Ухвала суду № 56972935, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. К/800/1410/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

за участю секретаря судового засідання Іванової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року по справі №826/16464/13-а

за позовом ОСОБА_4

до Конституційного Суду України,

Кабінету Міністрів України,

Державного казначейства України

про стягнення недоотриманих коштів,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Конституційного Суду України, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманих коштів. З урахуванням уточнень позовних вимог просив стягнути з Конституційного Суду України на користь позивача заробітну плату в розмірі 120581,55 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1153,68 грн., допомогу до відпустки у розмірі посадового окладу в сумі 2680 грн., матеріальну допомогу в розмірі 44972,25 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 10005,30 грн., щомісячне довічне грошове утримання без стягнення податку з доходів фізичних осіб в розмірі 173736,06 грн., вихідну допомогу в розмірі 881898,60 грн., судові витрати в розмірі 10213,84 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 у період з 18 жовтня 1996 року по 3 листопада 2005 року працював суддею Конституційного Суду України.

Рішенням VІІ з'їзду суддів України з 4 листопада 2005 року позивача звільнено з посади судді Конституційного Суду України.

Відповідно до Розпорядження виконуючого обов'язки Голови Конституційного Суду України від 8 листопада 2005 року №108/05 та довідки про проведені при звільненні розрахунки позивачу було виплачено заробітну плату, надбавки, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при звільненні позивач отримав всі належні йому кошти.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Законом України «Про оплату праці» встановлено, що економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного та договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функції заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, чинній на час звільнення позивача з посади) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються, дотуються з бюджету. Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку.

Частиною 1 статті 29 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що судді Конституційного Суду України отримують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України про статус суддів.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Відповідно до частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Так, розмір заробітної плати ОСОБА_4 на час звільнення з посади судді Конституційного Суду України (секретаря Колегії суддів Конституційного Суду України) становив 9639,31 грн. та складався з посадового окладу, надбавки за кваліфікаційний клас, надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, надбавки за високі досягнення в праці та виконання особливо важливої роботи, надбавки за напруженість і складність роботи, надбавки за таємність, надбавки за вчену ступінь кандидат наук, надбавки за почесне звання «Заслужений юрист», щомісячної премії. Одночасно, позивачу, як судді, який мав право на відставку та продовжував працювати на посаді, виплачувалось довічне грошове утримання судді у розмірі 90% заробітної плати у розмірі 8675,38 грн.

Позивач у позові зазначив, що після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» Конституційний Суд України мав самостійно, враховуючи положення статті 44 Закону України «Про статус суддів», здійснити перерахунок посадових окладів суддів Конституційного Суду України.

Також позивач вказував на обов'язок Конституційного Суду України здійснити перерахунок розміру щомісячної надбавки за вислугу років, розрахувавши його у відсотковому співвідношенні від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а не від розміру посадового окладу.

Однак відповідач вказані перерахунки не провів.

Позивач, вважаючи, що заробітна плата, довічне грошове утримання, матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та допомога до відпустки виплачені у розмірі, меншому ніж визначено законом, просив стягнути вказані кошти на його користь з Конституційного Суду України.

На думку позивача, до щомісячного заробітку судді, який має бути врахований при обчислення надбавки за вислугу років, повинні бути включені посадовий оклад, доплата за кваліфікаційний клас, а також усі інші доплати, які обчислюються з посадового окладу: надбавка за науковий ступінь, надбавка за почесне звання «Заслужений юрист України», надбавка за таємність тощо; доплати, які обчислюються з урахуванням посадового окладу та надбавки за кваліфікаційний клас, на отримання яких позивач має право і які позивачу були встановлені.

Надбавка за особливий характер роботи та інтенсивність праці, в розумінні частини 5 статті 51 Бюджетного кодексу України, не є обов'язковим платежем, та виплачується виключно в межах бюджетних асигнувань за умови наявності достатнього фінансування. В свою чергу, надбавка за вислугу років є обов'язковим платежем, встановленим Законом України «Про статус суддів».

Надбавки, розмір яких встановлюється з урахуванням набавки за вислугу років, до щомісячного заробітку судді, з якого обчислюється надбавка за вислугу років, не включаються, а їх розмір обчислюється після встановлення розміру надбавки за вислугу років: надбавка за особливий характер роботи та інтенсивність праці у розмірі 90 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та вислугу років (постанова КМУ від 8 листопада 1996 року № 1350).

Суди першої та апеляційної інстанцій вказані доводи позивача не перевірили та не надали їм належної оцінки.

Також судом було призначено судово-бухгалтерську експертизу, а експерту поставлено питання, зокрема, встановити розмір заробітної плати та інших грошових виплат вказаних позивачем у позовній заяві з 1 червня 2005 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 в редакції від 31 грудня 2005 року з урахуванням визначених критеріїв, зокрема, премії у розмірі 10% та без надбавок за напруженість та складність роботи, а також надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи і суми їх недоплати.

На виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз проведено експертизу, за результатами якої 29 травня 2014 року складено відповідний висновок.

Судами при розгляді справи висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз не досліджувався та оцінка зазначеним у ньому обставинам не надавалась.

Крім того, оскільки предметом розгляду справи є стягнення різниці неправильно нарахованих сум, що входять до складу заробітної плати та виплат, що залежать від розміру заробітної плати, то судам необхідно було для вирішення вказаного питання залучити до розгляду справи спеціаліста, який відповідає за проведення відповідних розрахунків Конституційного Суду України з метою встановлення механізму щомісячного проведення нарахування та виплати заробітної плати, допомоги до відпустки, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, щомісячного довічного грошового утримання, вихідної допомоги та відповідності їх розміру чинному законодавству.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишено те, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, основними завданнями якого, зокрема, є забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави; вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розроблення і виконання загальнодержавних програм розвитку; забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю та інше.

Основним завданням Державного казначейства України на час виникнення спірних правовідносин було забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті України; організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим; управління наявними коштами Державного бюджету України; фінансування видатків Державного бюджету України; ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України; здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства; розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України; здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України; розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Заявляючи позовні вимоги та уточнюючи їх під час розгляду справи позивачем не було заявлено жодних вимог до Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України, а тому судам під час нового розгляду справи необхідно уточнити у чому конкретно полягає порушення прав, свобод та інтересів позивача вказаними суб'єктами владних повноважень.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення, враховуючи висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 17 червня 2014 року № 21-91а14, від 13 січня 2015 року № 21-582а14, від 4 листопада 2015 у справі №2-а-9288/10/2270 року, від 15 грудня 2015 року у справі №822/2527/13-а та від 9 лютого 2016 року №21-2642а15.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_4 до Конституційного Суду України, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманих коштів направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Амєлін С.Є.

Кобилянський М.Г.