Рішення № 56987465, 25.03.2016, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3527/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2016 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Грабовського В.В.,

з участю: секретаря судових засідань ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Правекс-Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Правекс-Банк», з участю третьої особи: ОСОБА_7, про визнання договору поруки припиненим,

ВСТАНОВИВ:

26 жовтня 2015 року представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому, просив стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором №2449-008/07Р від 26.07.2007 року у розмірі 25434,22 долари США, у тому числі: заборгованість за кредитом 10081,00 доларів США; заборгованість за процентами 4781,65 доларів США; неустойка (пеня) за кредитом 7480,31 доларів США; неустойка (пеня) за процентами 3091,26 доларів США; стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором №2449-008/07Р від 26.07.2007 року у розмірі 25434,22 долари США, у тому числі: заборгованість за кредитом 10081,00 доларів США; заборгованість за процентами 4781,65 доларів США; неустойка (пеня) за кредитом 7480,31 доларів США; неустойка (пеня) за процентами 3091,26 доларів США; стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Правекс-Банк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8014,05 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_8 Романовича та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Правекс-Банк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8014,05 грн. В обґрунтування позовних вимог послався на те, що 26 липня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 2449-008/07Р, за умовами якого позивач надав ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 15041,00 доларів США для своєчасної оплати вартості автомобіля зі сплатою 11,99 % річних за користування кредитом з кінцевим строком повернення до 26 липня 2014 року. У звязку з неналежним виконанням позичальником умов вищезазначеного договору станом на 04 червня 2015 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 25434,22 долари США, що складається із: заборгованість за кредитом - 10081,00 доларів США; заборгованість за процентами - 4781,65 доларів США; неустойка (пеня) за кредитом - 7480,31 доларів США; неустойка (пеня) за процентами - 3091,26 доларів США. У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 26.07.2007 року між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_7 було укладено договори поруки № 2449-008/07Р, відповідно до яких відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 як поручителі зобов'язалися нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання позичальником ОСОБА_6 усіх його зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором.

ОСОБА_3 у грудні 2015 року звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому на підставі ст. 559 ЦК України просить визнати договір поруки № 2449-008/07Р від 26.07.2007 року, укладений між до Публічним акціонерним товариством ОСОБА_5 банк «Правекс-Банк» та ОСОБА_3 припиненим. Вимоги обґрунтовані тим, що 26.07.2007 року ОСОБА_6 отримав у ПАТ КБ «Правекс-Банк» кредит в сумі 15041,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 26.07.2014 року. Для забезпечення виконання кредитних зобовязань останнього, цього ж дня (26 липня 2007 року) між позивачем та нею було укладено договір поруки № 2449-008/07Р, згідно з яким вона як поручитель зобовязалася солідарно відповідати перед кредитором за виконання всіх зобовязань позичальника. При цьому даним договором було обумовлено, що строк дії поруки закінчується поверненням коштів за кредитним договором (основним зобовязанням), який не може перевищувати терміну 26.07.2014 р., а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобовязань перед ПАТ КБ «Правекс-Банк» за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому у цьому разі підлягає застосуванню норма ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Таким чином, у позивача виникло право предявити до неї вимогу про виконання порушеного зобовязання боржника ОСОБА_6 щодо повернення кредиту протягом періоду, починаючи з 27.07.2014 року, але не пізніше шести місяців, тобто 27.01.2015 року, оскільки після цієї дати договір поруки вважається припиненим. Зазначає, що саме таке застосування норм ст. 559 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року у справі № 6-52 цс14.

У письмовому відзиві на зустрічну позовну заяву представник банку просить відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі. На обґрунтування наявності підстав для стягнення із ОСОБА_3 заборгованих сум за кредитним договором послався на ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. Зазначив, що відповідно до п. 4.1 договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 26 липня 2017 року. Заперечує наявність підстав для визнання припиненим правочину.

У судовому засіданні представник позивача позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» підтримав, зустрічний позов заперечив, пояснивши, що банком не пропущено строк звернення до суду. Вважає безпідставними посилання відповідача ОСОБА_3 на припинення строку користування кредитом на підставі п. 9.2 кредитного договору, оскільки банк не скористався своїм правом та не предявив вимоги про дострокове повернення коштів по кредитному договору. Тому просить вимоги банку задовольнити, у зустрічному позові відмовити.

У судовому засіданні відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 та її представник вимоги за зустрічним позовом підтримали, додатково пояснили, що у звязку з порушенням боржником виконання зобовязання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору реалізував своє право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши 04 лютого 2014 року вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й повязаних із ним платежів, яку нею отримано 14.02.2014 року, змінивши таким чином строк виконання основного зобовязання та умови договору поруки щодо його дії. Отже, строк виконання умов кредитного договору щодо дострокового та повного повернення кредитних коштів настав 17 березня 2014 року (30 днів для добровільного повернення кредиту). Перебіг шестимісячного строку для предявлення банком вимог до поручителя розпочався 15 лютого 2014 року та закінчився 15 серпня 2014 року. Проте банк предявив таку вимогу до поручителя 26.10.2015 року, тобто після спливу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України строку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові та правовій позиції Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-2056цс15.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 просила застосувати до позовних вимог строк позовної давності, зазначивши, що останній платіж по кредитному договору було здійснено 13.09.2010 року. Отже, до 10.10.2010 року відповідач ОСОБА_6 черговий щомісячний платіж не здійснив, тому початком перебігу позовної давності слід вважати 11.10.2010 року. З початком перебігу позовної давності повязує дату 11.11.2010 року, оскільки п.1.2. кредитного договору було передбачено умову, щодо припинення достроково цього договору на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. На її думку, кредитний договір припинив свою дію 10 листопада 2010 року.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову з огляду на таке.

Установлено, що 26.07.2007 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_5 банк «Правекс-Банк» (попередня назва Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк») (далі банк) та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 2449-008/07Р, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 15041 доларів США для своєчасної оплати вартості автомобіля зі строком погашення до 27.07.2014 року та платою за користування кредитними коштами у розмірі 11,99 % річних.

Пунктом 4.4. цього договору сторони передбачили, що позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 180 доларів США щомісяця до 10-го числа наступного місяця (п.п. 1.1.,1.2).

У п. 10.1 цього договору сторони також обумовили, що за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної у п. 1.2 цього договору, що діяла у період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення.

У додатку № 1 до зазначеного кредитного договору установлено узгоджену банком та відповідачем ОСОБА_6 формулу обрахунку відсотків та наявні тарифи банку при проведенні конкретних операцій.

Додаток № 2 до зазначеного кредитного договору містить відомості про дати платежу, кількість днів у періоді, суми платежу за розрахунковий період, погашення основної суми кредиту, суми відсотків, страхування, послуги нотаріусів та інші послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В якості забезпечення виконання зобовязань 26.07.2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 2449-008/07Р, відповідно до якого остання як поручитель зобов'язалася нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобовязань ОСОБА_6 за кредитним договором № 2449-008/07Р від 26 липня 2007 року та можливими змінами та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу,пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 26.07.2014 року у розмірі 15041 доларів США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості (п.п. 1.1).

При цьому п.4.1 сторони визначили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 26 липня 2017 року.

Аналогічний договір поруки № 2449-008/07Р було укладено цього ж дня мі банком та ОСОБА_7, яка також виступила поручителем та зобовязалася солідарно відповідати перед кредитором (банком) за виконання ОСОБА_6 зобовязань за кредитним договором № 2449-008/07Р від 26.07.2007 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право банку вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом передбачено й п.9.1 кредитного договору № 2449-008/07Р від 26.07.2007 року.

Вимогу про дострокове виконання грошових зобовязань за договором поруки №2249-008/07Р від 26.07.2007 року банк надіслав на адресу ОСОБА_3 04.02.2014 року, що підтверджується копією зазначеної вимоги.

Як видно з розрахунку заборгованості, позичальником умови кредитного договору належним чином не виконувались, у звязку із чим у нього утворилась заборгованість, яка станом на 04.06.2015 року становить 25434,22 долари США, з яких: заборгованість за кредитом - 10081,00 доларів США; заборгованість за процентами - 4781,65 доларів США; неустойка (пеня) за кредитом - 7480,31 доларів США; неустойка (пеня) за процентами - 3091,26 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі частини першої статті 252, частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Умови договору поруки про його дію до 26 липня 2017 року свідчать про те, що договором встановлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому у цьому випадку не підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Тому суд відхиляє такі твердження позивача як необґрунтовані та дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

При цьому слід зазначити, що зміна банком строку виконання основного зобовязання у звязку з порушенням позичальником умов кредитного договору не впливає на визначені у договорах поруки строки їх дії, тому відповідні доводи ОСОБА_3 відхиляються судом.

Доводи позивача щодо необхідності застосування під час розгляду даної справи правової позиції ВСУ викладеної у постанові від 17 вересня 2015 року по справі № 6-52цс14, також не береться до уваги, оскільки у цій справі договором поруки не було встановлено строку його дії. Таким чином, обставини встановлені ВСУ у вищезазначеній справі, є відмінними від обставин, встановлених під час розгляду даної справи. Тому, ця правова позиція не підлягає застосуванню.

Вирішуючи спір за первісним позовом, суд прийшов до наступного.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У судовому засіданні встановлено, що позичальник ОСОБА_6 неналежним чином виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування грошовими коштами та інших платежів, відтак утворилася заборгованість в розмірі 25434,22 доларів США, яка, як видно з поданого позивачем розрахунку, обчислена за період з 2009 року по 31.05.2015 року.

Відповідно до частин 1,2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, поручителі, які солідарно поручилися, відповідають перед кредитором солідарно.

Отже, кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, відповідно до яких кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником як солідарні боржники.

Як зазначено вище, у кредитному договорі сторони дійшли згоди щодо грошового еквівалента зобовязання, вираженого в іноземній валюті, зокрема, у доларах США.

Так, згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1ст. 192 ЦК України).

Іноземнавалюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України«Про зовнішньоекономічну діяльність» та Декрет Кабінету Міністрів України ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених нормправа дає підстави для висновку про те, що, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Крім того, у ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже за змістом ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» порядок виконання договірних зобовязань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, поряд із стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією. Однак вказані положення можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної суми заборгованості за кредитом та стягнення відсотків та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафних санкцій.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення неустойки за кредитом у сумі 7480,31 доларів США та за процентами у сумі 3091,26 доларів США, які є штрафними санкціями, задоволенню не підлягають.

Отже, ураховуючи виданий Національним банком України дозвіл банкові (а.с. 16, 17), суд дійшов висновку про можливість задоволення позову банку лише в частині стягнення заборгованості за кредитом та процентами і, беручи до уваги заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності, лише у межах трирічного строку, ураховуючи наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно приписів ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Так, за умовами кредитного договору позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 180 доларів США щомісяця до 10-го числа наступного місяця (п. 4.4).

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Враховуючи, що за умовами кредитного договору (п. 4.4) погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником рівними частинами по 180 доларів СШАщомісяця до 10-го числа наступного місяця,початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моментуневиконання позичальником кожного з цих зобов'язань.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність захисту майнового права позивача шляхом солідарного стягнення з позичальника та кожного із поручителів зокрема заборгованості за кредитним договором та процентами у межах строку позовної давності, тобто за період із 01.11.2012 року по 31.05.2015 року (в межах заявлених позовних вимог), а саме: 3701,00 доларів США - заборгованість за кредитом; 2122,00 доларів США - заборгованість за процентами, що в загальній сумі становить 5823,00 доларів США.

Отже, первісний позов задовольняється частково в зазначених вище межах.

Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що відповідно до п. 9.2 кредитного договору в зв'язку звиникненням у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, визначений у п. 1.2 даного договору, припинився достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, оскільки з боку банку не надсилалося письмове повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, доказів протилежного відповідачами не надано, тому відповідно івідсутні підстави вважати, що банкв зв'язку зі зміною строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором пропустив позовну давність.

Враховуючи часткове задоволення позову, керуючись положенням другого речення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача слід стягнути по 611,47 грн. судового збору з кожного згідно з таким розрахунком: 5823 (сума задоволених позовних вимог)*100/25434,22 (сума заявлених позовних вимог)=22,89% (частина задоволених позовних вимог); 8014,05*22,89%/100%=1834,41 грн.; 1834,41 грн./3=611,47 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 2449-008/07Р від 26.07.2007 року в сумі 5823 (пять тисяч вісімсот двадцять три),00 доларів США, що складається із: 3701 (три тисячі сімсот один),00 доларів США - заборгованість за кредитом; 2122 (дві тисячі сто двадцять два),00 доларів США - заборгованість за процентами.

Стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 2449-008/07Р від 26.07.2007 року в сумі 5823 (пять тисяч вісімсот двадцять три),00 доларів США, що складається із: 3701 (три тисячі сімсот один),00 доларів США - заборгованість за кредитом; 2122 (дві тисячі сто двадцять два),00 доларів США - заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом та у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Правекс-Банк» по 611 (шістсот одинадцять),47 грн. сплаченого судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий В. В. Грабовський