Рішення № 56981873, 05.04.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/610/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 46, 44 Романенко В.А. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівПальонного В. С. , Карпенко О. В. при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області Мироненка О.В. на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2016 року у справі за позовом Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей» до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення ,-

в с т а н о в и л а :

Заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення. Позов обґрунтовує тим, що проведеною прокуратурою Черкаської області перевіркою додержання вимог чинного законодавства у сфері збереження майна закладів освіти встановлено, що рішенням господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року визнано за державою право власності на комплекс будівель та споруд Черкаського професійного ліцею, зокрема споруду гуртожитку АДРЕСА_1, що знаходиться в Міністерстві освіти і науки України. Державна реєстрація права оперативного управління навчального закладу щодо даного учнівського гуртожитку державної власності здійснена 02 березня 2010 року. Згідно даних Витягу про державну реєстрацію № 25455010 від 02 березня 2010 року право власності на гуртожиток по АДРЕСА_1 зареєстроване за Державою в особі Міністерства освіти і науки України.

Прокурор вказує у позові, що даний учнівський гуртожиток перебуває в оперативному управлінні ДНЗ «Черкаський професійний ліцей». Адміністрацією вказаного навчального закладу ОСОБА_6, згідно її заяви для тимчасового проживання надана кімната в учнівському гуртожитку, 10 червня 1998 року останню зареєстровано в кімнаті № НОМЕР_1. Згідно комісійного акту обстеження житлових умов № НОМЕР_1 кімнати в гуртожитку від 01 вересня 2014 року у вказаній кімнаті відповідач ОСОБА_6 не проживає, а з 01 червня 2005 року постійно проживає ОСОБА_7

Враховуючи відсутність відповідача ОСОБА_6 понад шість місяців за місцем реєстрації, що є підставою для визнання її такою, що втратила право користування кімнатою № НОМЕР_1 учнівського гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, просять задовольнити вимогу та визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування кімнатою № НОМЕР_1 учнівського гуртожитку, розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що натомість відповідач ОСОБА_6 проживає у вказаному гуртожитку у кімнатах № № НОМЕР_2, НОМЕР_3. Згідно даних інформації, наданої навчальним закладом, ордер на проживання в даних кімнатах ОСОБА_6 не видавався, договір найму не укладався. А згідно наказу директора ДНЗ «Черкаський професійний ліцей» у 2004 році створено комісію з перевірки документального підтвердження місця проживання мешканців гуртожитку. За даними перевірки виявлено, що у відповідача ОСОБА_6 відсутні документи, які б підтверджували її право на проживання у вказаних кімнатах учнівського гуртожитку. Згідно п. 9 наказу директора ліцею № 274 від 24 листопада 2008 року «Про звільнення кімнат гуртожитку, які самовільно зайняли квартиронаймачі» ОСОБА_6 зобов'язано, протягом 10 діб, звільнити займані нею кімнати №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3 учнівського гуртожитку.

Прокурор вказує у позові, що подальше проживання ОСОБА_6 створює перешкоди ДНЗ «Черкаський професійний ліцей» у користування учнівським гуртожитком за призначенням для забезпечення житлом учнів даного навчального закладу на період навчання, в зв'язку з чим він звернувся до суду та просить визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування кімнатою № НОМЕР_1 у гуртожитку, за адресою: АДРЕСА_1; виселити ОСОБА_6 з кімнат № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку, що розташований за вказаною вище адресою, без надання іншого жилого приміщення. Витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти на відповідача.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування кімнатою № НОМЕР_1 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 судовий збір в сумі 121,80 грн. до спеціального фонду Державного бюджету.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Черкаської області Мироненко О.В. оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення. Просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2016 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо виселення ОСОБА_6 з кімнати № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги заступника прокурора Черкаської області в цій частині задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника ДНЗ «Черкаський професійний ліцей», відповідача та її представника, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в задоволенні вимог про виселення відповідача, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідача з кімнат № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення в зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого права, суд першої інстанції виходив з того, що прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави в собі Міністерства освіти і науки України Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей», який підтримав позов, і якому було відомо про їх порушене право з часу, коли відповідачу була скерована пояснююча від 28 листопада 2004 року на ім'я директора навчального закладу.

Суд першої інстанції, ухвалюючи дане рішення, відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, послався на правову позицію ВСУ у справі № 6-178 цс15, згідно якої, за змістом ст.ст. 251, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про виселення відповідача, оскільки вони є помилковими, такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом невірно застосовано норми матеріального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні рішенням господарського суду Черкаської області від 30 грудня 2009 року визнано за державою право власності на об'єкти нерухомості, а саме: комплекс будівель і споруд Черкаського професійного ліцею, серед яких є і гуртожиток, який знаходиться у АДРЕСА_1, що знаходиться в управлінні Міністерства освіти і науки України.

На підставі заяви ОСОБА_6 від 15 січня 1998 року їй було надано дозвіл на проживання в гуртожитку по АДРЕСА_1, який знаходиться на балансі ДНЗ «Черкаський професійний ліцей», та 10 червня 1998 року відповідача ОСОБА_6 було прописано у даному гуртожитку у кімнату № НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 11, 21).

