Рішення № 56994, 27.07.2006, Господарський суд Закарпатської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

27.07.2006 Справа № 2/114

За позовом прокурора Тячівського району в інтересах держави в особі Тячівської міської ради, м. Тячів

До відповідача малого приватного підприємства „Гранат”, м. Тячів

Про визнання недійсним договору від 27.03.2006р. оренди окремого індивідуально визначеного нерухомого майна –частини адміністративної будівлі площею 375,20кв.м., розміщеного за адресою: м. Тячів, вул. Піонерська, 1 та спонукання сторін за договором до повернення одержаного за цією угодою

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача – Візичканич В.І. - представник по довіреності №02-15/134 від 18.04.06р.

від відповідача – не з’явився

від прокурора – Костак В.–старший прокурор відділу представництва

інтересів громадян та держави в суді

облпрокуратури

СУТЬ СПОРУ: прокурором Тячівського району в інтересах держави в особі Тячівської міської ради, м. Тячів заявлено позов до малого приватного підприємства „Гранат”, м. Тячів про визнання недійсним договору від 27.03.2006р. оренди окремого індивідуально визначеного нерухомого майна –частини адміністративної будівлі площею 375,20кв.м., розміщеного за адресою: м. Тячів, вул. Піонерська, 1 та спонукання сторін за договором до повернення одержаного за цією угодою.

В засіданні суду 17.07.2006р. за згодою представників сторін в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом була оголошена перерва до 27.07.2006р. для надання можливості сторонам подати суду докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень. В день судового засідання від відповідача надійшла телеграма з проханням розгляд справи відкласти через неможливість явки уповноваженого представника відповідача, однак, представник позивача та облпрокуратури заперечують можливість її задоволення судом з огляду на закінчення строку вирішення спору, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та необґрунтованістю прохання представника відповідача. З огляду на вищевикладене клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Представник позивача та облпрокуратури просять задоволити позовні вимоги в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи. Зокрема, в обґрунтування своїх доводів вказують на те, що спірний договір підписано сторонами без досягнення згоди по всіх істотних умовах такого виду договорів, крім того, від імені орендодавця даний договір

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.07.2006 року по справі №2/114

підписано головою Тячівської міської ради, якому особисто сесією міської ради були передані (делеговані) повноваження по управлінню об’єктами комунальної власності, в тому числі їх передача в оренду. Дане рішення 21 сесії ІУ скликання Тячівської міської ради №786 від 20.12.2005р. „Про передачу окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Тячів та с. Тячівка” за протестом прокурора від 04.05.2006р. скасоване як таке, що прийнято з перевищенням наданих повноважень.

Вважають, що за таких підстав сторонами за спірною угодою були допущені певні порушення, що в свою чергу є підставою для визнання її судом недійсною. А оскільки недосягнення згоди з істотних умов є підставою для визнання договору оренди неукладеним, позивач подав також заяву в порядку статті 22 та п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України про захист прав позивача способом відновлення становища, яке існувало до порушення та можливості виходу суду за межі позовних вимог.

Представники відповідача заперечують проти позовних вимог в повному обсязі по мотивах, викладених у поданому суду письмовому поясненні на позов. Зокрема, вказують на те, що доводи позивача про недосягнення згоди з ряду істотних умов при укладенні спірного договору оренди є необґрунтованими, в підтвердження чого подав порівняльний аналіз умов договору зі статтею 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”. Щодо доводів позивача про відсутність у голови Тячівської міської ради повноважень на підписання спірного договору та визнання недійсним рішення міської ради №786 від 20.12.2005р. вказують на те, що така обставина не є підставою для визнання договору оренди недійсним, оскільки інша сторона не була обізнана з повноваженнями Тячівського міського голови, а на момент вчинення правочину всі сторони за ним мали належні, визначені законодавством повноваження.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Між Тячівською міською радою в особі міського голови Філіп Степана Миколайовича, діючого на підставі Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” та протоколу територіальної виборчої комісії Тячівського району від 31.03.2002р. (надалі - наймодавець) та малим приватним підприємством „Гранат” в особі Бабич Маріанни Василівни, діючої на підставі статуту від 15.12.1993р., зареєстрованого в Тячівській ДПІ від 11.08.1994р. та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності за №20440853 від 02.11.1995р., виданого Тячівською райдержадміністрацією (надалі - наймач) 27.03.2006р. був укладений договір оренди індивідуально визначеного майна –частини основної адміністративної будівлі в м. Тячів, вул. Піонерська, 1 загальною площею 375,20кв.м. (повний текст преамбули договору).

Згідно акту оцінки нерухомого майна від 27.01.2006р., затвердженого головою міської ради та затвердженого комісією міської ради оціночна вартість майна становить 48500грн., а сама будівля належить наймодавцю на праві свідоцтва про право комунальної власності на нерухоме майном за №164 від 24.03.2006р., зареєстрованого в тячівському райдержтехінвентарбюро за реєстровим 203 в реєстраційній книзі №2юр. та передається з метою забезпечення потреб та інтересів мешканців міста Тячів та Тячівського району строком на 10 років.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.07.2006 року по справі №2/114

Аналізуючи аргументи сторін щодо відповідності оспорюваного договору вимогам чинного законодавства суд констатує наступне.

Об’єктом оспорюваного договору оренди є нерухоме майно –не житлове приміщення, яке належить до комунальної власності міста Тячів. Відповідно, правовідносини сторін по оренді зазначеного об’єкту на момент укладення договору регламентувались Законом України „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції Закону №98/95 ВР від 14.03.1995р. з наступними змінами та доповненнями).

Належність майна, що є предметом оспорюваного договору, до власності територіальної громади на момент укладення договору від 27.03.2006р. підтверджується свідоцтвом про право комунальної власності на нерухоме майном за №164 від 24.03.2006р., зареєстрованого в Тячівському райдержтехінвентарбюро за реєстровим 203 в реєстраційній книзі №2юр.

Відповідно до статті 32 Закону України „Про власність” суб’єктом права комунальної власності на об’єкт оренди є адміністративно-територіальна одиниця в особі Тячівської міської ради. Пунктом 5 статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (далі - Закон) передбачено, що органи місцевого самоврядування здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, зокрема, здають їх в оренду. Пунктом 31 статті 26 вищевказаного Закону до кола питань, які відносяться до виключної компетенції міської ради і вирішуються виключно на пленарних засіданнях ради віднесено питання про прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначено органи місцевого самоврядування, їх повноваження та компетенція. Так, представницький орган місцевого самоврядування, це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. За нормами вищевказаного Закону ряд повноважень делегуються іншим органам для здійснення більш оптимального та найефективнішого їх застосування. Делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Згідно статті 1 Закону право комунальної власності, це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За статтею 26 Закону до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено надання повноважень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Тобто, аналіз вищевказаної норми дає підстави стверджувати про те, що

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.07.2006 року по справі №2/114

передача повноважень по розпорядженню об’єктами комунальної власності не може передаватись голові міської ради, як посадовій особі, повноваження якого визначено статтею 42 Закону. Так, голова міської ради укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, однак, йому як посадовій особі, а не органу місцевого самоврядування, делегування повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, не може бути надано, і рішення про передачу в оренду певного об’єкту комунальної власності повинне вирішуватись тільки уповноваженим на це органом.

В даному випадку оспорюваний правочин укладено з перевищенням повноважень, що є наслідком визнання його недійсним. Статтею 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як свідчать матеріали справи, схвалення оспорюваного правочину наймодавцем не відбулося, а навпаки, можливість та правоздатність його укладення заперечується.

Разом з тим, аналіз оспорюваного договору нормам чинного законодавства свідчить про відсутність узгодження сторін ряду його істотних умов. Зокрема, всупереч вимогам статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” умовами договору не визначено порядок контролю за наявністю, станом, напрямками та ефективністю використання орендованого майна, а також порядок відновлення орендованого майна та умови його повернення, і т.д.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до яких віднесено, зокрема, наявність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності, а зміст правочину не повинен суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства. Водночас, недотримання в момент вчинення правочину однією зі сторін вищевказаних вимог, є підставою для його недійсності.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Водночас, відповідно до статей 32, 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 27.07.2006 року по справі №2/114

З огляду на вищевикладене, доводи відповідача не можуть бути взяті судом до уваги. Суд вважає за необхідне вимоги позивача задоволити в повному обсязі та у відповідності до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язати кожну із сторін за договором від 27.03.2006р. повернути другій стороні все, що вона отримала на виконання даного договору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним договір від 27.03.2006р., укладений між Тячівською міською радою в особі міського голови Філіп Степана Миколайовича та малим приватним підприємством „Гранат” в особі Бабич Маріанни Василівни, оренди індивідуально визначеного майна –частини основної адміністративної будівлі в м. Тячів, вул. Піонерська, 1 загальною площею 375,20кв.м.

Зобов’язати сторони за договором від 27.03.2006р. повернути другій стороні все, що вони отримали на виконання даного договору.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.Ф. Ремецькі