Рішення № 56970777, 28.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2016Справа №910/1700/16За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3»

про стягнення заборгованості

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Кирищук В.П. - представник за довіреністю;

від відповідача: Гіневська-Фареник М.О. - представник за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ :

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3» (надалі - відповідач) про стягнення 205371,86 грн. заборгованості, з якої: 36969,38 грн. - основний борг, 156523,78 грн. - інфляційні втрати та 11878,70 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579 від 15.10.2003, в частині своєчасної та повної сплати за спожиту теплову енергію у гарячій воді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 порушено провадження у справі №910/1700/16, розгляд справи призначено на 29.02.2016.

29.02.2016 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі.

29.02.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про зупинення провадження у справі №910/1700/16 до набрання законної сили судового рішення у справі №910/31457/15 за позовом ТОВ "Рада 3" до ПАТ "Київенерго" про визнання припиненими з 26.04.2014 зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579 від 25.11.2002.

Крім того, відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив з тих підстав, що його не було повідомлено про спеціальні рахунки позивача. Також зазначив, що позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору, що передбачено умовами договору, а заборгованість за вказаний позивачем період взагалі відсутня.

У судовому засіданні 29.02.2016 відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.03.2016.

18.03.2016 позивач через відділ діловодства суду подав додаткові документи до матеріалів справи.

У судовому засіданні 21.03.2016 відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 28.03.2016.

23.03.2016 позивач подав через відділ діловодства суду уточнений розрахунок ціни позову та заяву про виправлення описки, в якій вказав, що вірним періодом заборгованості є - з 01.02.2013 по 26.04.2014, а також просив повернути зайво сплачений судовий збір.

Дослідивши в судовому засіданні 28.03.2016 заяву позивача про виправлення описки та уточнений розрахунок ціни позову, суд дійшов наступного висновку.

Як роз'яснено в п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»: ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

З урахуванням наведеного, суд розцінює заяву позивача про виправлення описки як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (абз. 1 п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18).

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Отже, новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 82502,29 грн., з якої: 36969,38 грн. - основний борг; 8579,01 грн. - 3% річних та 36953,90 грн. - інфляційні втрати.

За результатом розгляду в судовому засіданні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/1700/16 до набрання законної сили судового рішення у справі №910/31457/15, суд вирішив відмовити в його задоволенні, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (абз. 3 п. 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18).

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати, як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України. Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду справи до прийняття рішення у іншій справі.

Зважаючи на те, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з боржника за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579 від 15.10.2003 за період з 01.02.2013 по 26.04.2014, господарський суд за правилами статей 33, 43 ГПК України самостійно з'ясовує чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, зокрема і обставини припинення зобов'язань за спірним договором.

Крім того, предметом розгляду справи №910/31457/15 є обставини припинення Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579 від 15.10.2003 з 26.04.2014.

Отже, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/1700/16 до набрання законної сили судового рішення у справі №910/31457/15, задоволенню не підлягає.

Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2016 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У свою чергу, представник відповідача в засіданні господарського суду проти позову заперечив у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 28.03.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.10.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго», (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 3» (абонент) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579, предметом якого відповідно до п. 1.1 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.

За умовами п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього договору.

У свою чергу абонент в п.п. 2.3.1, 2.3.2 договору зобов'язався: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у Додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до договору.

Сторони погодили, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1245, за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ. Контрагентами також погоджено можливість зміни тарифів в період дії правочину (п.п. 1, 3 Додатку №3 до договору №330579 від 15.10.2003).

Порядок розрахунків за теплову енергію сторони узгодили в Додатку №4 до договору №330579 від 15.10.2003, пунктом 2 якого передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі тепло збуту №1 за адресою: вул. Жилянська, буд. №63, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. 3 Додатку №4 до договору сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579 від 15.10.2003 набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003, при цьому договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 8.1, 8.4 договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2015 у справі №910/22810/14, яке набрало законної сили 17.03.2015, Договір №330579 від 15.10.2003 на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 3» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго», розірвано з моменту набрання рішенням законної сили.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579 від 15.10.2003, в частині своєчасної та повної сплати за спожиту теплову енергію у гарячій воді за період з 01.02.2013 по 26.04.2014.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Під час розгляду справи доказів припинення дії Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579 від 15.10.2003 в період з 01.02.2013 по 26.04.2014 сторонами не надано та судом не встановлено.

За приписом ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач в період 01.02.2013 по 26.04.2014 поставив відповідачу, а останній отримав теплову енергію на загальну суму 523839,15 грн., що підтверджується наявними матеріалах справи обліковими картками (табуляграмами) та відомістю обліку споживання теплової енергії.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором у заявлений період свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо постачання теплової енергії у гарячій воді.

Як передбачено в ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Пунктом 3 Додатку №4 до договору сторони погодили, що сплату за теплову енергію абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої обов'язки за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді належним чином не виконав, сплативши лише 486869,77 грн., внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за спожиту у період з 01.02.2013 по 26.04.2014 теплову енергію в розмірі 36969,38 грн.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи що факт виконання позивачем взятих на себе за договором зобов'язань з постачання теплової енергії у гарячій воді та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань по оплаті спожитої теплової енергії підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 36969,38 грн. основного боргу.

При цьому суд не приймає до уваги контррозрахунок ТОВ «Рада 3», відповідно до якого відповідач здійснив переплату в розмірі 1974050,73 грн., оскільки частина платіжних доручень на які посилається позивач, не стосується оплати за спірний період (згідно з призначенням платежу), а більшість платіжних доручень взагалі не містять посилань за який період вони сплачуються і були зараховані ПАТ «Київенерго» в порядку черговості.

Разом з тим, сам факт здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 3» часткових проплат за теплову енергію, які у свою чергу були зараховані позивачем, свідчить про безпідставність доводів відповідача про те, що його не було повідомлено про спеціальні рахунки ПАТ «Київенерго».

Оскільки згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8579,01 грн. за період з березня 2013 року по грудень 2015 року включно та інфляційні втрати у розмірі 36953,90 грн. за період з травня 2013 року по грудень 2015 року включно.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку оплатити надані послуги в заявленому позивачем розмірі.

Посилання ж відповідача на ту обставину, що позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору, що передбачено умовами договору, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Офіційне тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України викладено в рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002, відповідно до якого кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Обмеження позивача в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього звернення до замовника з претензією, фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, а також суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3» (02068, м. Київ, вулиця Г.Ахматової, будинок 3; код ЄДРПОУ 32070524) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131305) 36969 (тридцять шість тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 38 коп. основного боргу, 8579 (вісім тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 01 коп. 3% річних, 36953 (тридцять шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 90 коп. інфляційних втрат та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено: 01.04.16

Суддя О.А. Грєхова