Рішення № 56971953, 30.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ

СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: судді - доповідача: Стрижеуса А.М.,

суддів: Антоненко Н.О., Шкоріної О.І.,

при секретарі: Юрченко А.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна - Ноко», третя особа: головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності в порядку спадкування, -

Справа № 753/12104/15-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/3336/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до АТ «СК «Україна-Ноко», третя особа: ГУЮ в м. Києві про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2, в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року її бабусі - ОСОБА_6.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що її бабуся ОСОБА_6 вважалася власницею вказаної квартири на підставі рішення загальних зборів акціонерів АТ «СК «Україна-Ноко» від 28 серпня 1993 року про передачу їй у власність квартири, як особі, яка потребувала поліпшення житлових умов, а згідно акту прийому - передачі квартири від 28 серпня 1993 року, прийняла квартиру й де в подальшому мешкала разом зі своєю сім'єю.

Вважаючи себе належним власником квартири, вона уклала договір з обслуговуючою будинок організацією щодо надання житлово-комунальних послуг. Проте, право власності на квартиру вона не оформила, оскільки вважала, що наявність існуючих правовідносин та документів надавало їй право вважати, що вона є належним власником майна та не оформила право власності на квартиру.

З метою оформлення спадкових прав на вказану квартиру вона як спадкоємиця за правом представлення звернулася до нотаріуса Шостої київської державної нотаріальної контори, проте у видачі Свідоцтва про право власності на спадкове майно їй було відмовлено постановою від 23 червня 2015 року у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на вказану квартиру.

Вважаючи себе фактичною спадкоємицею згідно ч.1 ст. 1266 ЦК України за правом представлення, оскільки її батько ОСОБА_6 (син померлої) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, просила визнати за нею в порядку спадкування право власності на вказану квартиру. Факт володіння спадкодавцем на праві власності вказаним майном та її право претендувати на це майно в порядку спадкування підтверджується правовстановлюючим документом на майно - Свідоцтвом про право власності на квартиру, за яким власність на квартиру зареєстровано за АТ «СК «Україна - Ноко», рішенням загальних зборів акціонерів АТ «СК «Україна-Ноко» від 28 серпня 1993 року - власника квартири про передачу ОСОБА_6 у власність квартири, як особі, яка потребувала поліпшення житлових умов, актом прийому - передачі квартири від 28 серпня 1993 року, за яким її бабуся прийняла квартиру, де в подальшому мешкала разом зі своєю сім'єю.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна - Ноко», третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визнання права власності на майно в порядку спадкування відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3, подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно було з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і не доведені ті обставини, які суд вважав встановленими.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що діють на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3, підтримали доводи апеляційної скарги.

Відповідач ВАТ СК «Україна - Ноко», в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с.104), а тому колегія суддів вважає розглянути справу за його відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає в повній мірі вказаним вимогам процесуального закону.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла бабуся позивачки - ОСОБА_6 (а.с.7), яка мешкала як власник квартири АДРЕСА_1, що у Дарницькому районі м. Києва на підставі рішення загальних зборів акціонерів АТ «СК «Україна - Ноко» від 28 серпня 1993 року про передачу їй у власність квартири, як особі, яка потребувала поліпшення житлових умов, а згідно акту прийому - передачі квартири від 28 серпня 1993 року, прийняла квартиру та нею володіла, як належний власник.

Згідно договору № 4/кс купівлі-продажу від 22 липня 1993 року АТ «СК «Україна-Ноко» придбало у МП «Клен» чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, й право власності на вказану квартиру зареєстровано на покупця - АТ «СК «Україна-Ноко» в КМБТІ 23 серпня 1993 року за реєтровим № 37109 (а.с.14).

Загальними зборами акціонерів АТ «СК «Україна-Ноко» від 28 серпня 1993 року прийнято рішення передати ОСОБА_6 у власність квартиру, яка рахується на балансі акціонерного товариства, як особі, яка потребувала поліпшення житлових умов, а згідно акту прийому - передачі квартири від 28 серпня 1993 року ОСОБА_6 прийняла квартиру (а.с. 15, 16).

Відповідно до ст. 128 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла станом на 1993 рік, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Доказом передачі майна є Акт прийому-передачі квартири від 28 серпня 1993 року підписаний і завірений печаткою АТ СК «Україна-Ноко» і ОСОБА_6 - бабусею позивачки.

Згідно із ч.2 ст. 12 Закону України «Про власність», який був чинний на час дії досліджених судом правовідносин, громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Аналогічні норми права містяться і в нині діючому Цивільному кодексі України в редакції 2004 року.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Тобто, законодавець і станом на 1993 рік і зараз не встановлював вичерпний перелік підстав набуття права власності, головна умова, що вони не повинні бути заборонені законом.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ч.3 ст. З Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Про те, цей Закон не діяв станом на серпень 1993 року і, відповідно до ч. 4 ст. З зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Станом на 1993 рік діяла Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року. Зазначені в ній норми передбачали державну реєстрацію, в тому числі і за фізичними особами будинків та домоволодінь і не стосувалися квартир, проте виникнення права власності на будинки і домоволодіння не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України в редакції 2004 року та Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Надані позивачем як додатки до позовної заяви документи свідчать про належне володіння спадкодавцем майном, а саме квартирою, яка була придбана на законних на той час підставах. Таким чином, виникла ситуація при якій, через бездіяльність спадкодавця щодо реєстрації нерухомого майна після вступу в дію ЦК України і Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку з відсутністю обов'язку щодо його реєстрації на час набуття права власності, спадкоємець, а саме позивач не може набути право власності на це майно в порядку спадкування через нотаріальну контору, і тому за захистом своїх прав вона вимушена звернулася до суду.

Право власності померлої ОСОБА_6, яке включає в себе, в тому числі і право володіння не оспорювалось і визнавалось відповідачем як останнім власником квартири. Відповідач не звертався до суду з позовом щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оскільки рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду у відповідності до ст.309 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове, наступного змісту

Позов ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна - Ноко», третя особа: головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: