Ухвала суду № 56972835, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2016 р. м. Київ К/800/63610/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року

у справі № 815/49/13-а

за позовом Дочірнього підприємства «Чабанка»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання акту перевірки протиправним,

в с т а н о в и в :

Дочірнє підприємство «Чабанка» (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 3 жовтня 2012 року № 0003682301, № 0003732301, визнання акт перевірки від 18 вересня 2012 року № 664/22-33568185 таким, що складений з порушенням чинного законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року позов Підприємства задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 0003682301 на суму за основним платежем у розмірі 57 733,91 грн.; в задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року апеляційну скаргу Інспекції залишено без задоволення, а апеляційну скаргу Підприємства задоволено частково: постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 0003682301 та № 0003732301; у задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 18 вересня 2012 року № 664/22-33568185, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 183 994 грн.,

- підпункту 2.6 пункту 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення у податковому обліку вартості господарських операцій з ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Сатєра»та ТОВ «ПСВ Тернал Логік», у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій. Крім того, відповідач зазначав, що позивач не оприбуткував готівкові кошти в касі підприємства на загальну суму 65 000 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року:

- № 0003732301, яким застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 325 000 грн.;

- № 0003682301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 183 994 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 27 787 грн.

Задовольняючи позовну вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 0003632301 у розмірі 57 733,91 грн., суд першої інстанції виходив із того, що витрати позивача в декларації з податку на прибуток за 2- 4 квартал 2011 року по операціям з ТОВ «ПСВ Тернал Логік» враховані в розмірі 66 420 грн., а не в розмірі 317 437 грн., як помилково вважає відповідач.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними; факт оприбуткування позивачем готівки не підтвердився під час судового розгляду, зважаючи на наявність розбіжностей у наявних в матеріалах справи доказах.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання акта перевірки таким, що складений з порушенням чинного законодавства, суд першої інстанції зазначив, що позивач не посилався на порушення будь-яких норм законодавства при складанні акту перевірки, його вимоги носять загальний характер та пов'язані із неправомірністю самих висновків акту перевірки, які судом досліджені та по ним надана оцінка.

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції в частині вирішених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, і зазначив, що реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; внесення записів щодо обліку коштів в сумі 65 000 грн. в касі здійснено позивачем відповідно до підпункту 2.6 пункту 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що акти перевірок не порушують права платників податків та не можуть бути предметом судового розгляду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги Підприємства про визнання акта перевірки від 18 вересня 2012 року № 664/22-33568185 таким, що складений з порушенням чинного законодавства.

Зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Таким чином, у контексті наведених приписів процесуального Закону до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи за до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 (чинний на час складення відповідачем акта), акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Оскільки дії пов'язані з включенням до акта висновків, є по суті виконанням перевіряючим обов'язків, а самі по собі висновки обов'язкової сили не мають і не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не позбавляють його можливості реалізації своїх прав, у тому числі у сфері оподаткування, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання акту перевірки від 18 вересня 2012 року № 664/22-33568185 таким, що складений з порушенням чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення в названій частині не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені зокрема статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Склад витрат та порядок їх визнання у перевірений контролюючим органом період визначався положеннями статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та статті 138 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення оподатковуваного доходу мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

При цьому, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій з ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Сатєра» та ТОВ «ПСВ Тернал Логік», належним чином не перевірили реальності таких господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача, оскільки, по-перше, не перевірено фактичної наявності у контрагентів необхідних ресурсів для поставки товарів (робіт, послуг), по-друге, не досліджено наявності зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю позивача, по-третє, не перевірено результатів розслідування кримінальних проваджень за фактом фіктивності ТОВ «Сатєра» та ПП «Одеська будівельна компанія» і не надано належної оцінки поясненням засновника та директора ПП «Одеська будівельна компанія» щодо непричетності до діяльності останнього.

Надаючи оцінку поясненням засновника та директора ПП «Одеська будівельна компанія» щодо непричетності до діяльності останнього, судам попередніх інстанцій слід було на підставі належних та допустимих доказів перевірити хто був відповідальним за ведення фінансово-господарської діяльності ПП «Одеська будівельна компанія» у період здійснення господарських операцій з позивачем. У випадку наявності інформації про те, що відповідальні за ведення господарської діяльності особи контрагента позивача надані на підтвердження господарської операції документи не підписували і не складали, слід поставити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовими особами, які підписували первинні документи, видані ПП «Одеська будівельна компанія» або допитати посадових осіб вказаного суб'єкта господарювання в порядку, визначеному статтями 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки встановлення даної обставини має важливе значення для правильного вирішення даної справи, зокрема, щодо правомірності зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат.

Слід відмітити і те, що встановлюючи обставини декларування позивачем витрат по операціям з ТОВ «ПСВ Тернал Логік» у відповідному розмірі суди мають досліджувати всі наявні у матеріалах справи докази в сукупності, а не лише висновок експерта.

Таким чином, не з'ясування всіх обставин, на підставі яких можна встановити факти правомірності чи протиправності декларування позивачем у податковому обліку витрат по господарських операціях ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Сатєра» та ТОВ «ПСВ Тернал Логік», свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішеної позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 0003682301.

Не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права також і висновки судів в частині вирішеної позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 0003732301.

Відповідно до пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - Положення № 637) уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Відповідно до пункту 4.2 Положення № 637 усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі.

Таким чином, факт надходження до каси готівки та факт її видачі має підтверджуватись зробленим у касовій книзі записом.

Так, в матеріалах справи на підтвердження факту оприбуткування/не оприбуткування готівки містяться копії аркушів з касової книги позивача, разом з тим у вказаних доказах наявні розбіжності: на одній копії (том 2, а.с. 60) наявний запис про надходження до каси коштів у розмірі 65 000 грн. та видачу таких коштів, а на іншій ( том 2, а.с. 75) - відсутній.

Встановлення факту відображення позивачем факту надходження та видачі готівки в касовій книзі входить до предмета доказування для цілей вирішення позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 03 жовтня 2012 року № 0003732301.

Разом з тим, вказана обставина встановлювалась судами попередніх інстанцій з порушенням норм процесуального права, позаяк суди, роблячи висновки щодо оприбуткування готівки позивачем, брали до уваги як доказ одну із копій касової книги без належного мотивування відхилення іншої копії як доказу.

Європейський суд з прав людини в пункті 53 рішення від 3 липня 2014 року по справі «Мала проти України», посилаючись на висловлену в рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Вітцтум проти Австрії» позицію, відзначив важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження.

Таким чином, з метою правильного вирішення спору суди мають на підставі належних та допустимих доказів перевірити обставини оприбуткування позивачем готівки у розмірі 65 000 грн.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року скасувати в частині вирішених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 3 жовтня 2012 року № 0003682301, № 0003732301 і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку і строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та в частині направлення справи на новий розгляд оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлені статями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є. Маринчак