Із матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2014 року комісією було складено акт обстеження житлових умов кімнати № НОМЕР_1, з даних якого слідує, що ОСОБА_6 з 01 червня 2005 року у вказаній кімнаті не проживає, а у вказаній кімнаті проживає ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 15).

Згідно даних довідки ДНЗ «Черкаський професійний ліцей» № 487 від 29 вересня 2014 року про склад сім'ї, в кімнаті № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6 з дочкою - ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 14).

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_6 фактично проживає у кімнатах гуртожитку № № НОМЕР_2, НОМЕР_3.

29 червня 2005 року наказом Черкаського професійного ліцею № 142 зобов'язано паспортиста ОСОБА_9 перепрописати мешканців, які проживають на стороні дорослих мешканців в НОМЕР_4-НОМЕР_5 кім., серед і яких ОСОБА_6 з НОМЕР_1 кімнати в НОМЕР_2 кімнату (т.1 а. с. 48).

24 листопада 2008 року директором Черкаського професійного ліцею Куліш Ю.В. було винесено наказ № 274 «Про звільнення кімнат гуртожитку, які самовільно зайняли квартиронаймачі», яким наказано: громадянці ОСОБА_6 на протязі десяти діб звільнити кімнати НОМЕР_2, НОМЕР_3, вивезти все власне майно, ключі від кімнат НОМЕР_2, НОМЕР_3 здати коменданту гуртожитку та сплатити борг (т. 1 а. с. 51, 52).

Протоколом № 3 засідання комісії по перевірці законності проживання мешканців гуртожитку від 01 лютого 2005 року м. Черкаси зобов'язано звільнити самовільно зайняті другі кімнати, наступних мешканців гуртожитку, серед яких була ОСОБА_6(т.1 а. с. 77).

Згідно наказу директора Черкаського професійного ліцею від 04 березня 2005 року № 54 «Про звільнення самовільно зайнятих кімнат сімейними мешканцями гуртожитку» зобов'язано виселити з другої, самовільно зайнятої кімнати ОСОБА_6 з НОМЕР_3 кімнати (т. 1 а. с. 78).

Також із матеріалів справи вбачається, що в лютому 2006 році Черкаський професійний ліцей звертався до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовною заявою про виселення ОСОБА_6 із самовільно зайнятої кімнати гуртожитку (т. 1 а. с. 49), однак даний позов залишено без розгляду.

Заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей», звертаючись до суду із даним позовом посилався, що відповідач ОСОБА_6 проживає у кімнатах № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку, який знаходиться по АДРЕСА_1 без ордера на проживання в даних кімнатах та договору найму.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В свою чергу статтею 47 Конституції України встановлено, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею ст. 128 ЖК Української РСР передбачено порядок надання жилої площі в гуртожитках.

Зокрема, згідно її ч. 2, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Відповідно до ст. 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Слід зазначити, що на час виникнення спірних правовідносин діяло Примірне положення про гуртожитки, пунктом 10 якого передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку повинен був видаватись лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер був єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Згідно роз'яснення п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час її апеляційного розгляду ОСОБА_6 не надано належного підтвердження підстав для свого проживання у кімнатах № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку, оскільки ордеру, який відповідно до ст. 129 ЖК Української РСР є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу, не надано.

Судом встановлено, що ордер ОСОБА_6 взагалі не отримувався, тобто є всі правові підстави для виселення відповідача із займаних нею кімнат, так як вона без достатніх правових підстав проживає у спірних кімнатах учнівського гуртожитку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні даного рішення, помилково застосовано вимоги ст.ст. 251, 261 ЦК України - строки позовної давності, та відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині виселення ОСОБА_6 із спірних кімнат гуртожитку без надання іншого жилого приміщення в зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого права, виходячи з наступного.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність (тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено в судовому засіданні, що протягом тривалого часу дирекцією Черкаського професійного ліцею приймалися рішення щодо виселення відповідача ОСОБА_6 з кімнат № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку по АДРЕСА_1, оскільки остання в них проживає без відповідної правової підстави, так як їй ордер на проживання у спірних кімнатах не видавався, договір найму не укладався, профспілковим комітетом рішення про надання дозволу на проживання в учнівському гуртожитку не виносилося. Отже, мотиви, з яких суд першої інстанції вважав, що про порушення своїх прав позивачу було відомо з часу, коли ОСОБА_6 була скерована пояснююча від 28 листопада 2004 року на ім'я директора Черкаського професійного ліцею Куліш Ю.В., колегія суддів вважає помилковими.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга заступника прокурора Черкаської області Мироненка О.В. підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення, оскільки судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей» слід задовольнити, виселивши ОСОБА_6 з кімнат № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. В решті рішення суду першої інстанції не оскаржується і підлягає залишенню без змін.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

За таких обставин із відповідача ОСОБА_6 підлягають стягненню на користь апелянта - прокуратури Черкаської області судові витрати, а саме документально підтверджені витрати про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 267,96 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області Мироненка О.В. - задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2016 року у справі за позовом Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей» до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей» задовольнити щодо вимог про виселення.

Виселити ОСОБА_6 з кімнат № № НОМЕР_2, НОМЕР_3 гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь прокуратури Черкаської області судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 267,96 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :