користь ОСОБА_1 на р/р НОМЕР_1 в ТВБВ №10026/066 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області, МФО 322669, код ЗКПО банку 09322277, призначення платежу: картковий рахунок НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1. Крім того представник заявника також просить зупинити виконавче провадження № 49974963, відкрите 01.02.2016 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Балдинюком М.Ю.

Заява обґрунтована незрозумілістю резолютивної частини постанови суду від 21.09.2015 р. у справі № 826/9615/15. Окрім того, заявник посилається на неможливість виконання рішення суду, оскільки, на його думку, воно суперечить повноваженням Казначейства, які регламентовані бюджетним законодавством, що приведе до нецільового використання бюджетних коштів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17.03.2016 р. призначено судовий розгляд заяви про роз'яснення судового рішення.

В судове засідання 24.03.2016 р. сторони не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомили.

У зв'язку із неявкою в судове засідання представників сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, а подальший розгляд заяви вирішено здійснювати у порядку письмового провадження, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Суд звертає увагу на те, що роз'яснено може бути постанову чи ухвалу суду в разі, якщо без такого роз'яснення її важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.

Механізм, визначений статтею 170 Кодексу адміністративного судочинства України, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, мають право на оскарження цього судового рішення.

Проаналізувавши доводи заявника щодо необхідності роз'яснення судового рішення, суд, враховуючи матеріали даної адміністративної справи, приходить до висновку, що підстави для роз'яснення судового рішення відсутні з огляду на наступне.

Так, у судовому рішенні встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 №405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" з квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція.

Активна фаза антитерористичної операції з липня 2014 року проходить у місті Донецьку. З моменту проведення цієї операції, територія міста Донецька є тимчасово непідконтрольною українській владі.

Судом встановлено, що на час звернення з позовом до суду, існував особливий порядок фінансування бюджетних установ, організацій, підприємств, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, який визначений, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595 "Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" (далі по тексту - Постанова №595).

Вказаною Постановою №595 було затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Пунктом 2 цього Тимчасового порядку було встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи (пункт 3 Тимчасового положення).

Судом було досліджено питання щодо заборони фінансування установ, які не переміщенні з непідконтрольної території.

Так, у судовому рішенні зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2015 у справі № 826/18826/14, яка набрала законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595.

Таким чином, положення пункту 2 вказаного Тимчасового порядку не тягне жодних правових наслідків, у тому числі щодо нездійснення фінансування бюджетних установ.

Судом, зокрема, встановлено, що заборгованість по заробітній платі позивача виникла з липня 2014 року, тобто до набрання законної сили Постановою №595 (11.11.2014).

Згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР органи місцевого самоврядування фінансуються за рахунок місцевого бюджету.

Частиною другою статті 78 Бюджетного Кодексу України зазначено, що казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державної казначейської служби України відповідно до покладених на них статтею 43 цього Кодексу функцій та повноважень.

Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного і місцевого бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Організаційні взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, фінансовими органами та/або районними у містах радами та їх виконавчими органами регламентуються Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012 №938.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

6 лютого 2013 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845".

Зазначена постанова прийнята у зв'язку із приведенням постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ" (далі - Порядок) у відповідність із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Згідно пункту 42 Порядку у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 41 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 7 цього Порядку до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду, а саме:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який перераховуватимуться кошти, якщо дані реквізити не зазначені у виконавчому документі, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 15 квітня 2013 р. № 267, до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845, внесено зміни, а саме: пункт 25 доповнено абзацом такого змісту: "У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24 - 34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми."

Пункт 33 викладено в такій редакції: "У разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів", зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника".

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, здійснюється лише за судовим рішенням про стягнення коштів з державного бюджету.

29 червня 2004 р. щодо України Європейським судом з прав людини винесено перші рішення, в яких порушуються питання невиконання рішень національних судів, де відповідачами були державні підприємства. Так, Європейський суд з прав людини виніс рішення у справах "Півень проти України", "Жовнер проти України", "Войтенко проти України". Перші дві заяви стосувалися невиконання рішень, винесених на користь заявниць, про стягнення з навчальних закладів освіти заборгованості з заробітної плати та надбавки за вислугу років. Суд встановив, що боржником були заклади освіти, які є державними установами, що фінансуються з державного бюджету. Крім цього, Суд зазначив, що рішення судів залишалися невиконаними шість років через те, що бюджетне законодавство не передбачало витрати, встановлені статтею 57 Закону України "Про освіту". Більше того, Суд звернув увагу, що в національному законодавстві відсутня нормативна база щодо зобов'язань відповідних міністерств у випадку бюджетної прогалини. Взявши до уваги той факт, що існувала прогалина у законодавстві, а також те, що відстрочка виконання не була обмежена конкретним строком, Суд дійшов висновку, що державою було порушено § 1 статті 6 Конвенції.

У своїй прецедентній практиці Суд зазначає, що у справах щодо невиконання рішень суду у зв'язку з нестачею бюджетних коштів державний орган влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про повернення боргу. Зрозуміло, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Але затримка не може бути такою, що спотворює сутність права, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Не можна посилатись на стверджувані фінансові труднощі, яких зазнає держава, що перешкоджають заявникові отримати належні йому кошти відповідно до рішення суду.

З урахуванням наведеного жодних законодавчих перепон у виконані судового рішення суд не вбачає.

Беручи до уваги наведені вище положення, з урахуванням фактичних обставин справи, встановлених постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2015 р., слід дійти висновку, що оскільки пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595, відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття, відповідно положення вказаного Тимчасового порядку не тягне жодних правових наслідків, у тому числі щодо нездійснення фінансування бюджетних установ.

Суд окремо акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно із Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу N 1 та протоколів NN 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких видана Верховною Радою, є частиною законодавства України.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» колишня друга секція (Заява N 63566/00) Страсбург, 18 липня 2006 року, -кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника.

Відповідно до рекомендацій N R(2000)2 компетентні органи держави-відповідача можуть прийняти й інші міри, ніж ті, які визначив суд при постановленні рішення у відповідності до ст. 41 Конвенції, та/або загальні заходи чи індивідуальні заходи, наскільки це можливо, для поновлення тієї ситуації, в якій знаходилась особа до порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зважаючи на викладене вище, розглянувши подану заяву, суд вважає, що підстави для задоволення заяви про роз'яснення судового рішення відсутні, оскільки резолютивну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 р. складено у відповідності до вимог чинного законодавства, а її зміст є зрозумілим, як і зрозумілим є порядок виконання даної постанови.

Щодо вимоги позивача про зупинення виконавчого провадження № 49974963 від 01.02.2016 р., слід зазначити наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження може бути зупинено у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Отже, диспозицією наведеної статті право зупиняти виконавче провадження у разі звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення надано державному виконавцю.

Водночас, аналіз статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України не містить положень щодо необхідності зупинення судом виконавчого провадження у разі надходження заяви про роз'яснення судового рішення.

Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що вирішення питання щодо необхідності зупинення виконавчого провадження, у разі звернення до суду із заявою про роз'яснення судового рішення, належить державному виконавцю та не відноситься до компетенції суду.

Зважаючи на викладене вище, у суду відсутні підстави для зупинення виконавчого провадження № 49974963, відкритого 01.02.2016 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Балдинюком М.Ю.

Отже, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви представника управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області про роз'яснення резолютивної частини постанови від 21.09.2015 р. та зупинення виконавчого провадження № 49974963 від 01.02.2016 р., а тому відмовляє в її задоволенні.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 170 та 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення та зупинення виконавчого провадження ВП № 49974963 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук