Постанова № 56971482, 05.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2016 р. Справа№ 910/19813/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Ропій Л.М.

Баранця О.М.

При секретарі судового засідання Богатчук К.І.

від представників сторін :

від позивача - Селезньова О.О.

від відповідача - Разіховський В.Ю., Керей О.В.

від третьої особи - Науменко С.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Житлово - будівельного кооперативу "Метробудівник - 3"

третя особа Комунальне підприємство «Головний інформаційно-

обчислювальний центр»

про стягнення 19206,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 по справі №910/19813/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Метробудівник-3" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" основну заборгованість в розмірі 5192 грн. 68 коп., пеню в розмірі 67 грн. 70 коп., штраф в розмірі 519 грн. 27 коп., інфляційні втрати в розмірі 878 грн. 55 коп., 3% річних в розмірі 224 грн.. 22 коп., судовий збір в розмірі 657 грн. 72 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" передано колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Сітайло Л.Г., судді Ропій Л.М., Баранець О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 призначено на 15.03.2016.

14 березня 2016 року, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, представником третьої особи подано пояснення по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 відкладено розгляд справи до 05.04.2016.

В судове засідання 05.04.2016 з'явились представники позивача. відповідача та третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016.

Представник третьої особи в судовому засіданні при ухваленні рішення покладався на розсуд суду.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції, з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

23 жовтня 2002 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (абонент) укладено Договір № 01214/4-02 на послуги постачання та водовідведення.

Відповідно до умов Договору постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі зазначеного Договору, відповідачу відкрито особові рахунки та присвоєно коди 2-961, за якими здійснюється розрахунок питної води та водовідведення, а код 2-40961, за яким здійснюється розрахунок питної води, що використовується відповідачем для підігріву та її водовідведення.

Згідно з п. 2.1 Договору постачальник зобов'язаний: забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього Договору; щоквартально представляти перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами правил; відповідати за збереження водолічильників, водомірних вузлів, з'єднань на водомірних вузлах та санітарний стан приміщення водомірного вузла; мати резерв водолічильників для негайної заміни вибувших із ладу приладів. Типорозмір нового лічильника встановлюється постачальником; при зміні своїх реквізитів повідомляти про це постачальника у семиденний термін; при відчуженні належних йому об'єктів водоспоживання, вносити про це зміни до договору у семиденний термін з моменту підписання акту прийому-передачі та сповіщати нового власника про обов'язок оформитися абонентом у постачальника.

Положеннями п. 2.3 Договору передбачено, що абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією, відповідно з додатком №1 даного договору, щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. Інформація повинна бути надана у такому вигляді: заборгованість мешканців, на власні потреби, орендарів і субабонентів, що фінансуються з районного і міського бюджетів, інших орендарів, і субабонентів, за холодну воду для приготування гарячої води, субсидії ветеранам ВВВ, пільги учасникам ліквідації на ЧАЕС, різницю в тарифах.

Згідно з п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Відповідно до п. 3.3 Договору визначено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію, відповідно до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів банківської установи.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання (п. 7.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем надано послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.07.2012 по 30.06.2014 на суму 96 163,20 грн. Однак відповідач зобов'язання, в частині оплати наданих послуг виконав частково, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 14694,39 грн., з яких 9501,71 грн. за кодом № 2-40961 за постачання холодної води, яка йде на підігрів та 5192,68 грн. за кодом 2-961, за постачання питної води та водовідведення

Укладений між сторонами договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.2002 № 2918-ІІІ послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

02 липня 2012 року між ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ", як енергопостачальною організацією та ЖБК "Метробудівельник-3", як покупцем, укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води тоді як покупець зобов'язаний прийняти "товар" та своєчасно здійснювати оплату.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять інших договорів укладених між сторонами, які б регулювали відносини щодо постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води.

Пунктом 3.13 Правил № 190 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показників засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Як зазначалося вище, відповідно до розрахунку позовних вимог, позивачем до вартості наданих послуг включено вартість холодної води, яка йде на виготовлення гарячої води.

Однак, матеріали справи не містять доказів знаходження на балансі (в управлінні, повному господарському віданні, користуванні, концесії, тощо) відповідача теплових пунктів (бойлерів) для підігріву води за лічильниками, по яких позивач просить суд стягнути кошти.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позивач не має правових підстав для виставлення рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за лічильником, вказаним позивачем, оскільки цей лічильник знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який не належить відповідачу на праві власності та не перебуває у нього на балансі, а договір № 01214/4-02 від 23.10.202, який визначений підставою позову, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води.

В той же час, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги, в частині стягнення 5192,68 грн. заборгованості за кодом 2-961, за постачання питної води та водовідведення, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не виконано належним чином зобов'язання за Договором, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, позивач, керуючись пунктами 4.1 та 4.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню та штраф.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначена стаття Конституції міститься у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», в якому закріплені конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина та їх гарантії.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що положення ч. 1 ст. 61 стосується лише фізичних осіб.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлені ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 по справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 по справі №20/246-08.

Умовами укладеного між сторонами Договору, а саме пунктом 4.2 Договору, передбачено застосування пені, як виду господарської відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

В той же час, згідно з пунктом 4.1 Договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду господарської відповідальності за інше правопорушення - за безпідставну відмову від оплати наданих послуг.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що сторонами передбачена сплата штрафу та пені за різні види порушень, колегія суддів прийшла до висновку про можливе їх одночасне застосування, що не суперечить положенням, закріпленим статтею 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Колегія суддів перевіривши розрахунок місцевого господарського суду пені та штрафу, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги, в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, підлягають задоволенню за розрахунком місцевого господарського суду.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 по справі №910/19813/15 без змін.

Матеріали справи №910/19813/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Л.М. Ропій

О.М. Баранець