Ухвала суду № 56972666, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року м. Київ К/800/13285/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Жук-Шахрай С.І., Криницький А.В.,

відповідача 1 Шендрик С.В.,

відповідач 2 не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 рокуу справі№826/15861/14за позовомКазенного підприємства спеціального приладобудування «Арсенал»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києвапростягнення заборгованості з відшкодування податку на додану вартість та пені,

В С Т А Н О В И В:

Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» (далі по тексту - позивач, КПСПБ «Арсенал») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач 1, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) та Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач 2, УДКСУ у Печерському районі м. Києва), в якому просило стягнути з Державного бюджету України заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в сумі 9306673,00 грн. та пені в сумі 600177,82 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права відповідач 1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідачем 2 подано заяву про приєднання до касаційної скарги ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі Довідок №181/26-55-15-02/14307357, №205/26-55-15-02/14307357, №13/26-55-15-02/14307357, №64/26-55-15-02/14307357, №102/26-55-15-02/14307357, №289/26-55-15-02/14307357 та Актів №35/26-55-15-02/14307357, №41/26-55-15-02/14307357, має право на бюджетне відшкодування ПДВ в розмірі, який складає суму 9306673,00 грн.

Разом з тим в межах визначених Податковим кодексом України строків, відповідні суми податку позивачу повернуті не були.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що під час розгляду справи було встановлено право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, перерахування якого не здійснено останньому у зв'язку з порушенням податковим органом порядку та строків надання органам держказначейства висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. При цьому суди дійшли висновку, що, оскільки право платника податку порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, належним способом захисту такого порушеного права має бути стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь позивача.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків врегульовано статтею 200 Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Саме нормами зазначеної статті регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

За приписами пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається митним органом органу державної податкової служби в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону (пункт 200.8 статті 200 ПК України).

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Відповідно до пункту 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Пунктом 200.12 статті 200 ПК України закріплено, що орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування або шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку, або шляхом оформлення (випуску) казначейського фінансового векселя (за згодою платника податків) протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла такого правового висновку.

Неподання органом державної податкової служби до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення заборгованості бюджету з ПДВ, надає платнику податку право пред'явити вимоги про стягнення зазначеної пені.

Після спливу законодавчо визначеного строку для проведення зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок платника, відповідна сума відшкодування податку на додану вартість набуває статусу заборгованості, що є підставою для нарахування пені.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено та матеріалами справи підтверджується правомірність задекларованого позивачем розміру бюджетного відшкодування та наявність заборгованості перед позивачем у сумі 9306673,00 грн.

Водночас, у разі безпідставної відмови платнику податку у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість чи безпідставного невідшкодування бюджетної заборгованості з цього податку, право платника податку фактично порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту такого порушеного права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (бюджетне відшкодування), яку позивачем і було заявлено до суду першої інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про непроведення погашення суми бюджетної заборгованості позивачу, а тому вимоги КПСПБ «Арсенал» про стягнення з Державного бюджету України заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 9306673,00 грн. є належним способом захисту його порушеного права та підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відійти від позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість з метою повного захисту прав платника.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2016 року у справі №806/2256/15.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені на рівні 120 відсотків облікової ставки національного банку України у розмірі 600177,82 грн., а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 03 червня 2014 року у справі №21-131а14.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі №826/15861/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна