Ухвала суду № 56973056, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ К/800/18084/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Ковтун О.С.,за участю представників позивача:Бондаренка І.В.,відповідача:Богів Т.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року

у справі №2а-14461/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Євроцемент - Україна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Євроцемент - Україна» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 14 січня 2014 року, залишеною без змін Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2012 року № 0000690044 у частині нарахування суми грошового зобов'язання на загальну суму 40 470 154,25 грн.; № 0000700044 у частині нарахування суми грошового зобов'язання на загальну суму 10 136 261,25 грн.; № 0000710044; № 0000720044; № 0000730044 повністю. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 268,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, заявником було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Працівники контролюючого органу провели документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, про що склали акт від 28 листопада 2012 року №540/44-1/00293060, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку, що підлягає сплаті до бюджету на 31 303 821,00 грн. та до завищення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся на 7 904 789,00 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1, підпункту 5.2.7 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7, підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, підпункту 135.5.13 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.8, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункту 146.2, пункту 146.3, пункту 146.13, пункту 146.14 статті 146, підпункту 153.2.2 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на суму 17 767 067,00 грн.; пункту 3.4 статті 3, підпункту 4.2.9 (б) пункту 4.2, підпункту 4.2.9 (г) пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункту 164.2.16, підпункту 164.2.17 (б), підпункту 164.2.17 (г), підпункту 164.2.17 (е) пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а саме: неутримання, неперерахування податку на доходи фізичних осіб у вересні, жовтні, листопаді 2010 року, січні 2011 року - січні 2012 року у розмірі 24 593,04 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

за формою «Р» від 19 грудня 2012 року №0000690044, яким позивачем збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 40 472 017,25 грн., з яких 31 303 821,00 грн. за основним платежем та 9 168 196,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

за формою «В1» від 19 грудня 2012 року №0000700044, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10 207 046,25 грн., з яких 7 904 789,00 грн. за основним платежем та 2 302 257,25 грн. штрафні (фінансові) санкції;

за формою «Р» від 19 грудня 2012 року №0000710044, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 16 493 638,00 грн.,

за формою «П» від 19 грудня 2012 року №0000720044, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 536 647,00 грн.;

за формою «Р» від 19 грудня 2012 року №0000730044, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 30 292,24 грн., з яких 24 593,04 грн. за основним платежем та 5 699,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2012 року № 0000690044 є спірним у частині нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 40 470 154,25 грн. та податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2012 року № 0000700044 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 10 136 261,25 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо висновків податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту квітня-серпня 2011 року сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного природного газу у ТОВ «Алекс-А ЛТД» та ТОВ «Ріоніт» у розмірі 26 063 255,00 грн., суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, судами встановлено, що посадовими особами контролюючого органу в ході проведення планової перевірки позивача досліджувались взаємовідносини останнього з ТОВ «Ріоніт» у травні-серпні 2011 року, ТОВ «Алекс-А ЛТД» у квітні-травні, липні 2011 року.

При цьому, як свідчать матеріали справи, господарські взаємовідносини позивача з вказаними контрагентами вже перевірялися в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з: ТОВ «Ріоніт» у травні-жовтні 2011 року, ТОВ «Алекс-А ЛТД» у квітні-травні, липні 2011 року, ТОВ «ПІВДЕНПРОММАШ» у жовтні, листопаді 2011 року та податку на прибуток за 2011 рік та І квартал 2012 року по взаємовідносинам з вказаними підприємствами, про що було складено акт від 25 червня 2012 року №225/44-008/00293060, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.1 статті 198, пункту 138.1 та пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 липня 2012 року за формою «Р» №0000410044, за формою «В4» №0000420044; за формою «Р» №0000430044, за формою «П» №0000440044.

Позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення від 11 липня 2012 року були оскаржені в судовому порядку та згідно постанови Харківського окружного адміністративного суду у справі №2а-12245/12/2070 від 18 лютого 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, вказані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Під час судового розгляду було досліджено первинні документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Ріоніт» у травні-жовтні 2011 року та ТОВ «Алекс-А ЛТД» у квітні-травні, липні 2011 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами - ТОВ «Ріоніт» та ТОВ «Алекс-А ЛТД», правомірність включення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

З огляду на те, що факт реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Ріоніт» у травні-жовтні 2011 року та ТОВ «Алекс-А ЛТД» у квітні-травні, липні 2011 року, а також фактичне постачання природного газу були встановлені судовим рішенням від 29 жовтня 2013 року у справі №2а-12245/12/2070, що набрало законної сили, та враховуючи приписи частини 1 статті 72 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що обставини щодо фактичного постачання природного газу по взаємовідносинам з вказаними контрагентами у даній справі не потребують доказування.

Що стосується висновків контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 16 974,00 грн. за результатом здійснення господарських операцій з продажу автомобілів фізичним особам внаслідок застосування звичайних цін, суди також обґрунтовано виходили з їх безпідставності з огляду на наступне.

Так, податковий орган при визначенні звичайних цін керувався звітами (актами) суб'єктів оціночної діяльності, які були проведені після дати продажу автомобілів позивачем.

Водночас, позивач при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість з продажу автомобілів виходив із договірних цін, рівень яких був не нижчий ніж рівень звичайних цін, визначених суб'єктом оціночної діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ціну продажу автомобілів визначено на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Промексперт», який має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 9361/10, виданий Фондом Державного Майна України 23 лютого 2010 року.

Згідно приписів пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Статтею 39 Податкового кодексу України встановлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни. Згідно пункту 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України норми Податкового кодексу України набирають чинності з 1 січня 2011 року, крім: статті 39 Податкового кодексу України, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року; розділу ІІІ Податкового кодексу України, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Відповідно до приписів «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України 01 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 01 січня 2013 року.

Відтак, звичайні ціни до настання вказаної дати визначаються у порядку, передбаченому пунктом 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до приписів вказаного пункту, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, за загальним правилом, встановленим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо не доведено протилежне, звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акти (звіти) інших суб'єктів оціночної діяльності, на які посилається відповідач, проведені після дати продажу автомобілів позивачем, коли активи у вигляді автомобілів знаходилися поза контролем позивача, у власності відповідних покупців.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач діяв у відповідності до вимог наведених норм податкового законодавства, визначаючи базу оподаткування операцій з продажу автомобілів, виходячи з оцінки експерта на момент продажу автомобілів.

Безпідставним є і донарахування податковим органом суми податку з доходів фізичних осіб за липень, жовтень 2011 року у розмірі 14 761,70 грн. у вигляді безоплатно отриманої частки вартості автомобіля за операціями з продажу легкових автомобілів.

Так, оподаткування частини вартості легкових автомобілів здійснено з посиланням на підпункт 164.2.17 (е) пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у зв'язку із застосуванням звичайних цін.

Підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачено оподаткування додаткового блага у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Оскільки судами встановлено, що позивач, використовуючи оцінку незалежного експерта з метою визначення ринкової вартості діяв у відповідності до норм чинного законодавства, відповідач безпідставно визначив об'єкт оподаткування у вигляді безоплатно отриманої частки вартості автомобіля та безпідставно застосував підпункт 164.2.17 (е) пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Стосовно заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 5 916 205,00 грн., відповідач виходив з того, що проведеною перевіркою у перевіреному періоді виявлено наявність взаємовідносин позивача з нерезидентами щодо отримання послуг транспортного експедирування.

При цьому, відповідач вважає, що витрати позивача на оплату вартості послуг з перевезень залізничним транспортом вантажів з території Російської Федерації на територію України перевізниками (нерезидентами), що були залучені контрагентами, повинні оподатковуватися за ставкою 20%.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з метою здійснення господарської діяльності, позивачем було укладено договори з нерезидентами щодо отримання від них транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з організацією перевезень залізничним транспортом клінкеру (для виробництва цементу) з території Російської Федерації на територію України.

Зокрема, між позивачем та ТОВ «Логіка-Авто» (м. Москва, Російська Федерація) укладено договори від 19 вересня 2011 року №1 та від 26 грудня 2011 року № 0126/12-2011, а також з ТОВ «Строй транс» (м.Москва, Російська Федерація) договір від 26 грудня 2011 року №1.

За умовами вказаних договорів агенти (транспортні експедитори) зобов'язалися за винагороду від свого імені та за рахунок принципала (позивач) організувати надання послуг по перевезенню залізничним транспортом вантажу (клінкеру), який експортується з території Російської Федерації в Україну. Агенти укладають від свого імені договори на перевезення вантажів з перевізниками - транспортними підприємствами Україні та за кордоном, а також з іншими організаціями, які будуть залучені для виконання договорів. Вартість послуг, що надаються агентами у відповідності до договорів, визначається сторонами в протоколах узгодження договірної ціни та складається з: агентської винагороди - плати за надання транспортно-експедиторських послуг; відшкодування принципалом витрат агенту на оплату послуг третіх осіб, що задіяні до виконання договорів на території України та на території інших держав.

Фактично отримані від нерезидентів послуги підтверджуються актами виконаних робіт, фрахтовими картками, залізничними накладними СМГС.

При цьому, що в актах виконаних робіт, підписаних сторонами договору, окремо виділені суми вартості агентської винагороди - плати за надання транспортно-експедиторських послуг; та окремо - суми вартості послуг з транспортування вантажу, виконаних сторонніми організаціями, які, згідно до умов договору, підлягають відшкодуванню агенту-нерезиденту принципалом.

Факт надання транспортно-експедиторських послуг нерезидентами позивачу підтверджується первинними документами: залізничними накладними СМГС, актами транспортних експедиторів, фрахтовими картками та договорами на транспортне експедирування.

Судом встановлено, що агентська винагорода - плата за надання транспортно-експедиторських послуг позивачем оподатковувалася за ставкою 20%; відшкодування принципалом витрат агенту на оплату послуг третіх осіб, що задіяні до виконання договорів на території України та на території інших держав - плата за міжнародне перевезення вантажу залізничним транспортом оподатковувалась позивачем за нульовою ставкою.

Підпунктом «ж» пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу України визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Таким чином, якщо транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику-резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги).

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

За приписами Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» не включаються у плату експедитору (в даному випадку до складу агентської винагороди) і є його витратами на оплату по послуг інших залучених осіб (в даному випадку послуг на перевезення вантажів).

Пунктом 186.4 статті 186 Податкового кодексу України визначено, що місцем постачання послуг (у тому числі і послуг з перевезення вантажів) є місце реєстрації постачальника.

Відповідно до абзацу «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за нульовою ставкою. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом

З наявних в матеріалах справи залізничних накладних СМГС, судами попередніх інстанцій встановлено, що перевезення вантажу (імпортного клінкеру) здійснювалось з території Російської Федерації на митну територію Україну саме за єдиним міжнародним перевізним документом, а відтак, згідно з приписами Податкового кодексу України є міжнародним перевезенням.

Таким чином,суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно того, що податковий орган, за результатами перевірки, безпідставно збільшив податкове зобов'язання позивача, оподаткувавши за ставкою 20% послуги з міжнародного перевезення вантажу - імпортованого клінкеру, що призвело до донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 5 916 205,00 грн.

Також за висновками відповідача, позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту перевіреного періоду суми податку на додану вартість сплачені у ціні придбаного товару у ТОВ «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД», ТОВ «Альфа - Інвест Плюс» та ТОВ «Схід-Ресурси», а також сформовано валові витрати. Вказані доводи податкового органу ґрунтуються на висновках актів перевірки вказаних контрагентів, якими встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій вказаних контрагентів з покупцями, у тому числі і з позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Альфа - Інвест Плюс» у квітні 2012 року, ТОВ «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД» у березні 2012 року та ТОВ «Схід - Ресурси» у вересні 2011 року, за результатом виконання яких сформував валові витрати та податковий кредит.

Факт здійснення господарських операцій з зазначеними контрагентами підтверджується належно складеними первинними документами - податковими накладними, видатковими накладними, прибутковими ордерами.

Про використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності свідчать наявні у матеріалах справи акти-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів, акти виконаних господарським способом робіт по ремонту основних засобів.

Доставка товару здійснювалась транспортом постачальника, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до валових витрат спірної суми податку по господарським операціям з вказаними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом Vцього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи контролюючого органу про те, що порушення з боку контрагентів позивача вимог податкового законодавства, свідчить про неправомірність включення позивачем спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат, оскільки податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, у червні та грудня 2010 року позивачем було придбано у ПАТ «Євроцемент груп - Україна» редуктори загальною вартістю 26 873 200,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 4 478 866,67 грн.

За висновками податкового органу, позивачем завищено звичайну ціну на придбаний товар, оскільки під час перевірки встановлено, що виробником та вантажовідправником редукторів є Новокраматорський машинобудівний завод. Згідно вагонних відомостей встановлено, що покупцем редукторів безпосередньо у виробника є ТОВ «Східпромсервіс».

Згідно наданих до перевірки залізничних накладних було встановлено, що редуктори відвантажувались від їх виробника та транспортувались безпосередньо до їх кінцевого споживача - позивача.

При цьому, жоден із посередників, у тому числі ні ТОВ «Східпромсервіс», ні ТОВ «Укрснабзбут-3», ні ПАТ «Євроцемент груп - Україна», не являлися одержувачем придбаних редукторів та, відповідно, не здійснювали ніяких додаткових витрат по доробці, зберіганню та інше, які б могли вплинути на підвищення вартості цих редукторів.

Також, позивачем у ПАТ «Євроцемент груп - Україна» придбано сировину для виробництва (граншлак), відповідно до видаткових накладних постачальником якої є останній, а вантажовідправниками _ ПП ПКФ «Азовінтерпром», ПП «Атри», ТОВ «Гранд і м», ТОВ «Оксавіт Укрпоставка», ПП «Елітпрофі плюс».

Згідно наданих до перевірки залізничних накладних податковим органом встановлено, що шлак гранульований відвантажувався безпосередньо від виробника - ПАТ «Єнакієвський металургійний комбінат», ПАТ «ДОНЕЦЬКСТАЛЬ» - Металургійний завод», ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» та транспортувався безпосередньо до позивача.

При цьому, жоден із посередників, ні то ПП ПКФ «Азовінтерпром», ПП «Атри», ТОВ «Гранд і М», ТОВ «Оксавіт Укрпоставка», ПП «Елітпрофі плюс», так і ПАТ «Євроцемент груп - Україна», не являлися одержувачем шлаку гранульованого та, відповідно, не здійснювали ніяких додаткових витрат по доробці, зберіганню, доставці та інше, які могли б вплинути на підвищення вартості придбаного шлаку.

Відтак, за висновками податкового органу, звичайною ціною придбаних редукторів та шлаку є ціна виробників.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що факт постачання шлаку гранульованого та редукторів підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами - податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними, прибутковими ордерами.

Щодо доцільності та обґрунтованості взаємовідносин позивача саме з ПАТ «Євроцемент груп - Україна», суди виходили з того, що гранульований шлак ГОСТ 3476-74 є сировинним матеріалом, необхідним для виробництва цементу, а потреба в регулярній поставці цього товару є важливим чинником безперебійного процесу виробництва.

Виходячи з рівня споживання гранульованого шлаку у виробництві, щоденні поставки шлаку повинні складати не менш ніж 2000 - 2500 т, або 28 - 35 вагонів на добу.

Відтак, для забезпечення безперебійної роботи підприємства надзвичайно важливою є ритмічність поставок, синхронізована із потребами виробництва.

Фактично придбання, навантаження, своєчасна доставка гранульованого шлаку на регулярній основі вимагало б утворення та утримання окремої служби, у тому числі постійних представників за місцем навантаження гранульованого шлаку.

В цих умовах, усталеною практикою стало придбання гранульованого шлаку через ПАТ «Євроцемент груп - Україна», який здійснює поставки такого товару до позивача з 2005 року, має надійну репутацію постачальника та власну клієнтську базу постачальників.

Позивачем обрано в якості оптового постачальника саме ПАТ «Євроцемент груп - Україна», оскільки на протязі багатьох років, протягом яких мали місце господарські взаємовідносини з постачальником, ним жодного разу не були порушені графіки та терміни поставок гранульованого шлаку; ціни постачальника незначно відрізнялися від цін інших постачальників (11-15%), що узгоджується з нормами податкового законодавства.

Водночас, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено, що звичайною ціною є ціна підприємств - виробників товарів (робіт, послуг), незалежно від того, чи здійснював кожний наступний покупець витрати по доробці, зберіганню чи транспортуванню товару.

При цьому, податковий орган не довів, що ціни, за якими здійснювалось придбання товару у ПАТ «Євроцемент груп - Україна» не відповідають рівню звичайних цін. Відтак, згідно з підпунктом 1.20 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону, звичайною є ціна визначена сторонами договору.

За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів податкового органу про завищення звичайної ціни на редуктори та шлак гранульований повністю відповідають вимог податкового законодавства в частині визначенні рівця звичайних цін.

Безпідставними є і висновки податкового органу про наявність підстав для зменшення розміру податкового кредиту перевіреного період за результатом здійснення господарських операцій з придбання редукторів та шлаку гранульованого у ПАТ «Євроцемент груп - Україна».

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що витрати та податковий кредит по придбаному шлаку гранульованому та редукторів за цінами, що не перевищували рівень звичайних цін, було сформовано позивачем правомірно, з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, право на податковий кредит підтверджено належним чином складеними податковими накладними, наданими постачальником, а витрат - іншими належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами.

Ще однією з підстав для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, слугувала виявлена під час перевірки відповідного податкового періоду збиткова діяльність позивача в рамках здійснення операцій з реалізації цементу по договорам комісії, укладених з комісіонером - ПАТ «Євроцемент груп - Україна» та за договорами поставки з іншими покупцями.

За висновками податкового орагну, позивач включив до податкового кредиту суми податку на додану вратість по комісійній винагороді, які не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а понесені витрати (комісійна винагорода, ж/д тариф, витрати на виробництво), які не компенсовані доходами, вважаються витратами, що також не пов'язані з господарською діяльністю платника та не підлягають включенню до складу валових витрат відповідних податкових періодів.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність таких висновків податкового органу з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (комітентом) та ПАТ «Євроцемент груп - Україна» (комісіонером) укладено договори комісії від 31 грудня 2007 року №ЕЦГ/01/01-1/08 та від 01 січня 2011 року №02 03, умовами яких визначено, що комісіонер зобов'язався по дорученню комітента за винагороду здійснити від свого імені за рахунок комітента одну або декілька угод по продажу цементу на території України.

Фактичне здійснення господарських операцій по договорам комісії підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, звітами комісіонера про реалізацію товару на виконання договору комісії, актами прийому-передачі цементу.

Щодо понесених збитків позивач пояснив, що отримання збитків у певні періоди є звичайним явищем у будь-якому виробництві, грошові потоки якого залежать від сезонних коливань попиту. У випадку позивача таке явище обумовлено сезонним зниженням попиту на будівельні матеріали у осінньо-зимовий період. Таке зниження попиту на продукцію має місце щороку, підтверджується статистичною інформацією та призводить до зменшення обсягів виробництва. При цьому, умовно - постійні витрати на утримання виробництва, адміністративні витрати залишаються незмінними, що призводить до виникнення збитків.

