Ухвала суду № 56972949, 24.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2016 р. м. Київ К/800/22550/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А.СуддівМороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_4 у Рівненському окружному адміністративному суді пред'явив позов до Державної реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстроване право власності по 1/2 квартири

АДРЕСА_1 скасоване судом касаційної інстанції.

Вважає, що існують правові підстави для скасування відповідних рішень державного реєстратора Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області про державну реєстрацію прав на вказаний об'єкт нерухомості.

Просив скасувати рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на 1/2 квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_6 на 1/2 квартири АДРЕСА_1.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, залишеною без зміни ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на 1/2 квартири АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій,

ОСОБА_5 подала касаційну скаргу. Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати та закрити провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановлено, що 08 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим № 1349, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2012 року, визнано недійсним договір дарування, який укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та

ОСОБА_6, визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 1/2 цієї квартири.

На підставі вказаного судового рішення відповідачем прийнято рішення від 15 квітня 2013 року № 1655872 про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на 1/2 квартири АДРЕСА_1.

Проте, ухвалою судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2012 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті позовних вимог, виходили із того, що даний спір є публічно-правовим й підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що такий правовий висновок судів не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 17 цього ж Кодексу передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Також згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі, що розглядається, стосується права власності осіб на об'єкт нерухомого майна, тобто цивільного права, а отже, суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону із закриттям провадження в адміністративній справі

Відповідно до частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155, 157 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішення, закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді Горбатюк С.А.

Мороз Л.Л.

Швед Е.Ю.