Ухвала суду № 56972602, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2016 р. м. Київ К/800/21116/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроджет»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року

у справі №810/7015/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроджет»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроджет» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 31 січня 2014 року задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2013 року №0008682202 та №0008662202.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмові заперечення на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача у частині дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «А.НЕТ» за серпень, грудень 2011 року, січень 2012 року, про що склали акт від 21 листопада 2013 року №285/10-06-22-02/37015028, яким встановили порушення позивачем вимог частин 1, 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 62 887,00 грн.; пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення ПДВ січня 2012 року у розмірі 43 996,00 грн.; підпунктів 1, 2 пункту 1, підпунктів 2.1, 2.4 пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88; пункту 8 розділу 3 «Положення про затвердження форм та порядку і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 16 лютого 2011 року №197/18935.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення -рішення від 05 грудня 2013 року №0008662202, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 78 609,00 грн., з яких основний платіж - 62 887,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 15 722,00 грн. та №0008682202, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 43 966,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «А.НЕТ» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача, за змістом яких не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «А.НЕТ» з контрагентами у перевіряємий період.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з неправомірності формування позивачем податкового кредиту спірного податкового періоду, оскільки суми ПДВ, сплачені у ціні придбаного у вказаного контрагента товару не підтверджуються належними первинними документами та судом встановлено, що фінансово-господарська діяльність контрагента здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ним правочини є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 01 серпня 2011 року №12111 ТОВ «А.НЕТ» поставило позивачу товар (автоматичні аплікатори, шнур, енкодер, чорнила).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних від 30 грудня 2011 року №111255 та №111254 та податкових накладних від 30 грудня 2011 року №55 та №54.

Оплата за вказані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать платіжні доручення на суму 450 000,00 грн. Решта розрахунків за поставлений товар у розмірі 126 000,00 грн. здійснено шляхом переведення боргу на підставі договору від 01 жовтня 2012 року №АН-55/11.

Крім того, на підставі договору поставки від 01 серпня 2011 року №1108-326 ТОВ «А.НЕТ» посталило позивачу товар (датчик продукту, картриджи, принтер промисловий) на суму 65 300,00 грн.

Реальність виконання вказаних договірних відносин підтверджується копіями видаткової та податкової накладних.

Розрахунки між сторонами господарювання проводились у безготівкові формі, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія платіжного доручення.

Придбаний позивачем товар зберігався у складському приміщенні за адресою: м. Бровари, вулиця Лісова, 2, про що свідчить договір оренди від 25 листопада 2010 року №06/48.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що основним видом діяльності позивача є торгівля комп'ютерним і периферійним устаткуванням, у зв'язку з чим придбаний товар використано позивачем під час участі у виставках «Elcom Ukraine 2012», організатором яких виступало ТОВ«Євроідекс-Експо» та «PHARMComplEX 2012» для пошуку нових клієнтів та реалізації подібної продукції, про що свідчать наявні в матеріалах справи оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, фотодокази участі позивача у зазначених виставках, технічна інформація про придбане обладнання, копії технічних характеристик продукції.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Також, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями, за наявності інших належним чином складених первинних документів.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, відносно того, що доводи податкового органу про неможливість проведення перевірки господарської діяльності контрагента позивача, як підстави неправомірності формування податкового кредиту, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судом першої інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «А.НЕТ», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено позивачу розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з вказаним контрагентом за спірний період та відсутності права позивача на віднесення від'ємного значення попередніх податкових періодів до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до змісту положень статті 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України встановивши наявність обставин, що зумовлюють необхідність застосування нормативного припису статті 226 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроджет» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №810/7015/13-а скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року справі №810/7015/13-а.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.