Рішення № 56973635, 28.03.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2016 р.Справа № 916/409/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.В. Фатєєвій

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Дім Сонця до Товариства з обмеженою відповідальністю „Продсервіс-В про стягнення 73840,76 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Дім Сонця звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Продсервіс-В про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором № 1611/2015 від 16.11.2015 р. в сумі 74840,76 грн., посилаючись на наступне.

16 листопада 2015 р. ТОВ „Торговий дім „Дім Сонця та ТОВ „Продсервіс-В уклали договір поставки № 1611/2015, за умовами якого постачальник (позивач) зобовязувався передати у власність покупця (відповідача) майно, визначене п. 1.2 договору, а покупець зобовязувався прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Згідно п. 1.2 договору асортимент товару, що поставляється, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість товару, строки та умови поставки визначаються сторонами в специфікаціях.

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару здійснюється транспортом постачальника на умовах DDP склад покупця (місце поставки кожної партії товару зазначається покупцем у відповідних заявках). Дата поставки товару, переходу права власності на товар та переходу ризиків випадкового знищення (пошкодження) товару від постачальника до покупця визначається моментом прийняття товару на складі покупця, тобто датою відвантаження, зазначеною у видатковій (товарно-транспортній накладній).

Як вказує позивач, факт виконання постачальником своїх зобовязань з поставки товару за договором підтверджується видатковою накладною № РН-0000010 від 19.11.2015 р., а також товарно-транспортною накладною № 9 від 19.11.2015 р.

При цьому позивач посилається на те, що відповідно до п. 5.2 договору оплата кожної партії товару здійснюється покупцем протягом 21 банківського дня з моменту поставки товару у відповідності до п. 3.1 договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Датою платежу є дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника.

Так, за ствердженнями позивача, 19.11.2015 р. ним було поставлено відповідачу товар згідно видаткової накладної № РН-0000010 на суму 59079,20 грн. Отже, як зазначає позивач, відповідно до умов п. 5.2 договору відповідач повинен був розрахуватися з ним до 18.12.2015 р., проте відповідачем оплати у вказаний термін здійснено не було.

Крім того позивач вказує, що відповідно до п. 7.2 договору за невиконання та/або несвоєчасне виконання покупцем умов оплати, що визначені п. 5.2 договору, покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного грошового зобовязання та відшкодувати постачальнику у повному обсязі збитки завдані таким невиконанням або несвоєчасним виконанням.

Отже, позивач вказує, що відповідно до п. 7.2 договору відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, що складає 3693,22 грн., а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного грошового зобовязання, що складає 11815,84 грн. відповідно до наведеного у позові розрахунку.

Таким чином, позивач стверджує, що у відповідача наявний обовязок щодо оплати за договором, оскільки останній не виконав належним чином прийняті на себе грошові зобовязання з приводу розрахунку за отриманий товар, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000010 від 19.11.2015 р., внаслідок чого відповідач повинен сплатити заборгованість в сумі 74840,76 грн., у т.ч. суму основного боргу 59079,20 грн., 3% річних в сумі 252,50 грн., неустойку у вигляді пені 3693,22 грн., штраф 11815,84 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2016 р. позовну заяву ТОВ „Торговий дім „Дім Сонця прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/409/16, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

28.03.2016 року позивачем була подана до суду заява про зменшення позовних вимог (а.с. 43), в якій позивач зазначає, що у звязку з частковим погашенням відповідачем суми боргу в розмірі 1000,00 грн. згідно платіжного доручення № 73 від 11.03.2016 р. сума основного боргу зменшено до 58079,20 грн. Відтак, позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальній сумі 73840,76 грн., у т.ч. основний борг 58079,20 грн., 3% річних в сумі 252,50 грн., неустойка у вигляді пені 3693,22 грн., штраф 11815,84 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслані судом копії ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи, за закінченням терміну зберігання згідно довідки Укрпошти ф.20.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув, адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (зі змінами), в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

16.11.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Дім Сонця (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Продсервіс-В (покупець) було укладено договір поставки № 1611/2015, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобовязується передати у власність покупця відповідача майно, визначене в порядку, зазначеному в п. 1.2 даного договору, а відповідач як покупець зобовязується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором. Асортимент товару, що поставляється, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість товару, строки та умови поставки визначаються сторонами в специфікаціях, що підписуються сторонами і є невідємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1. договору поставка товару здійснюється транспортом постачальника на умовах DDP склад покупця (місце поставки кожної партії товару зазначається покупцем у відповідних заявках). Дата поставки товару, переходу права власності на товар та переходу ризиків випадкового знищення (пошкодження) товару від постачальника до покупця визначається моментом прийняття товару на складі покупця, тобто датою відвантаження, зазначеною у видатковій (товарно-транспортній) накладній.

Згідно п. 3.2 договору передача товару постачальником та приймання товару покупцем здійснюється протягом п'яти робочих днів з моменту погодження письмової заявки покупця у відповідності до п. 3.4 договору. Постачальник має право на дострокову передачу партії товару.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що для здійснення поставки товару покупець зобовязаний не пізніше ніж за 3 робочих дні до бажаної дати здійснення поставки надати заявку постачальнику в письмовій формі із зазначенням асортименту, кількості необхідного товару, бажаної дати поставки, реквізитів вантажоодержувача пункту розвантаження.

Відповідно до п. 3.4 договору письмова заявка покупця вважається погодженою сторонами та прийнятої постачальником до виконання, якщо постачальник не направив покупцеві письмову відмову від прийняття заявки до виконання протягом 2 робочих днів після її подання.

За умовами п. 3.5 договору перед отриманням продукції покупець зобовязаний надати постачальнику належним чином оформлений оригінал довіреності на отримання ТМЦ.

В п. 3.6 договору зазначено перелік супровідних документів на товар, які надаються постачальником покупцю до/або під час передачі товару (або в строк, встановлений законодавством України, зокрема податковим): рахунок-фактура; товарно-транспортна накладна, видаткова накладна; податкова накладна в електронній формі (через систему електронного документообігу M.E.Doc) з дотриманням умови щодо реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; документ, що підтверджує якість та безпечність товару, якщо подання такого документу вимагається діючим законодавством України.

Відповідно до п. 5.1 договору ціна за одиницю та загальна вартість товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невідємною частиною договору.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється покупцем протягом 21 банківських днів з моменту поставки товару у відповідності до п. 3.1 договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Датою платежу є дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п. 5.6 договору у разі наявності в покупця заборгованості з оплати товару, у разі надходження коштів від останнього, ці кошти зараховуються наступним шляхом:

-у першу чергу зараховуються суми непогашених штрафних санкцій;

-у другу чергу зараховуються суми завданих збитків;

-у третю чергу зараховується безпосередньо сума основної заборгованості.

У разі прострочення оплати покупцем та/або наявності боргу перед постачальником за попередні замовлення по раніше узгоджених заявках, постачальник має право в односторонньому порядку провести зарахування наступних платежів за новими (наступними) заявками в рахунок сплати такої заборгованості. В цьому випадку вважається, що покупець сплачує існуючу заборгованість постачальнику до повного її погашення, а виконання умов нових заявок можливе тільки після повної сплати покупцем заборгованості по простроченим платежам та внесення оплати згідно умов нової (наступної) заявки. Строки виконання такого нового (наступного) замовлення обчислюються в порядку, передбаченому п. 5.3 договору (п. 5.7 договору).

Згідно п. 10.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань за договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки товару є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно специфікації, яка є додатком і невід'ємною частиною спірного договору, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 1611/2015 позивач поставив відповідачу товар, а саме: козинаки соняшникові, зерновий батончик, зерновий батончик з родзинками, зерновий батончик з клюквою, халву соняшникову ванільну, халву соняшникову з какао, халву соняшникову з арахісом, халву соняшникову ванільну вагову, халву соняшникову з какао вагову, халву соняшникову з арахісом вагову, про що свідчить видаткова накладна № РН-0000010 від 19.11.2016 р. на суму 59079,20 грн. (а.с.16).

При цьому поставлений позивачем зазначений товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача на вищезазначеній накладній, який скріплено печаткою відповідача.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобовязань перед відповідачем за укладеним договором поставки № 1611/2015, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією вищевказаної видаткової накладної № РН-0000010 від 19.11.2015 р., копією податкової накладної № 2 від 19.11.2015 р.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити такий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено в п. 5.2 договору оплату товару протягом 21 банківських днів з моменту поставки товару.

На оплату поставленого товару позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000010 від 19.11.2015 р. на суму 59079,20 грн.

Наразі, як зясовано судом та не спростовано відповідачем, останній лише частково сплатив вартість поставленого товару в сумі 1000,00 грн. згідно платіжного доручення № 73 від 11.03.2016 р., про що також свідчить надана позивачем до суду виписка по рахунку позивача за 11.03.2016 р. (а.с. 46-47). Відтак, залишок несплаченого відповідачем отриманого від позивача товару по спірному договору поставки складає 58079,20 грн. (59079,20 грн. - 1000,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем поставленого позивачем товару за вказаною накладною або неможливості виконання цього зобовязання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобовязань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 58079,20 грн.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи те, що поставку товару позивачем було здійснено 19.11.2015 р., відповідно за умовами п. 5.2 договору останній 21-й банківський день для оплати вказаного товару був 18.12.2015 р., в свою чергу починаючи з 19.12.2015 р. має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 7.2 договору за невиконання та/або несвоєчасне виконання покупцем умов оплати, що визначені п. 5.2 даного договору, покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного грошового зобовязання та відшкодувати постачальнику у повному обсязі збитки завдані таким невиконанням або несвоєчасним виконанням.

В п. 7.5 договору передбачено, що виплата штрафних санкцій здійснюється винною стороною протягом 3 банківських днів з дати отримання вмотивованої письмової вимоги іншої сторони.

Також п. 7.6 договору передбачено, що сплата обумовлених санкцій та відшкодування завданих збитків не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобовязань по даному договору.

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобовязання за договором № 1611/2015 від 16.11.2015 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі п. 7.2. договору пеню на існуючу суму боргу за вказаним договором в період з 19.12.2015 р. по 09.02.2016 р. (52 дн.), що становить 3693,22 грн. (59079,20 грн. х 44%/366 дн. х 52 дн.). Також суд вважає цілком обґрунтованим нарахування відповідачу штрафу згідно п. 5.2 договору в сумі 11815,84 грн. (59079,20 грн. х 20%). При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорено здійснений позивачем розрахунок вказаних штрафних санкцій, наведений у позові.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 252,20 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати всієї вартості поставленого йому товару не виконав, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 1611/2015 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати поставленого позивачем товару за договором № 1611/2015, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу за вказаним договором за період з 16.10.2015 р. по 25.12.2015 р. (52 дн.), що складають 252,50 грн. (59079,20 грн. /100% х 3%/365 дн. х 52 дн.).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором поставки № 1611/2015 від 16.11.2015 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 73840,76 грн. (58079,20 грн. основного боргу + 3693,22 грн. пені + 252,50 грн. 3% річних + 11815,84 грн. штрафу).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальність „Торговий дім „Дім Сонця про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 73840,76 грн. повністю обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальність „Торговий дім „Дім Сонця до Товариства з обмеженою відповідальністю „Продсервіс-В про стягнення 73840,76 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Продсервіс-В (65012, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 29, оф. 501; код ЄДРПОУ 37607594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Дім Сонця (07403, Київська область, м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 61; код ЄДРПОУ 39874839) борг за поставлений товар згідно договору № 1611/2015 від 16.11.2015 р. в сумі 58079/пятдесят вісім тисяч сімдесят девять/грн. 20 коп., пеню в сумі 3693/три тисячі шістсот девяносто три/грн. 22 коп., штраф в сумі 11815/одинадцять тисяч вісімсот пятнадцять/грн. 84 коп., 3% річних в сумі 252/двісті пятдесят дві/грн. 50 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 04 квітня 2016 р.

Суддя В.С. Петров