Отримання збитків, в окремих періодах, також пов'язане з комерційною бізнес - стратегією: як от, освоєння окремих регіонів збуту продукції, де позивач повинен враховувати реальне конкурентне середовище (наприклад, активно - насичений ринок збуту цементу у столичному регіоні), формування власної клієнтської бази та зацікавленості контрагентів в значних та ритмічних обсягах поставок цементу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що враховані позивачем валові витрати були понесені у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, а саме: витрати на виробництво (витрати на сировину, матеріали, заробітна плата з нарахуваннями, амортизація основних засобів тощо) мають прямий зв'язок з виробництвом продукції, від продажу якої було отримано доход; витрати на сплату комісійної винагороди за договорами комісії пов'язані з продажем продукції третім особам, внаслідок чого було отримано доход, витрати на залізничний тариф пов'язані з продажем продукції та є необхідною умовою доставки її до покупця у відповідності до укладених договорів та отримання доходу від продажу.

Відтак, отримання збитків від окремих видів господарських операцій з продажу продукції не є підставою для визнання витрат, понесених на виробництво та продаж такими, що не пов'язані з господарською діяльністю.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)

Згідно з підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Судами встановлено, що придбані послуги за договорами комісії використовувались в оподатковуваних операціях; в межах господарської діяльності позивача, адже реалізація продукції за договорами комісії спрямована на отримання доходу; ціни на продаж цементу за договорами комісії та на придбання послуг комісіонера відповідали рівню звичайних цін, а відтак, висновки податкового органу про завищення суми валових витрат та податкового кредиту за результатом виконання договорів комісії є безпідставними.

Також, відповідачем безпідставно зменшено валові витрати позивача, відображені у рядку 05.2 «Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» декларації про податок на прибуток за І квартал 2011 року на суму 79 285 901,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, така сума валових витрат була включена позивачем, як самостійно віднайдена помилка, що призвела до заниження валових витрат у І кварталі 2010 року та І півріччі 2010 року. Помилкове заниження валових витрат було допущене за рахунок невідображення у податковому обліку та деклараціях з податку на прибуток витрат на придбання імпортованого клінкеру за вантажними митними деклараціями на загальну суму 79 285 901,00 грн.

За висновками відповідача, факт наявності такої помилки не підтверджується даними акту планової документальної перевірки за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2010 року від 27 січня 2011 року № 30/23-104/00293060, а також результатом співставлення даних бухгалтерського обліку (записи по рахунках Дт 201000 та Кт 632000) з даними АРМ «Митниця». З огляду на вказане, відповідач дійшов висновку, що такі витрати було включено двічі: у відповідних деклараціях про податок на прибуток 2010 року та у рядку 05.2 «Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» декларації про податок на прибуток за І квартал 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що на момент складання декларацій з податку на прибуток за І квартал 2010 року та за І півріччя 2010 року оригінали документів не були надані особі, відповідальній за ведення податкового обліку підприємства, а тому і не відображені у податковому обліку позивача.

У бухгалтерському обліку позивача факт придбання та оприбуткування імпортного клінкеру був відображений у складі активів в повній мірі на підставі транспортних документів, приходних ордерів, рахунків - фактур продавця, що відповідає вимогам чинних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Вже після закінчення планової документальної перевірки за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2010 року (за результатами якої складено акт № 30/23-104/00293060 від 27 січня 2011 року), при складанні дено помилку, яка полягала у заниженні валових витрат за рахунок не включення до їх складу вартості придбаного клінкеру згідно з вантажними митними деклараціями за березень, травень та червень 2010 року.

Факт наявності помилки у вигляді заниження валових витрат підтверджується первинними документами (ВМД), регістрами податкового обліку, Деклараціями про податок на прибуток за 1 квартал та 1 півріччя 2010 року та даними співставлення інформації відображеної у регістрах бухгалтерського обліку та податкового обліку.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

На виконання вимог пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, позивачем у Декларації про прибуток за 1 квартал 2011 року було відображено виявлену помилку у рядку 05.2 «Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів», Декларації про податок на прибуток за І квартал 2011 року, як це і передбачено чинним законодавством.

