Ухвала суду № 56973108, 31.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2016 р. м. Київ К/800/66468/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові системи" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 по справі № 826/14370/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові системи"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2013 № 0000092203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 352 530,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована процедурними порушеннями посадових осіб контролюючого органу при проведенні перевірки, що виключає правомірність прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення - рішення.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що працівниками Державної податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий, березень, травень 2013 року, за результатами якої складено акт від 14.08.2013 № 494/5-22-03-32821424.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 352 530,00 грн.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків Державною податковою інспекцією прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що позивачем не надано на перевірку належно оформлених первинних документів на підтвердження права формування податкового кредиту, заявленого у податкових деклараціях, а тому податкове повідомлення-рішення винесено правомірно. Крім того, суди зазначили про безпідставність твердження Товариства щодо проведення перевірки з порушенням норм чинного законодавства.

Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

Так, відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України - органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Приписи п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України визначають, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 вказаного Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що підставою для проведення перевірки є надана платником декларація, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно п. 78.5 ст. 78 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Підпунктом 81.2 ст. 81 вказаного Кодекс визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що керівником Державної податкової інспекції 29.07.2013 видано наказ № 399 від про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства та направлення № 1967/22-03. З метою вручення вказаного наказу від 29.07.2013 № 399 позивачу, службовими особами контролюючого органу здійснено вихід за податковою адресою позивача, а саме: м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, буд.100/2, яка співпадає з адресою місцезнаходження юридичної особи відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Проте, службовими особами контролюючого органу встановлено факт відсутності посадових осіб позивача за вказаною адресою, про що було складено акт перевірки відповідності податкової адреси від 09.08.2013 (т.1, а.с.50).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаного контролюючим органом у період з 29.07.2013 по 09.08.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства та складено акт від 14.08.2013.

Як зазначалось вище виїзна перевірка проводиться виключно за місцезнаходженням платника чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, проте як вбачається з акту перевірки відповідності податкової адреси від 09.08.2013 (т.1, а.с.50) посадові особи Товариства за місцезнаходженням відсутні. Крім того, норми Податкового кодексу України не пов'язують право контролюючого органу на проведення виїзної перевірки не за місцезнаходженням платника податку навіть за умови встановлення відсутності такого платника податку чи його посадових осіб за місцезнаходженням та оформлення відповідного акту.

Натомість відповідно до п. 1.8 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 14.04.2011 № 213, визначено, що у разі коли при організації документальної планової та позапланової або фактичної перевірки встановлено відсутність платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням (місцем проживання), у той же день складається акт (довільної форми) щодо не встановлення місцезнаходження платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників).

При цьому підрозділом органу ДПС, який встановив відсутність платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за місцезнаходженням (місцем проживання), не пізніше наступного робочого дня після складання цього акта передається підрозділу податкової міліції органу ДПС, на обліку в якому перебуває платник податків, запит на встановлення місцезнаходження платника податків.

А п. 1.10 вказаних методичних рекомендацій встановлено, що у разі неможливості розпочати документальну перевірку у зв'язку з ненаданням документів для перевірки працівником підрозділу, який очолює або бере участь у перевірці, складається акт у довільній формі. В акті викладаються причини неможливості розпочати перевірку з дати, зазначеної у направленні та наказі, та вчиняється відповідний запис про здійснення зазначеної перевірки після усунення причин, які призвели до неможливості проведення.

Проте вищезазначене залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, акт перевірки від 14.08.2013 та оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 29.08.2013 № 0000092203 контролюючим органом було відправлено рекомендованим поштовим відправленням саме за адресою місцезнаходження Товариства та було отримано останнім.

Встановлення вказаних обставин є визначальним для правильного вирішення спору по даній справі, проте, вказані обставини залишилася поза межами дослідження судами як першої так і апеляційної інстанцій.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові системи" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 по справі № 826/14370/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко