Рішення № 56970540, 30.03.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/187/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016 справа № 908/6268/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю РИМ2000 (49600, місто Дніпропетровськ, вул. Панікахи, буд. 2, корпус 12)

до відповідача приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2)

про стягнення 92417,87 грн.

головуючий суддя Носівець В.В.,

судді Попова І.А., Ніколаєнко Р.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 05.01.2015 р., паспорт серія АН № 831852 від 06.04.2000 р.;

від відповідача: не зявився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 25.12.2015 р. звернулося товариство з обмеженою відповідальністю РИМ2000 з позовною заявою до приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод про стягнення 92417,87 грн. компенсаційних санкцій. Підставою для звернення з позовом до суду зазначено прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, що встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. у справі № 908/6131/14, яке набрало законної сили 18.05.2015 р. Також заявлено про відшкодування за рахунок відповідача судових витрат, повязаних з наданням правової допомоги адвоката у розмірі 14070,88 грн. та сплатою судового збору в розмірі 1388,00 грн.

Ухвалою суду від 28.12.2015 року порушено провадження у справі № 908/6268/15, присвоєно справі номер провадження 18/187/15, судове засідання призначене на 10 лютого 2016 року; строк вирішення спору продовжено, розгляд справи відкладався на 24.02.2016 р. та на 29.02.2016 р.; відповідачу телефонограмою від 25.02.2016 р. додатково повідомлено про наступне судове засідання. Розпорядженням керівника апарату господарського суду Запорізької області № 01-04/43/15 від 29.02.2016 р. справу № 908/6268/15 передано на колегіальний розгляд у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя Носівець В.В., судді Попова І.А., Ніколаєнко Р.А. Ухвалами суду від 29.02.2016 р. справа передана та прийнято до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя Носівець В.В., судді Попова І.А., Ніколаєнко Р.А., судове засідання призначено на 30.03.2016 р. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі матеріалами та закінчений 30.03.2016 р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.

До суду від представника позивача 23.03.2016 р. надійшли додаткові письмові пояснення щодо позовних вимог № 137 від 22.03.2016 р., зі змісту яких слідує, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Від відповідача 29.03.2016 р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору, у звязку з відрядженням представника в інше судове засідання та проведенням між сторонами переговорів щодо врегулювання спору мирним шляхом; зазначено, що відповідач не згоден з позовними вимогами; також 30.03.2016 р. до суду надійшла заява про описку у зазначеному клопотанні відповідача.

Представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору. Пояснив суду, що спірне питання мирним шляхом врегулювати не можливо, переговори між сторонами не ведуться, на зустріч позивач до відповідача не поїде.

Клопотання відповідача про відкладання розгляду справ судом відхилено, оскільки згідно ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

У даному випадку такі обставини відсутні; документальні докази, які додані до справи, містять достатньо інформації, що має значення для вирішення спору між сторонами.

Можливості для реалізації сторонами права на участь їх представників в судовому засіданні або висловлення письмово своєї позиції та для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомлення із матеріалами справи, зняття з них копій, надання нових доказів тощо) були належним чином створені судом, оскільки обидві сторони своєчасно повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі.

Посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім у судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, письмових поясненнях № 137 від 22.03.2016 р., просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 30.03.2016 р. не зявився. Матеріали справи містять відзив від 23.02.2016 р. та доповнення до відзиву від 29.02.2016 р. (арк.с. 85-86, 148-149), відповідно до яких відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, оскільки наявне рішення суду не дає підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, так як заборгованість виникла не на підставі рішення суду, а на підставі правочину. Рішення суду у справі № 908/6131/14 виконано відповідачем 28.09.2015 р., тому звернення до нього після виконання рішення суду із позовом про стягнення компенсаційних санкцій за невчасне виконання грошового зобовязання є безпідставним.

Вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/6131/14 від 04.03.2015 р. позовні вимоги ТОВ «РИМ2000» про стягнення з приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» 213715,34 грн., які складаються з 180885,44 грн. основного боргу за договором поставки № ЗЕРЗ-13-183/19 від 30.08.2013 р., 3722,83 грн. 3 % річних та 29107,07 грн. втрат від інфляції задоволені в повному обсязі.