Згідно з приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Вимоги підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, позивачем виконано в повній мірі, бо сума валових витрат, включена як помилка попередніх періодів підтверджується як первинними документами, так і даними податкового обліку витрат, регістрами бухгалтерського обліку.

Суд встановив, що посилання податкового органу на матеріали, викладені в акті від 27 січня 2011 року № 30/23-104/00293060 є необґрунтованим, оскільки акт перевірки є службовим документом податкового органу та позивач не несе відповідальності за правильність та достовірність такого документу.

Таким чином, податковим органом безпідставно зменшено валові витрати позивача, відображені у рядку 05.2 «Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» декларації про податок на прибуток за І квартал 2011 року на суму 79 285 901,00 грн.

Безпідставним є і зменшення податковим органом за результатами проведеної перевірки, валових витрат у вигляді перерахованих постачальникам (підрядникам) авансів на суму 4 420 886,00 грн.

Зменшення валових витрат здійснено внаслідок розрахунку податковим органом зміни вартості перерахованих авансів за період з 01 липня 2010 року по 31 березня 2011 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у І кварталі 2011 року, враховуючи набуття чинності з 01 квітня 2011 року Податкового кодексу України у частині формування валових витрат, позивачем, включено до складу валових витрат 20 269 532,00 грн. - суму попередніх оплат (авансів), перерахованих постачальникам (підрядниками) за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, тобто у І кварталі 2011 року.

У подальшому, внаслідок самостійно виявлених помилок сума попередніх оплат за І квартал 2011 року (рядок 04.1 Декларації про податок на прибуток) було зменшено на 758 418,00 грн., про що було подано уточнюючу податкову декларацію, яку було надано до податкового органу 09 листопада 2011 року за № НОМЕР_6.

З урахуванням такого виправлення, у І кварталі 2011 року до складу валових витрат було включено попередні оплати постачальникам та підрядникам на загальну суму 19 511 114,00 грн.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Факт здійснення валових витрат у вигляді перерахованих авансів постачальникам та підрядникам на загальну суму 19 511 114,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи документами (виписками з поточного рахунку в уповноваженому банку), регістрами бухгалтерського обліку (оборотно-сальдовими відомостями у розрізі контрагентів) та фінансовою звітністю підприємства (балансом за 1 квартал 2011 року).

Відтак, висновки податкового органу про неможливість включення позивачем до складу валових витрат сум авансових звітів не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Що стосується висновку податкового органу про неутримання та неперерахування позивачем податку з доходів фізичних осіб, суди обґрунтовано визначились щодо їх безпідставності з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що позивачем відшкодовано керівнику підприємства ОСОБА_8 витрати на харчування у ресторанах з представниками інших підприємств (представницькі витрати).

При цьому, за висновками відповідача, відсутні запрошення із зазначенням посад та прізвищ представників, місця, дати, часу проведення офіційного прийому. Місцезнаходження ресторанів відрізняється від місцезнаходження філій підприємства. При цьому, документи, що підтверджують перебування керівника під час проведення зустрічей у відрядженні ждо місць харчування, підприємством до перевірки не надано, зв'язок з господарською діяльністю позивача не встановлено.

Судами встановлено, що позивачем для проведення представницьких заходів було складено кошторис; видані розпорядження по підприємству про проведення представницьких заходів, з зазначенням місця, дати проведення заходів та назв підприємств, представники яких беруть участь у заходах; складені звіти про проведення представницьких заходів та про здійснені витрати.

Фактично понесені витрати на прийом представників сторонніх організацій підтверджені належними первинними документами (фіскальними чеками) та авансовими звітами підзвітної особи - керівника підприємства ОСОБА_8

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що податковим законодавством не встановлено вимог про надання запрошення для підтвердження представницьких витрат, а тому така вимога податкового органу є безпідставною.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач безпідставно визначив грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із сум, відшкодованих підзвітній особі витрат на харчування з представниками інших підприємств (представницькі витрати).

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для їх скасування.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального Головного управління ДФС залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі №2а-14461/12/2070 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.