Ухвала суду № 56972396, 29.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року м. Київ К/800/1907/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року

у справі №(2а-7049/10/1370) 31484/10/910

за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»

до Державної податкової інспекції у м. Львові Державної податкової адміністрації України

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові Державної податкової адміністрації України (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 25 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, адміністративний позов задовольнив частково, скасував податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2010 року №0000231601/0/15-2/14161 у частині застосування штрафу у розмірі 1 244 339,60 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 1,80 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

За результатами перевірки дотримання позивачем вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за період: квітень 2009 року - липень 2009 року податковим органом складено акт від 21 липня 2010 року №18/15-2/03348471, яким встановлено несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень-липень 2009 року.

За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2010 року №0000231601/0/15-2/14161, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку більше 90 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 4 707 424,00 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% у розмірі 2 353 712,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для застосування до позивача штрафу спірним рішенням слугував висновок податкового органу про несвоєчасну сплату позивачем узгодженої суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість квітень-липень 2009 року.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне рішення в частині застосування до позивача штрафу у розмірі 1 244 339,60 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковий орган не наділений повноваженнями змінювати призначення платежу, вказане платником податків у платіжних дорученнях, а отже застосування штрафу за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань за вказані податкові періоди є неправомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками попередніх судових інстанцій та вважає за необхідне зазначити, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України, належало виключно платнику податків, тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Виходячи зі змісту підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, платник податку, самостійно визначивши та перерахувавши до бюджету суми з податку на додану вартість, виконує своє зобов'язання зі сплати цього податку за визначений ним період.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого підпунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

З наведеного випливає, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків, а тому визначення періоду, протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення позивачем інших зобов'язань, є помилковим.

Враховуючи, що у податкового органу не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені платником податків суми за інші періоди, ніж визначені таким платником, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з перерозподілу сплачених сум податку на додану вартість та наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі №(2а-7049/10/1370) 31484/10/910залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.