Стягнення компенсаційних санкцій за вказаним рішенням здійснено станом на 31.10.2014 р., згідно розрахунку, наведеного у позові (арк.с. 140-147).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 р. у справі № 908/6131/14 залишено без змін.

На виконання рішення суду, в порядку ст. 116 ГПК України, 12.06.2016 р. видано наказ про примусове стягнення.

Відповідно до банківських виписок ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 01.09.2015 р. по 30.09.2015 р., відповідач 28.09.2015 р. здійснив повну оплату боргу за рішенням суду у справі № 908/6131/14 (180885,44 грн. основний борг, 3722,83 грн. 3% річних, 29107.07 грн. інфляційні втрати, 4274,30 грн. судовий збір, 19129,22 грн. витрати на послуги адвоката).

Враховуючи виконання відповідачем зобовязання щодо сплати основного боргу у розмірі 180885,44 грн. лише 28.09.2015 р., позивач, керуючись положеннями ст. 625 ЦК України, нарахував 4921,07 грн. 3% річних та 87496,80 грн. інфляційних втрат за період часу з 01.11.2014 р. по 27.09.2015 р. включно (всього 331 день).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення компенсаційних санкцій підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень вказаної статті зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст. 526 ЦКУ, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання також включає в себе виконання зобов'язання належними сторонами, в обумовлені строки, в погодженому або визначеному місці тощо.

Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобовязань передбачені, зокрема, приписами статей 549-522, 611, 625 ЦК України.

Факт порушення покупцем (відповідачем у справі) зобовязань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару в рамках дій договору поставки № ЗЕРЗ-13-183/19 від 30.08.2013 року встановлений рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/6131/14 і, в розумінні ст. 35 ГПК України, не потребує додатково доказування/доведення наявності протиправної поведінки відповідача, наявності порушення прав та законних інтересів позивача.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат суд визнав виконаними вірно, а вимоги про стягнення з відповідача 4921,07 грн. 3% річних за період з 01.11.2014 р. по 27.09.2015 р. та про стягнення з відповідача 87496,80 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2014 р. по вересень 2015 р., такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів оплати 3% річних та інфляційних втрат відповідач суду не надав, викладені в позові обставини не спростував.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши клопотання позивача щодо покладення на відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 14070,88 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 44 господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, згідно норм ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом судового процесу, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

В пункті 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач надав суду договір про надання правової допомоги в господарському процесі б/н від 18.06.2015 р., укладений адвокатом ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ РИМ2000 (замовник), за умовами якого виконавець зобовязався надати правову допомогу в господарському процесі з питання стягнення 3% річних та інфляційних втрат на користь замовника, у відповідності до договору поставки № ЗЕРЗ-13-183/19 від 30.08.2013 р. за період часу з 01.11.2014 р. по 27.09.2015 р.

Пунктом 4.1.2. договору встановлено, що вартість правової допомоги в господарському процесі складає 14070,88 грн.

На виконання умов договору про надання правової допомоги в господарському процесі б/н від 18.06.2015 р. ТОВ РИМ2000 сплачено вартість послуг адвоката в загальній сумі 14070,88 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 5860 від 27.11.2015 р. на суму 12649,52 грн. та № 6242 від 18.12.2015 р. на суму 1421,36 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір та витрати, сплачені позивачем на оплату послуг адвоката у розмірі 14070,88 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2, ідентифікаційний код 01056273, р/р 26007000389 в Запорізькому відділенні Дніпропетровської філії АБ Експерс банку, МФО 306964) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РИМ2000» (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, корпус 12, ідентифікаційний код 23646710, р/р 26001118294001 в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299) 4921,07 грн. (чотири тисячі девятсот двадцять одну грн. 07 коп.) 3% річних, 87496,80 грн. (вісімдесят сім тисяч чотириста девяносто шість грн. 80 коп.) інфляційних втрат, 1386,27 грн. (одну тисячу триста вісімдесят шість грн. 27 коп.) судового збору, 14070,88 грн. (чотирнадцять тисяч сімдесят грн. 88 коп.) витрат повязаних з наданням правової допомоги адвоката. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 04 квітня 2016 р.

Головуючий суддя В.В. Носівець

Судді І.А. Попова

ОСОБА_2