Постанова № 56973768, 10.10.2011, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2011 рокум. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатнафтохім» (далі - ТОВ) до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

(далі - ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2007 року ТОВ звернулося до суду із позовом до ОДПІ, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від

17 вересня 2007 року № 0002592304/0, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що воно має право на бюджетне відшкодування тієї суми податку на додану вартість (далі - ПДВ), яка ним фактично сплачена у попередніх податкових періодах.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2011 року, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 17 вересня 2007 року № 0002592304/0.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОДПІ звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 8 та 22 липня 2010 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені ОДПІ доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні її заяви слід відмовити з таких підстав.

Суди попередніх інстанції встановили, що за результатами виїзної позапланової перевірки ТОВ з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2007 року складено акт від 17 вересня 2007 року

№ 1210/23-04/33129683.

У ході перевірки відповідач встановив порушення позивачем вимог підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), внаслідок чого останній завищив заявлене бюджетне відшкодування з ПДВ за липень 2007 року на суму 989 181 грн.

На підставі акта перевірки ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2007 року № 0002592304/0 про зменшення вищезазначеної суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2007 року.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову господарського суду Івано-Франківської області від 19 березня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2009 року, виходив із того, що за змістом підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми ПДВ, яку він фактично сплатив постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді. При цьому, згаданий вище Закон не обмежує термін «попередній період» лише тим періодом, який передує звітному періоду. А тому будь-який період, який передує звітному, є попереднім відносно звітного періоду.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити, оскільки висновки суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, відповідають правильному застосуванню ним норм матеріального права.

Так, пунктом 1.8. статті 1 Закону № 168/97-ВР (в редакції від 31 липня 1997 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 цього Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. А у підпункті 7.7.2. вказано, що у строки, передбачені для сплати податку, платник податку подає податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої відповідно до підпункту 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 того ж Закону передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

На думку Верховного Суду України, виходячи зі змісту вказаного підпункту статті 7 Закону № 168/97-ВР попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

Правильність зазначеної позиції підтверджує і чинна з 1 січня 2008 року редакція підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, згідно з якою бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Крім того, підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на час виникнення спірних відносин) передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Аналогічне регулювання встановлено і Податковим кодексом України, абзацом третім пункту 198.6 статті 198 якого визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви ОДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

постановив:

У задоволенні заяви Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. Панталієнко Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік C.М. Вус Т.В. Гошовська Л.Ф. Глос Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк М.Б. Гусак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко М.Є. Короткевич В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук В.Ф. Пивовар О.І. Потильчак П.П. Пилипчук Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко Я.М. Романюк А.І. Редька Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький А.Г. Ярема

Правова позиція

На думку Верховного Суду України, виходячи зі змісту підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.