Ухвала суду № 56972777, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2016 р. м. Київ К/9991/56104/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Ужвенка А.В.,

представника відповідача Кривенка В.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НОКК» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 по справі №2а-1399/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОКК» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «НОКК» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «НОКК» 11.09.2012 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12.09.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема частини першої та п'ятої статті 203, частини першої та п'ятої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 70, статей 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «НОКК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.ДЖ.Р.Груп» за період з 01.01.2008 по 30.09.2010.

Перевіркою встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва складено акт від 16.12.2010 №1084/23-10/23742909 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 №0011402310/0, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1269556,00грн., у тому числі за основним платежем - 858271,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 411285,00грн.; від 31.12.2010 №0011392310/0, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1029925,00грн., у тому числі 686617,00грн. за основним платежем та 343308,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування та зменшення податкових зобов'язань.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та валових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські відносини, які були здійснені від імені підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» слід вважати такими, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В той же час, з метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.ДЖ.Р.ГРУП», судами не з'ясовано умов відповідних договорів на розробку та впровадження програмного забезпечення, специфіки кожної господарської операції позивача з відповідним контрагентом. З метою дослідження фактичного придбання робіт і товару судам необхідно було аналізувати умови договорів з контрагентом, досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з'ясовувати підстави, порядок, зміст, обсяги робіт і товарів відповідно до умов договорів, мету придбання таких робіт і товарів, вартість та порядок їх поставки (розробки та впровадження програмного забезпечення), економічну доцільність залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» до виконання робіт.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій з розробки та впровадження програмного забезпечення та направленість взаємовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» на безпідставне формування валових витрат та податкового кредиту з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати роботи у зазначеного контрагента, реальне виконання відповідних робіт саме Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп».

Так, позивачем надавалися докази на підтвердження його добросовісності та реального придбання товарів та робіт, проте судами попередніх інстанцій відповідні доводи позивача залишено поза увагою, правової оцінки їм не надано, як і не перевірено відповідні докази, що надавалися товариством.

Судами попередніх інстанцій також не надано належної правової оцінки обставинам, встановленим у постанові Печерського районного суду міста Києва від 07.12.2011 у справі №1-п-32/11 щодо неналежного уповноваження директором Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_3 на ведення бухгалтерського та податкового обліків підприємства ОСОБА_4, яким використовуючи реквізити, печатку та електронну систему доступу до рахунків товариства для складання документів фінансово-господарської діяльності, зміст яких не відповідає дійсності, оскільки судами не перевірено чи підписувалися ОСОБА_4 первині документи за операціями з позивачем та чи були відповідні операції предметом дослідження у кримінальній справі.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції не надано правової оцінки обставинам щодо закриття кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, в частині притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за відсутністю в його діях складу злочину. Зокрема, в мотивувальній частині постанови було вказано, що ОСОБА_3, будучи допитаним як обвинувачений по суті пред'явленого обвинувачення, вказав, що він дійсно являється засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «С.ДЖ.Р.ГРУП», придбав вказане товариство з метою здійснення господарської діяльності, особисто відкривав рахунки в банках, а також кредитну лінію. Також, в мотивувальній частині постанови вказано, що проведеним слідством об'єктивних доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_3 прямого умислу і спеціальної мети - прикрити незаконну діяльність, не здобуто.

Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог процесуального законодавства не виконали, що і потягло за собою ухвалення судових рішень, які не відповідають статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НОКК» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 по справі №2а-1399/11/2670 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер