Ухвала суду № 56972549, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2016 р. м. Київ К/800/31643/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2015

у справі № 820/2936/15

за позовом приватної фірми "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ" (далі - Фірма)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Безкровного М.Г.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Фірма звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.12.2014 № 0004012202, за яким платникові збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 111 297 грн. за основним платежем та на 27824,25 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з того, що подані платником документи не підтверджують реальності виконання господарських операцій з придбання платником послуг з розповсюдження рекламних матеріалів та з проведення промоакцій у задекларованих контрагентів; також суд послався на відсутність доказів спрямованості цих операцій на одержання платником позитивного економічного ефекту.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. Постанову апеляційної інстанції мотивовано тим, що визначений умовами договору строк його дії та порядок розрахунків за поставлені послуги не можуть слугувати спростуванням фактів господарської діяльності, засвідчених первинними документами, зростання доходу Фірми підтверджує наявність позитивного фінансового результату у позивача в результаті придбання цих послуг; доказів нікчемності договорів зі спірними контрагентами, а також вироків, постановлених у зв'язку з укладенням нікчемних правочинів Інспекцією не подано.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення документальної виїзної позапланової перевірки Фірми з питань правильності обчислення та нарахування ПДВ за період з 01.07.2014 по 31.08.2014 по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Юрполіс компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп», товариством з обмеженою відповідальністю «Ломбарді».

Результати цієї перевірки відображені в акті від 17.11.2014 № 1664/20-23-22-01-06/31939825, в якому викладено висновок Інспекції про необґрунтоване формування платником податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання послуг з проведення промоакцій та з розповсюдження листівок у товариства з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп» та у товариства з обмеженою відповідальністю «Ломбарді» у зв'язку з фіктивністю цих операцій.

З змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізовані законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування у податковому обліку податкового кредиту з ПДВ є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

Досліджуючи підстави формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями зі спірними контрагентами, суди встановили, що за договором від 25.06.2014 № 25/06-06 товариство з обмеженою відповідальністю «Тревелко Груп» зобов'язалося надати замовникові (позивачу у справі) маркетингові послуги з проведення промоакцій та розповсюдження рекламних листівок; у додатковій угоді до договору сторонами визначено місця розповсюдження відповідної та вид рекламної продукції. Аналогічний за змістом договір було укладено 28.07.2014 позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Ламбарді». На підтвердження фактичного виконання зазначених послуг Фірмою подано: акти здачі-приймання робіт (надання послуг), звіти про виконані роботи, податкові накладні.

Втім суд першої інстанції не визнав вказані документи належним та достатнім підтвердженням реальності виконання спірних операцій. При цьому суд зазначив, що місцем виконання розглядуваних послуг визначено торгові точки (аптеки), розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях (м. Житомир, м. Чернігів, м. Умань); докази фактичного перебування у період надання спірних послуг у відповідних торговельних об'єктах штатних співробітників або залучених за цивільно-правовими договорами працівників товариства з обмеженою відповідальністю «Тревелко Груп» та товариства з обмеженою відповідальністю «Ламбарді», які безпосередньо виконували розглядувані послуги, у матеріалах справи відсутні, при тому, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю «Тревелко Груп» є м. Київ, а товариства з обмеженою відповідальністю «Ламбарді» - м. Бровари Київської області. Доказів здійснення позивачем нагляду і контролю за фактичним виконанням розглядуваних послуг Фірмою також не представлено, так само як і будь-яких фактичних даних щодо налагодження позивачем ділових контактів з керівниками названих контрагентів з урахуванням ступеня їх віддаленості один від одного; позивачем не подано обґрунтувань щодо вибору зазначених контрагентів, місцезнаходження яких не відповідає ані адміністративно-територіальній одиниці, в якій зареєстрована Фірма, ані тим, що визначені місцями надання спірних послуг, з урахуванням й того, що проведення промоакцій та надання рекламних послуг не є типовими видами діяльності для розглядуваних контрагентів. Також суд визнав свідченням формальності укладених угод порушення позивачем визначених договором строків проведення оплати за надані послуги та відсутність будь-яких доказів вжиття контрагентами заходів, спрямованих на своєчасне одержання оплати за виконані послуги. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність ділової мети у розглядуваних операціях за відсутності доказів їх спрямованості до одержання економічного ефекту, відмінного від податкової економії.

Апеляційний суд, в свою чергу визнав подані платником первинні документи належним документальним підтвердженням фактичного виконання господарських зобов'язань за вказаними договорами та зазначив, що останні відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Однак при цьому апеляційний суд належним чином не спростував наведені висновки суду першої інстанції, покладені в основу рішення про відмову в задоволенні позову.

Так, апеляційним судом не встановлено, яким чином спірними постачальниками було забезпечено надання даного виду послуг, не виявлено фактичних виконавців цих послуг, не з'ясовано спроможності постачальників виконати послуги, замовлені Фірмою, у відповідних обсягах та у строки, відображені в актах (у тому числі з урахуванням віддаленості місць їх надання).

Зазначивши про одержання платником позитивного економічного ефекту від виконання цих операцій, апеляційний суд лише послався на показники фінансової звітності Фірми за 2013 та за 2014 роки, без надання будь-яких обґрунтувань щодо впливу розглядуваних операцій на збільшення доходу Фірми. Власне ж відсутність вироку, поставноленого за фактом укладення нікчемних правочинів, не є свідченням товарності господарських операцій.

Фактично рішення апеляційного суду про задоволення даного позову мотивовано посиланням на наявність у платника належним чином оформлених первинних документів, які у даному разі з огляду на обставини цієї справи не є достатніми для підтвердження реальності господарських операцій, розкриття їх сутності, внутрішньої сторони, економічної вигоди (виправданості, ризиків) й ділової мети.

У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору у порівнянні із судом першої інстанції. Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною.

В силу статті 226 КАС суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2015 у справі № 820/2936/15 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 у справі № 820/2936/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько