Ухвала суду № 56978172, 31.03.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/745/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О.Р. Провадження № 22-ц/773/506/16 Категорія: 34 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 09 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 09 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 14603 грн. 92 коп. майнової шкоди, заподіяної власнику бортового напівпричепа, та 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна, належного позивачу. Вирішено питання про судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Одночасно апеляційну скаргу подав і позивач ОСОБА_4, в якій просить стягнути з відповідача 195000 грн. матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль та 25635,92 грн. на ремонт пошкодженого бортового напівпричепа.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить автомобіль - сідловий тягач марки «Рено Магнум», реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом бортовим ПП, реєстраційний номер НОМЕР_1.

25 листопада 2014 року позивач ОСОБА_4, як фізична особа підприємець, отримав заявку від ТзОВ «Володимирська Фабрика Гофротари» на перевезення вантажу (папір в рулонах) по маршруту Клайпеда (Литва) - Нововолинськ (Україна). Виконати рейс за вказаним маршрутом позивач доручив відповідачу, який з вересня 2012 року по 21 січня 2013 року працював у нього водієм за трудовим договором, отримавши його усну згоду , та передав йому, відповідно до п.2.2.Правил дорожнього руху України, у користування транспортний засіб - сідловий тягач «Рено Магнум», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 з бортовим напівпричепом ПП, номерний знак НОМЕР_1, та свідоцтвами про реєстрацію вказаних транспортних засобів.

26 листопада 2014 року, виконуючи рейс за вказаним вище маршрутом, на автодорозі сполученням Клайпеда-Каунас водій ОСОБА_5 порушив правила дорожнього руху та з'їхав у кювет, внаслідок чого сідловий тягач з напівпричепом бортовим отримали механічні пошкодження.

Рішенням у справі про порушення адміністративного права Каунаського окружного головного поліцейського комісаріату Управління дорожньої поліції від 27 листопада 2014 року встановлено, що ОСОБА_5 не прийняв всіх обов'язкових запобіжних заходів при виборі швидкості руху, не передбачив умов руху, будучи утомленим - заснув і, не управляючи транспортним засобом, з'їхав з дороги, ушкодивши дорожнє огородження, дорожній насип та зіпсував з'єднання керованим транспортним засобом. Відповідальність за це передбачена в кодексі Литовської Республіки про адміністративні правопорушення - ст.127 п.2, за що, враховуючи щиросердне каяття винуватця та активну допомогу у з'ясуванні обставин правопорушення, йому було визначено покарання у виді 100 літ (28 євро) штрафу. Зазначене рішення відповідачем не оскаржувалось і набрало чинності.

Позивач вказував, що внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено товар - папір в рулонах загальною вартістю 21000 грн., що належав замовнику перевезення «Володимирська Фабрика Гофротари», які позивачем відшкодовані замовнику в повному обсязі. Зазначав, що вартість перевезення в сумі 12000 грн. йому замовником оплачена не була. Пошкоджений товар (папір в рулонах), автомобіль та напівпричеп доставлено в Україну іншим транспортом та відповідачем.

Вважає, що внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, йому як власнику транспорту завдано майнової і моральної шкоди, яку просив стягнути з відповідача.

В частині відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог про стягнення 21000 грн. за пошкоджений товар замовника та 12000 грн. несплаченої суми замовником за перевезення товару, а також щодо часткового задоволення вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 3000 грн., а не 10000 грн., як просив позивач, сторонами рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому в апеляційному порядку в цій частині не переглядається.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав, відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України визначено відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Із наданих в суді пояснень слідує, що відповідач не заперечує щодо його вини у вчиненні ДТП, вживав необхідних заходів для усунення наслідків ДТП на території Литви, як за вказівкою позивача так і з власної волі.

Сторони не оспорюють факт винуватості ОСОБА_5 у вчиненні ДТП, внаслідок чого автомобіль та причіп зазнав механічних пошкоджень.

З роз'яснень, наданих в пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», слідує, що потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

За загальними правилами, передбаченими ст. 1192 ЦК України, потерпілому належить право вибору способу відшкодування шкоди, яким може бути відшкодування в натурі, шляхом полагодження пошкодженої речі або відшкодування збитків шляхом їх стягнення в грошовій сумі.

Як вбачається з висновку комплексної судової автотоварознавчої та автотехнічної експертизи автомобіля № 7640-7642 від 19 жовтня 2015 року (а.с. 174-208, т.1), яка була проведена за ухвалою суду, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу на момент огляду вантажного сідлового тягача марки «Рено Магнум», реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок ДТП, складає 366549,60 грн. Ринкова вартість неушкодженого сідлового тягача «Рено Магнум» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, станом на момент його огляду у цінах на момент ДТП складає 215430 грн. Розмір майнової шкоди, заподіяний власнику сідлового тягача марки «Рено Магнум», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок ДТП, станом на момент огляду становить 215430 грн.

Крім того, судом встановлено та експертом роз'яснено, що в даному випадку вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, яка становить 366549,60 грн., перевищує його ринкову вартість, яка дорівнює 215430 грн. і одночасно визначена ним, як розмір матеріальної шкоди, тобто автомобіль можна вважати фізично знищеним.

Як визначено статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Оскільки згідно з висновком експерта витрати на ремонт транспортного засобу позивача перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, ремонт автомобіля позивача є економічно необґрунтованим.

Пунктами 14,15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року роз'яснено судам, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Власнику транспортного засобу відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

За роз'ясненнями, наданими в пункті 15 цієї ж постанови Пленуму ВССУ, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахування зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю ТЗ на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням ТЗ, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі ст.8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки та відповідають за завдану шкоду.

Слід зазначити, що дані роз'яснення Пленуму були дані без врахування того, що п. 30.3 ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», згідно з яким автомобіль визнавався фізично знищеним тільки за згодою власника автомобіля, було виключено із внесенням змін до Закону від 04 лютого 2013 року.

В позові ОСОБА_4 просив стягнути розмір матеріальної шкоди в сумі 378906,30 грн., яку згодом зменшив до 195000 грн., зазначаючи, що підстав для стягнення з відповідача різниці між вартістю пошкодженого транспортного засобу до і після ДТП немає, та вказавши, що не визнає пошкоджений транспортний засіб фізично знищеним.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, суд відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, роз'яснивши особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, в тому числі щодо проведення експертизи за клопотанням сторін про визначення вартості даного автомобіля до ДТП та після пригоди, попередив про наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій та сприяв здійсненню їх прав. Однак сторони не заявляли клопотання про призначення такої експертизи, тому вказані обставини в суді не було доведено належними доказами.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів визнає безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про необхідність відшкодування відповідачем реально понесених витрат, які він визначив на власний розсуд в сумі 195000 грн. на відновлення пошкодженого транспортного засобу, не підтвердивши та не обмотивувавши, які саме ремонтні роботи та майнові затрати слід включити у цю суму.

Отже, оскільки позивач, не визнаючи факту фізичного знищення автомобіля та заперечуючи можливість передачі залишків пошкодженого транспортного засобу відповідачу, суму різниці у вартості автомобіля до ДТП та після неї суду не довів, тому суд правильно прийняв рішення про відмову у позовних вимогах в цій частині. Також колегія суддів погоджується із висновком суду про стягнення 14603 грн. майнової шкоди, завданої пошкодженням напівпричепа, що відповідає вимогам ст.1166 ЦК України.

Відповідно до висновку комплексної судової автотоварознавчої та автотехнічної експертизи автомобіля та напівпричепа № 7640-7642 від 19 жовтня 2015 року (а.с. 183-187 т.1) вартість відновлювального ремонту напівпричепа ПП на момент огляду, з урахуванням величини коефіцієнта фізичного зносу складників, як і вартість майнової шкоди, заподіяної власнику бортового напівпричепа ПП, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 14603,92 грн., яка, з урахуванням того, що ремонт причепа фактично ще не був проведений, підставно була стягнута оскаржуваним рішенням суду першої інстанції.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_5, колегія суддів вважає, що вона також не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні з фізичною особою. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Судом не встановлено факту прийняття позивача на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не встановлено факту роз'яснення позивачеві його прав і обов'язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 24-1 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за довіреністю уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Пунктом 2 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 26 (далі - Порядок), встановлено, що укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою у трьох примірниках фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

Жодні письмові докази належного працевлаштування за трудовим договором відповідача на постійну роботу у ФОП ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що між сторонами не існувало на момент ДТП будь-яких трудових відносин, які випливають з норм КЗпП України. Також сторони не заперечують той факт, що трудової книжки ОСОБА_5 позивачу, як роботодавцю, не надавав, заробітної плати не отримував, вона йому бухгалтером не нараховувалась, а домовленість між сторонами була лише щодо отримання разової оплати за кожний факт здійснення послуги водія на перевезення вантажу за окремим замовленням.

Доводи апеляційної скарги відповідача колегією суддів не беруться до уваги з огляду на те, що відповідач не мав статусу працівника за трудовим договором, а тому й відсутні правові підстави для обрахування завданої шкоди згідно норм законодавства про працю в межах середнього заробітку та для врахування невиплаченої заробітної плати ОСОБА_5 в сумі відшкодування майнового збитку, визначеного судом першої інстанції.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на правильність висновку суду першої інстанції щодо стягнення майнової шкоди з відповідача в користь позивача.

Доводи апеляційних скарг позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_2 не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, тому підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 09 лютого 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді