Ухвала суду № 56972399, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ К/800/47029/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндохдів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року

у справі №817/4377/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндохдів у Рівненській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндохдів у Рівненській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Рівненський окружний адміністративний суду постановою від 11 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 30 липня 2013 року №000331702 та №000341702. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 458,80 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Лідерком» за листопад 2011 року, ТОВ «Викуп» за вересень-жовтень 2011 року, ТОВ «АРС Трейд» за червень 2011 року, про що склали акт від 05 липня 2013 року №25/17-39/НОМЕР_1, яким встановили порушення позивачем вимог частини 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України; пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України; пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення рішення від 30 липня 2013 року №000331702, яким збільшив позивачу розмір грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 834 345,69 грн., з яких основний платіж - 556 230,46 грн., штрафні (фінансові) санкції - 278 115,23 грн. та №0000341702, яким збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 479 060,93 грн., з яких основний платіж - 319 337,95 грн., штрафні (фінансові) санкції - 159 668,98 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Лідерком», ТОВ «Викуп», ТОВ «АРС Трейд» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірок контрагентів позивача.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 06 квітня 2011 року №06/04-1 ТОВ «АРС Трейд» поставило позивачу товар (вугілля) на суму 43 560,00 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних та видаткових накладних.

Розрахунки за отриманий товар проведені у безготівковій формі, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 02 серпня 2011 року №02/08-1 ТОВ «Викуп» поставило позивачу товар (кам`яне вугілля) загальною вартістю 773 306,43 грн. (у тому числі ПДВ 128 885,00 грн.).

Про фактичне виконання договірних відносин з вказаним контрагентом свідчать копії податкових накладних, видаткових накладних та платіжних доручень, на підставі яких здійснено розрахунок за вказаним договором, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

На підставі договору купівля-продажу від 14 вересня 2011 року №14/09-1 ТОВ«Лідерком» поставило позивачу товар (вугілля кам'яне) загальною вартістю 2 207 309,94 грн. (у тому числі ПДВ 367 884,99 грн.), виконання якого підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних та платіжних доручень.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, доставка придбаного позивачем товару (вугілля кам'яне) здійснювалась транспортом постачальників та за їх кошти на орендований склад позивача у с. Літовеж Волинської області, про що свідчить договір зберігання від 03 січня 2011 року, укладений позивачем з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 та акти приймання-передачі товару на відповідальне зберігання.

Крім того, про використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаного товару (вугілля кам`яного), свідчить його подальша реалізація ПП «Нова перспектива», Верхівському сільськогосподарському коледжу ВНАУ, ПП «Енергозахід», що підтверджується договорами на поставку вугілля, договорами на перевезення вантажу автомобільним транспортом, укладеного з ТОВ «Енерго системи» та платіжними дорученнями про оплату товару.

Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 167.1. статті 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Згідно пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість та формування витрат є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем витрати та податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, оформленими з дотриманням вимог податкового законодавства.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з ТОВ «Лідерком», ТОВ «Викуп», ТОВ «АРС Трейд».

Доводи податкового органу про те, що неможливість проведення перевірки господарської діяльності контрагентів позивача та відсутність у них виробничих та трудових ресурсів, свідчать про відсутність у нього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та складу витрат не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту та витрат за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Лідерком», ТОВ «Викуп», ТОВ «АРС Трейд», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку з доходів фізичних осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндохдів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року у справі №817/4377/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.