Рішення № 56972205, 17.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарях Лознян О.С., Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 757/8625/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1413/2016Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.16 березня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки, яв якому просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики на загальну суму 518 745,93 грн., з яких: 288 000 грн. - сума позики, 100 857,60 грн. - нараховані проценти, 102784,77 грн. - інфляційні витрати, 27 103,56 грн. - 3% річних, а також, у рахунок часткового погашення заборгованості, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: гаражне машино-місце АДРЕСА_1 шляхом реалізації вказаного майна на публічних торгах

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 10.02.2011р. між нею та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, згідно умов якого останній було надано позику в сумі 288 000 грн. та з остаточним поверненням 10.02.2012р.. З метою забезпечення виконання відповідачем основних зобов'язань, між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки майнових прав, відповідно до умов якого, у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики, позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу. Оскільки відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором позики не виконує, в зв'язку з чим, у останньої утворилась заборгованість за договором позики

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 518 745, 93 грн. та 5 187 грн. судових витрат. У рахунок часткового погашення заборгованості звернуто стягнення на нерухоме майно , що перебуває в іпотеці відповідно до договору іпотеки майнових прав від 10 лютого 2011 р. гаражне місце АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду першої ін. станції, представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, було вказано, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_1 суму відсотків за договором, заявлених позивачем, оскільки у п.4 договору позики сторони встановили, що «договір є безпроцентним…»

Крім того апелянт вказує, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, так як позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області в межах строку. На думку апелянта, оскільки вказаний позов був повернутий позивачу, то строк позовної давності слід рахувати по дату звернення ОСОБА_3 саме з позовом до Печерського районного суду м. Києва, який був нею пропущений, а це давності є підставою для відмови у позові.

Представники ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 10.02.2011р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучерук Н.В, та зареєстрований за №214, за умовами якого ОСОБА_1 - позикодавець передав ОСОБА_3 - позичальникові кошти у розмірі 288 000 грн. 00 коп. з кінцевим строком повернення 10.02.2012 р. (а.с.10)

Позивач виконала свої зобов'язання за вказаним договором перед відповідачем, надала останній грошові кошти в розмірі 288 000 грн. 00 коп., що підтверджується розпискою відповідача про отримання коштів та не заперечується сторонами. (а.с.13)

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 10.02.2011 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучерук Н.В., зареєстрований у Державному реєстрі іпотек за №10819781 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №10819905. Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодавець - відповідач по справі передає іпотекодержателю - позивач по справі майнові права на об'єкт незавершеного будівництва гаражне машино-місце АДРЕСА_1 (а.с.11-12).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання по поверненню коштів, а тому позов є обґрунтованим, як в частині стягнення коштів, так і в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки з даним позовом позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області в межах строку 04.02.2015 р., а тому строк слід обраховувати починаючи з вказаної дати.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним нормам оскільки ухвалено без належного урахування висновків Верховного Суду України та рекомендацій Пленуму ВССУ.

Суд першої інстанції вірно встановив, що згідно договору позики, відповідач позичила у позивача 288 000 грн., та взяла на себе зобов'язання повернути суму позики позивачу до 10.02.2012 р.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики на суму, яка не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян повинен бути укладений у письмовій формі - ст. 1047 ЦК України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором - ст. 1049 ЦК України. У відповідності зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу - ст. 526 ЦК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5 договору позики, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем.

Як встановлено судом першої інстанції і вказана обставина не заперечувалась представником відповідача, взяті на себе за вищезазначеним договором зобов'язання, зокрема, з поверненням у визначений договором строк суми позики відповідач не виконала, в зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість за договором позики в розмірі 288 000 грн. 00 коп.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він його не виконав у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Колегія судів вважає помилковим висновок суду першої інстанції відносно того, що позивач не пропустила строк позовної давності для звернення до суду, оскільки вважає, що позивач звернулась з позовом 04.02.2015 р. і з цієї дати повинен обраховуватись перебіг строку позовної давності, тобто до дати звернення до суду щодо захисту своїх прав, а не з дати звернення до Печерського районного суду м. Києва.

Колегією суддів встановлено, що 04.02.2015 р. позивач звернулась з позовом до відповідача до Обухівського районного суду Київської області, до закінчення строку позовної давності який спливав 10.02.2015 р.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 19.02.2015 р. позовну заяву було повернуто позивачу з підстав непідсудності вказаному суду.

Вказана ухвала була оскаржена до Апеляційного суду м. Києва та в подальшому позивачем була подана заява про відмову від апеляційної скарги.

12 березня 20154 р. позивач направила свій позов до Печерського районного суду м. Києва, який 16.03.2015 р. було отримано судом.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Перебіг позовної давності відповідно до ст. 263 ЦК України зупиняється: якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до правової позиції Верховного суду викладеної у Постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ України від 2 грудня 2015 р. за № 6-89цс15, яка є обов'язковою для застосування відповідно до ст. 360-7 ЦПК України встановлено, що за змістом ст. 257, частини другої статті 264, частин четвертої, п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, частини першої статті 118, частини першої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача 04.02.2015 р. до закінчення строку позовної давності, але з недодержанням правил підсудності. Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 19.02.2015 р. позовну заяву було повернуто позивачу.

Тільки 12 березня 20154 р. позивач з порушенням строків позовної давності направила свій позов до Печерського районного суду м. Києва, яка 16.03.2015 р. було отримано судом.

Відповідно до заяви ОСОБА_3 (а.с.63) вона звернулась до суду з заявою про поновлення строку позовної давності, яка не була розглянута судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2,3,4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія суддів вважає, що заява позивача щодо поновлення її строку позовної давності для звернення до суду підлягає задоволенню, відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України, оскільки пропуск вказаного строку позивачем відбувся на думку колегії з поважних причин, які є об'єктивно обґрунтованими, а порушене право позивач відповідно до Конституції України підлягає захисту.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування позикою, суд першої інстанції послався на те, що договір є безпроцентним.

Колегія судів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що у разі не встановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З огляду на те, що вказаним договором позики не встановлено розмір процентів, колегія суддів відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України вважає, що заявлені позивачем проценти, розрахунок яких перевірений судом, за період з лютого 2012 року по лютий 2015 року підлягають стягненню у розмірі 149 688 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, згідно розрахунку, правильність якого перевірена судом, то вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 3% річних від простроченої суми за період з лютого 2012 року по вересень 2015 року у розмірі 31 222 грн. 36 коп., та інфляційних витрат за період з лютого 2012 по серпень 2015 у розмірі 209 409 грн. 09 коп. є обґрунтованими і законними.

Відповідно до п. 5.4 договору про іпотеку та ч. 2 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", далі Закон, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до абз. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених положень ст. 7 вказаного Закону іпотекою, якщо інше не передбачено договором, забезпечується зобов'язання в повному обсязі.

Виходячи зі змісту вищенаведених положень ст. 33 вказаного Закону передбачено право іпотекодержателя у разі невиконання або неналежного виконання боржником основаного зобов'язання задовольнити вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п. 4.5. вищевказаного договору іпотеки за рахунок майнових прав або заставленої нерухомості іпотекодержатель має вищий пріоритет задовольнити шляхом звернення стягнення свої вимоги по договору позики в повному обсязі, які визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи позику, штрафні санкції та можливі збитки при невиконанні іпотекодавцем договору.

Відповідно до п. 5 Іпотечного договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти) у такій самій сумі, а саме 288 000 грн. 00 коп., що була передана йому позикодавцем у строк до 10.02.2012.

Відповідно до ст. 39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Правовою позицією ВСУ згідно з Постановою Судової палати у цивільних справах ВСУ від 23 грудня 2015 р. за № 6-1205 цс15 встановлено, що у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, що початкова ціна встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ по розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 р. №5 п. 42 встановлено, що резолютивна частина рішення у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України. Зокрема в ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за договором.

Суд першої інстанції вказаної обставини не врахував та стягнув з відповідача і заборгованість за договором і звернув стягнення на предмет іпотеки одночасно.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення згідно з яким поновити ОСОБА_3 строк для звернення до суду. Позов ОСОБА_3 задовольнити частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 за договором позики у розмірі 518 745,93 грн. (п'ятсот вісімнадцять тисяч сімсот сорок п'ять гривень, дев'яносто три копійки), яка складається з 288 000 грн. - сума позики, 100 857,60 грн. - сума нарахована у вигляді процентів за користування позикою, 102 784,77 грн. - сума нарахована за прострочення зобов'язання у вигляді інфляційних витрат, 27 103,56 грн. - сума, нарахована за прострочення зобов'язання у вигляді трьох процентів річних, звернути стягнення на майнові права, згідно із договором іпотеки від 10 лютого 2011 року, на нерухомість, будівництво якої не завершено, якою є гаражне машино-місце АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.88 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на сплату судового збору у розмірі 3 654 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Поновити ОСОБА_3 пропущений строк для звернення до суду.

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 за договором позики у розмірі 518 745,93 грн. (п'ятсот вісімнадцять тисяч сімсот сорок п'ять гривень, дев'яносто три копійки), яка складається з 288 000 грн. - сума позики, 100 857,60 грн. - сума нарахована у вигляді процентів за користування позикою, 102 784,77 грн. - сума нарахована за прострочення зобов'язання у вигляді інфляційних витрат, 27 103,56 грн. - сума, нарахована за прострочення зобов'язання у вигляді трьох процентів річних, звернути стягнення на майнові права, згідно із договором іпотеки від 10 лютого 2011 року, на нерухомість, будівництво якої не завершено, якою є гаражне машино-місце АДРЕСА_1 за ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на сплату судового збору у розмірі 3 654 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді