Ухвала суду № 56972421, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ К/800/61563/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року

у справі №826/11192/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 лютого 2013 року №0001862220 та №0001872220,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енглер» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 лютого 2013 року №0001862220 та №0001872220.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 04 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №826/11192/13-а, позовні вимоги задовольнив, скасував податкове повідомлення - рішення від 25 лютого 2013 року №0001862220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 6 169 188,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 452 602,00 грн., а також №0001872220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 2 045 515,00 гри., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 022 758,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Враховуючи можливість вирішення даної справи на основі наявних у ній доказів, а також неприбуття в судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, колегія суддів вирішила провести розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Працівники контролюючого органу провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, про що склали акт від 11 лютого 2013 року №74/1-22-20/33397207, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1, пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 169 188,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року - 498 408,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 373 740,00 грн., за ІV квартал 2011 року - 3 486 631,00 грн., за І квартал 2012 року - 362 242,00 грн., за ІІ квартал 2012 року - 539 750,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 908 417,00 грн.; статті 187, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на 2 045 515,00 грн., у тому числі за квітень 2011 року - 22 289,00 грн., за травень 2011 року - 46 058,00 грн., за червень 2011 року - 50 000,00 грн., за листопад 2011 року - 418 840,00 грн., за лютий 2012 року - 107 710,00 грн., за березень 2012 року - 54 019,00 грн., за квітень 2012 року - 56 817,00 грн., за травень 2012 року - 103 781,00 грн., за червень 2012 року - 184 976,00 грн., за липень 2012 року - 256 447,00 грн., за серпень 2012 року - 227 609,00 грн., за вересень 2012 року - 516 969,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 25 лютого 2013 року №0001872220, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 3 068 273,00 грн., з яких 2 045 515,00 грн. - основний платіж, 1 022 758,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0001862220, яким визначив суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 6 621 790,00 грн., з яких 6 169 188,00 грн. - основний платіж, 452 602,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від контрагентів за нікчемними правочинами.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що угоди укладені між позивачем та його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними по ланцюгу постачання.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у перевірений період.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Сучасні торговельні рішення», ТОВ «ІПС Груп», ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ТОВ «А.Нет», ТОВ «Міжгалузева торговельна компанія» та ТОВ «Променергостандарт», за результатом виконання яких сформував валові витрати та податковий кредит.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що зобов'язання сторін за договорами, укладеними з вказаними контрагентами, були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленим первинними документами, зокрема: рахунками-фактурами, рахунками оплати, податковими накладними, видатковими накладними, протоколами узгодження ціни-рахунком на оплату, банківськими виписками, довіреностями, актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

Зазначені операції були належним чином відображені у даних бухгалтерського та податкового обліку підприємства.

Також, в матеріалах справи містяться договори оренди нежитлових приміщень: від 21 квітня 2011 року, від 30 червня 2011 року №А-11/2011, від 01 липня 2011 року №КС -115/2011, що підтверджують наявність у позивача складських приміщень для розміщення та зберігання придбаного товару.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено фактичне використання придбаного позивачем товару у межах його господарської діяльності.

Так, у відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Крім того, у відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Сучасні торговельні рішення», ТОВ «ІПС Груп», ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ТОВ «А.Нет», ТОВ «Міжгалузева торговельна компанія» та ТОВ «Променергостандарт».

При цьому, доводи податкового органу про те, що порушення з боку контрагентів вимог податкового законодавства, свідчать про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат не заслуговують на увагу, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відтак, товариство виконало всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому право для формування витрат та податкового кредиту.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №826/11192/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.