Ухвала суду № 56973077, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/49590/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Рецебуринського Ю.Й., Швеця В.В., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до Державної виконавчої служби України про скасування постанови, за касаційною скаргою Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, -

встановив:

У квітні 2013 року Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулося в суд з позовом, у якому просило скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 29 березня 2013 року ВП № 15144693 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № 15144693 від 29 березня 2013 року в частині стягнення виконавчого збору в сумі 2349840,08 гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 26 червня 2009 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2009 року, у справі № 15/47-09-1800 стягнуто з Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» основний борг за поставлений природний газ у сумі 23498400,81 гривень, пеню в розмірі 1961536,59 гривень, 2281806,90 гривень - суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 244446,81 гривень - 3% річних за несвоєчасні розрахунки, 25500 гривень державного мита, 118 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 11 серпня 2009 року на виконання зазначеного рішення Господарським судом Одеської області видано наказ.

8 жовтня 2009 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 15144693 щодо виконання наказу № 15/47-09-1800 від 11 серпня 2009 року. Боржнику запропоновано добровільно виконати рішення Господарського суду Одеської області у семиденний строк з моменту отримання цієї постанови.

Відповідно до ухвали Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2009 року у справі № 15/47-09-1800 зупинено виконання рішення Господарського суду Одеської області від 26 червня 2009 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2009 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

На підставі ухвали Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2009 року відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби постановою від 10 листопада 2009 року зупинив виконавче провадження № 15144693.

28 липня 2010 року постановою державного виконавця поновлено виконавче провадження № 15144693 у зв'язку з прийняттям Вищим господарським судом України постанови від 10 грудня 2009 року, якою залишена без змін постанова Одеського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2009 року у даній справі.

У зв'язку з невиконанням боржником у наданий строк наказу Господарського суду Одеської області від 11 серпня 2009 року № 15/47-09-1800, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 29 березня 2013 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 15144693 в розмірі 2801180,91 гривень.

Розглядаючи справу суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, і що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки виконавчий збір підлягає стягненню з позивача у розмірі, що має бути розрахований із суми несплаченого самостійно боржником залишку заборгованості, яка становить 4513408,30 гривень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У частині 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За правилами статті 1212 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оспорюється постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу № 15/47-09-1800, виданого 11 серпня 2009 року Господарським судом Одеської області, про стягнення з Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заборгованості. При цьому особою, яка звернулася з позовом, виступає сторона виконавчого провадження (боржник), що виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини 4 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Оскільки у справі, що розглядається, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Спір, який виник між сторонами, може бути розглянутий за правилами господарського судочинства.

Керуючись статтями 157, 220, 2201, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року - скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до Державної виконавчої служби України про скасування постанови - закрити.

Роз'яснити позивачеві право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Рецебуринський Ю.Й.

Швець В.В.