Ухвала суду № 56973047, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року м. Київ К/800/3008/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року

у справі № 821/1611/14

за позовом Дочірнього підприємства "Вендельн Україна"

до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області

про стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство "Вендельн Україна" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (надалі - відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (надалі - відповідач 2) про стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 2527238,48 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач 1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно поданих позивачем декларацій з податку на додану вартість за жовтень-грудень 2008 року та лютий, квітень, травень, червень, липень, серпень, листопад 2009 року позивачем було обчислено та задекларовано бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на рахунки в установах банків у сумі 6941564,00 грн.

Із заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість податковим органом на підставі актів перевірок та податкових повідомлень-рішень від 23 листопада 2009 року №0002302301/0, від 23 листопада 2009 року №0002312301/0, від 26 листопада 2009 року №0002412301/0, від 19 січня 2010 року №0000012301/0, №0000022301/0, 0000032301/0, від 20 січня 2010 року № 0000061501/0, від 11 лютого 2010 року № 0000142301/0, № 0000152301/0, № 0000162301/0, від 11 лютого 2010 року № 0000172301/0, від 02 березня 2010 року № 00027201/0, від 16 квітня 2010 року № 0000962301/0, від 06 липня 2010 року № 0001142301/0, від 13 серпня 2010 року № 0001312301/0, від 30 серпня 2010 року № 0000091901/0, від 23 грудня 2010 року №0001622301/0, від 30 березня 2011 №0000442301 позивачу було зменшено задеклароване бюджетне відшкодування за вказані податкові періоди 2008-2009 року на загальну суму 3534396,68 грн. Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у судовому порядку. Рішеннями Херсонського окружного адміністративного суду, Одеського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України позовні вимоги позивача задоволено частково, підтверджено суму задекларованого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3439297,00 грн.

Частину вказаної суми (1106071,98 грн.) бюджетного відшкодування податковий орган направив на погашення задекларованих позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Залишок невідшкодованої суми складає 2527238,48 грн. Наявність невідшкодованого податку на додану вартість у такій сумі підтверджено листом відповідача 1 від 29 квітня 2014 року №593/10/21-04-10-15.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

За змістом п.п. 200.7 - 200.13 ст. 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, а також оригінали митних декларацій (примірників декларанта), що підтверджують вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митної території України. Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Пунктом 200.15 ст. 200 ПК України передбачено, що у разі, якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла такого правового висновку.

Неподання органом державної податкової служби до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення відповідної заборгованості.

Після спливу законодавчо визначеного строку для проведення зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок платника, відповідна сума відшкодування податку на додану вартість набуває статусу заборгованості.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено та матеріалами справи підтверджується правомірність задекларованого позивачем розміру бюджетного відшкодування та наявність відповідної заборгованості перед позивачем.

Водночас, у разі безпідставної відмови платнику податку у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість чи безпідставного невідшкодування бюджетної заборгованості з цього податку, право платника податку фактично порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту такого порушеного права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (бюджетного відшкодування), яку позивачем і було заявлено до суду першої інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про непогашення суми бюджетної заборгованості перед позивачем. Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість є належним способом захисту його порушеного права та підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відійти від позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість з метою повного захисту прав платника.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2016 року у справі №806/2256/15.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем виконані приписи згаданих норми ПК України, а саме: закінчена процедура судового оскарження податкових повідомлень-рішень щодо правомірності сум бюджетного відшкодування, відповідні рішення судів набрали законної сили, підприємством виявлено бажання отримати бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про що повідомлено податковий орган; суми бюджетного відшкодування у встановленому порядку позивачу не відшкодовано; розмір бюджетної заборгованості відповідачами не заперечується.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення на користь позивача невідшкодованої суми податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі № 821/1611/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна