Постанова № 56971448, 24.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2016 р. Справа№ 910/23930/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Мальченко А.О.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Гриценко В.Є. за дов. № 124 від 24.12.2015 р.

від відповідача-1: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інфрастурктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.11.2015 року

у справі № 910/23930/15 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і

Газ Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інфрастурктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічного акціонерного товариства „Одеський

нафтопереробний завод"

про стягнення 188 940, 52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфрастурктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" про стягнення 188 940,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №06/09-1 від 07.08.2015 р. позивачем набуто право вимоги до відповідача належного виконання грошового зобов'язання за договором оренди рухомого майна №13/164 від 31.05.2013 р., яке останнім належним чином не виконано.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у справі № 910/23930/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" було задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфрастурктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія і Газ Україна" заборгованість у розмірі 107 592 (сто сім тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 33 коп., пеню у розмірі 16 019 (шістнадцять тисяч дев'ятнадцять) грн. 02 коп., інфляційні у розмірі 61 660 (шістдесят одна тисяча шістсот шістдесят) грн. 22 коп., 3% річних у розмірі 3 668 (три тисячі шістсот шістдесят вісім) грн. 95 коп. та судовий збір у розмірі 2 834 (дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 11 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфрастурктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у справі № 910/23930/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2015 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфрастурктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" у справі № 910/23930/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.15 р. (головуючий суддя Мартюк А.І. (суддя-доповідач), судді Шевченко Е.О., Зубець Л.П.) вказану вище апеляційну скаргу було повернуто без розгляду.

20.01.2016 р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфраструктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року передано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфраструктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі № 910/23930/15 для розгляду судді Мартюк А.І.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 р. у справі №910/23930/15 було сформовано склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 р. було прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфраструктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" у справі №910/23930/15 до провадження колегії суддів у названому складі, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.02.2016 р.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

31.05.2013 р. між ПАТ "Одеський нафтопереробний завод" (орендодавець) та ТОВ "ІТСІ Україна" (орендар) був укладений договір оренди рухомого майна №13/164 (надалі - "Договір оренди"), за змістом п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування рухоме майно орендодавця (майно).

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди вступ орендаря у володіння та користування майном наступає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна в оренду (додаток №3), який є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 4.2 Договору оренди розмір орендної плати за користування майном встановлюється в додатку №2 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем на поточний рахунок орендодавця щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно виставленим рахункам орендодавця.

07.08.2015 р. між ПАТ "Одеський нафтопереробний завод" (первісний кредитор) та ТОВ "Енергія і Газ Україна" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №06/09-1 (надалі - "Договір відступлення"), за змістом якого третя особа передає, а позивач приймає а себе право вимоги (цесії), що належить третій особі, і стає кредитором за Договором оренди, що виникло у розмірі 107 592,33 грн.

Відповідно до п. 1.1 Договору відступлення первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги (цесії), що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором оренди, що виникло у розмірі 107 592,33 грн.

Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором, а саме оплати виконаних робіт в повному обсязі, сплати пені та штрафних санкцій, 3% річних, інфляційного збільшення суми боргу.

Згідно з п. 2.3 Договору відступлення сторони зобов'язані сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 3 робочих днів з моменту підписання даного договору, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору або вручення особисто під розписку представнику боржника.

11.08.2015 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про сплату суми заборгованості за Договором оренди та повідомив про здійснене відступлення права вимоги на його користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2013 р. сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі майна за Договором оренди, що підтверджує факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним обладнанням у період з грудня 2013 року по грудень 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3 Договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем на поточний рахунок орендодавця щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно виставленим рахункам орендодавця.

Відповідачем не надано суду доказів сплати орендної плати у розмірі 107 592,33 грн. у спірний період на користь третьої особи, доказів зворотного суду не надав.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено можливість кредитора у зобов'язанні передати свої права іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість вчинення правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до відповідача виконання зобов'язань за Договором оренди в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цього права.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати у розмірі 107 592,33 грн., оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором оренди рухомого майна №13/164 від 31.05.2013р. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 019,02 грн., інфляційних у розмірі 61 660,22 грн. та 3% річних у розмірі 3 668,95 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 15.01.2014 р. по 13.09.2015 р.

Відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом п. 9.3 Договору у випадку порушення орендарем строків виконання грошових зобов'язань по даному договору, орендар виплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів погоджується з розрахунком позивача та вважає, що місцевим судом правомірно задоволено вимоги про стягнення з відповідача пеню у розмірі 16 019,02 грн., інфляційні у розмірі 61 660,22 грн. та 3% річних у розмірі 3 668,95 грн.,

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правомірного висновку, що вимоги щодо стягнення з відповідача 790,71 грн. інфляційних нарахувань та 4 128,17 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2015р. у справі № 910/23930/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфрастурктура Технолоджі Сервісіз та Інжиніринг Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.11.2015р. у справі № 910/23930/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/23930/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

А.О. Мальченко