Рішення № 56990600, 31.03.2016, Снятинський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 351/2075/13-ц

Номер провадження №2/351/4/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року м. Снятин

Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Боднарука М.В.,

секретар Лакуста М.З.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Снятині справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Національний банк України про визнання незаконними дій ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладенні та реалізації кредитного договору з усіма додатками, укладеного 07.07.2004 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, зобов'язання вчинити дії, поновити порушене право, та визнання недійсним кредитного договору від 07.07.2004 р. з усіма додатками укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом про визнання кредитного договору від 07.07.2004 р. з усіма його додатками недійсним, визнання дій і рішень ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладанні даних договорів і похідних від них неправомірними та зобовязання останніх вчинити дії, поновити порушене право, який мотивувала тим, що відносини які склались між Банком та Позивачем - не відповідають вимогам закону, та враховуючи те, що позивач, разом з ОСОБА_3 є співвласниками нерухомого майна - будинок загальною площею 712.40 та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Івано-Франківська обл., Снятинський район, с.Новоселиця, вул.Миру, буд.3, яке передано Банку в іпотеку, а вчинені дії Банком порушують їх права на приватну власність, а стягнення з рахунку зарплати з позивача банком беїз рішення суду - є неправомірними діями банку, а кредитний договір № CVHoG00000065 від 07.07.2004 року і додаткові угоди в його межах, в т.ч. Договір іпотеки були укладені Банком та Позичальником з численними порушеннями вимог чинного законодавства, що призвело до не законного порушення прав співвласника, незаконного збільшення предмету іпотеки без згоди співвласників Будинку.

ОСОБА_1 вказує, що через економічну кризу та девальвацію національної валюти для позивача ОСОБА_2 як і для багатьох українців проблема обслуговування валютних кредитів постала гостро і дуже серйозно з 2008 року, проте банк підняв відсоткову ставку по кредиту, протиправно порушивши умови кредитного договору, де зазначено, що загальний розмір усіх позик, що підлягатимуть погашенню, не можуть перевищувати еквівалент кредитного договору, розрахований за офіційним курсом НБУ на день надання кредиту, а також банк відмовив в переоформленні даного кредиту на іншу особу і знімає з рахунку позивача його зарплату впродовж останніх років без рішення суду на те, та через такі дії банку позивачу стало фактично неможливо сплачувати кредит.

Також ОСОБА_1 підкреслює, що на момент укладення оскаржуваних договорів у будинку разом із батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживала їх неповнолітня донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, а укладення Договору іпотеки без дозволу органів опіки та піклування порушує її права та законні інтереси та суперечить вимогам чинного законодавства, то відповідно Кредитний договір, Договір іпотеки та Додаткова угода були укладені Банком та ОСОБА_2 з численними порушеннями вимог чинного законодавства, що призвело до незаконного порушення прав малолітньої ОСОБА_4, незаконного збільшення предмету іпотеки без згоди співвласника будинку ОСОБА_3. Тому укладення Договору іпотеки, предметом якого є будинок, що знаходиться в постійному і безперервному користуванні малолітньої ОСОБА_4 є єдиним можливим місцем її проживання, без згоди органів опіки та піклування суперечить вимогам чинного законодавства, порушує її законні права та інтереси, а значить є недійсним.

Представник позивача в судовому засіданні відмовилась дати пояснення по суті позову, пояснивши суду, що Снятинський районний суд незаконно утворений, головуючий по справі суддя незаконно обраний на посаду, а тому вважає, що суд в такому складі не в змозі постановити обєктивне рішення по справі про що подала до суду письмову заяву.

Представник відповідача подав до суду письмові заперечення (а.с. 82-86 Т.1), якими проти позову ОСОБА_2, інтереси якої представляє ОСОБА_1 заперечує пояснивши, що ОСОБА_2 взяла у відповідача кредит в іноземній валюті, згідно із кредитним договором. Відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту, може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, і кредити можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як в грошові одиниці України гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.

Відповідач доводить, що нормативно-правовим актом, який має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93, де зазначено, що під валютними операціями розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави."

Диспозиція норми підпункту "в" ч.4 ст.5 Декрету передбачає спеціальну змову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, як доводить відповідач здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких с валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Відповідач вказує, що згідно п. 2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій затверджену постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за номером 22-3 від 21.09.2009 року. Де у додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

А тому, як доводить відповідач здійснення банківськими установами операцій з валютними цінностями встановлено діючим законодавством України.

Також відповідач зазначає, що ОСОБА_2 надала "ПриватБанку" всі необхідні документи, а саме: паспорт, ідентифікаційний код, які вимагаються банком при підписанні договору, копії яких посвідчені власноручно їх власником ОСОБА_2 та завірені підписом відповідального працівника банку. Цей факт встановлює автентичність підпису боржника. А також отримувала документацію відносно вимог Кредитора, щодо погашення заборгованості Боржником та підписувала повідомлення про вручення листів-претензій наручно.

А тому відповідач просить суд в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ ПриватБанк про визнання недійсним кредитно-заставного договору №CVHoG00000065 від 07.07.2004 року відмовити в повному обсязі.

Суд дослідивши матеріали справи вважає, що позов задоволенню не підлягає. До такого рішення суд приходить за наступних міркувань:

Посилаючись на ст. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ визнання правочинів недійсними Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦКУ, міжнародним договорам, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 7 Постанови ПВСУ правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже, враховуючи вище викладене Договір не може бути визнаний недійсним тому, що є законним і не суперечить нормам ЦКУ та іншим нормативно-правовим актам. Оскільки, при укладенні договору сторони діяли з власної волі, договір є дійсним.

Таким чином суд вважає, що кредитний договір є чинним та немає підстав визнання його недійсним, адже він відповідає ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту, може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, і кредити можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як в грошові одиниці України гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк, крім перелічених у Частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня . При цьому Основний закон України не встановлює обмеження щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Частиною 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено поняття кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. У абзаці 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій у випадку і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК та ч. З ст. 533 ЦК України).

В зв'язку з наведеним суд дійшов до висновку, що стягнення з відповідача в тій валюті, яку останній отримав у кредит не суперечить чинному законодавству України. Такий висновок зробив Верховний суд України в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 p.p.). Позивач зазначає, що Договір укладений з ним є нікчемним оскільки він укладений з порушенням багатьох норм Цивільного законодавства.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину, і тому, особа (Позивач), яка оскаржує правочин, має довести той факт, що саме не вона вчиняла даний правочин в силу різних обставин.

Також встановлено, що особа, яка не має відношення до виконання зобов'язання боржником не приймала б документацію відносно вимог Кредитора, щодо погашення заборгованості Боржником та не підписувала б повідомлення про вручення листів-претензій наручно. А також, у разі якщо особа не підписувала Договір вона не приймає на себе зобов'язання.

Відповідно до п.3 ст. 203 ЦКУ, умовами чинності (дійсності) правочину є такі вимоги: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Виходячи з того, що Божник надав весь пакет документів для кладення Договору і особисто підписував усі документи.

Таким чином, цілком очевидно, що ОСОБА_2 вчинила правочин з власної волі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належність доказів це здатність доказів містити інформацію, що вказує на наявність в діях позивача складу цивільно-правової відповідальності.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 60 ЦПК України передбачено правило про те, що кожна сторона зобов'язана довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів споживчий кредит кошти , що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Вимоги споживача, встановлені ч. 1. Пред'являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Керуючись Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 року п.2, в якій дається поняття, що споживчі кредити - це кредити на поточні потреби, які надані позичальнику - фізичній особі, і загальна сума їх за одним чи декількома кредитними творами (незалежно від наявності забезпечення) не перевищує 20000 гривень.

Також суд вважає, що ставлячи питання про визнання кредитного договору недійсним, позивач пропустив строк звернення до суду про визнання даного договору недійсним.

Відповідно до ст. 256 ЦК України строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст. 257 ЦК України передбачено загальний строк позовної по давності який становить 3 (три) роки. Договір між ПАТ КБ ПриватБанком укладено 07.07.2004 року., тобто трьохрічний термін встановлений законодавством закінчився 07.07.2007 р.

Суд не може взяти до уваги доводи представника позивачки в тій частині, що суд не може постановити по справі обєктивне рішення, по причині, що Снятинський районний суд незаконно утворений, а головуючий по справі не у встановленому законом порядку призначений на посаду судді, так як представник позивачки уже зверталась до суду із аналогічною заявою і Ухвалою Снятинського районного суду від 17.04.2015 р. в задоволенні даної заяви було відмовленого, що дає підстави суду не брати до уваги її доводи з цього приводу як безпідставні.

Суд оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позивач не довів своїх позовних вимог, що є його обовязком відповідно до ст. 10 ЦПК України, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про визнання кредитного договору від 07.07.2004 р. з усіма його додатками недійсним, визнання дій і рішень ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладанні даних договорів і похідних від них неправомірними та зобовязання останніх вчинити дії, поновити порушене право слід відмовити, при цьому суд сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи.

Керуючись ст.ст. 11, 213-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Національний банк України про визнання незаконними дій ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладенні та реалізації кредитного договору з усіма додатками, укладеного 07.07.2004 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, зобов'язання вчинити дії, поновити порушене право, та визнання недійсним кредитного договору від 07.07.2004 р. з усіма додатками укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Снятинський районний суд. У разі відсутності сторін, під час проголошення судового рішення подається апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: підпис

Голова Снятинського районного суду ОСОБА_5