Ухвала суду № 56972984, 31.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2016 р. м. Київ К/800/48361/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 по справі № 826/1588/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А Продакшн»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року Товариством до суду заявлений позов про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2013 №0000352220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 217 383,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 54 345,75 грн., №0000362220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 207 031,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 51 757,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013, позов задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» за період з 01.01.2011 по 31.10.2012, за результатами якої складено акт від 21.12.2012 № 412/22-20/36174084 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.2 п. 139.1 ст. 139, пп. 198.1, 198.6 ст. 198, пп. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 217 383,00 грн. та ПДВ на суму 207 031,00 грн.

Висновок фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на нікчемності договорів про надання послуг між позивачем та його контрагентом, внаслідок порушення кримінальної справи відносно невстановлених осіб, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, щодо створення ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», відповідно до матеріалів якої засновником та директором вказаного підприємства є ОСОБА_4, згідно пояснень якого, він зареєстрував вказане підприємство за грошову винагороду на прохання невстановленої слідством особи без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та ніякого відношення до діяльності цього господарюючого суб'єкта не має. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин контролюючий орган дійшов висновку про неможливість прийняття до уваги первинних документів, складених ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», за підписом особи, яка заперечує свою участь у господарській діяльності ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», а відповідно і безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за первинними документами, зокрема, і податковими накладними, підписаними невстановленими особами.

У цій справі, задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом фактично відбулись, що підтверджено належно оформленими первинними документами, зокрема і податковими накладними, виданими на користь позивача зареєстрованим платником ПДВ, а отже позивачем цілком правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит за такими операціями.

Однак такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з приписами пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат, не відносяться не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 цієї статті Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назву, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів (послуг); податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник ПДВ; повна або скорочена назву, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів (послуг); опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість, обсяг; ціна постачання без врахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно - правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.11.2011 № 1379, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 вказаного Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Державна податкова інспекція на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування Товариством валових витрат та податкового кредиту зазначає, що первинні документи, зокрема і податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до валових витрат та до податкового кредиту є безпідставним.

Проте, судами передніх інстанцій під час вирішення спору наведене вище враховано не було, як не було враховано і те, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагента не було постановлено вироку, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу, викладені в акті перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому за змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 по справі № 826/1588/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко