Рішення № 56970496, 22.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.03.2016Справа №57/218-10 (н.р 59/264-08)

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Жулинської О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 57/218-10 (н.р. 59/264-08)

за зустрічним позовом приватної виробничо-комерційної фірми «Істок», м. Харків,

до Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції м. Харкова, м. Харків, Харківської міської ради, м. Харків, Міністерства фінансів України, м. Київ, Державної казначейської служби України, м, Київ, фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Харків, акціонерної компанії «Харківобленерго», м. Харків, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, м. Харків, комунального підприємства "Виробничо-технологічне підприємство «Вода», м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-5 - ОСОБА_2, м. Харків,

про зобов'язання відновлення нежитлової будівлі,

за участю прокуратури Харківської області, м. Харків,

без участі представників учасників процесу, у зв'язку з їх неявкою.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна виробничо-комерційна фірма «Істок» (далі - Фірма) звернулася до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом про: зобов'язання Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції м. Харкова (далі - Відділ; ДВС) відновити в натурі пошкоджену, зруйновану одноповерхову нежитлову будівлю - магазин та скасувати постанови ДВС про стягнення з позивача будь-яких грошових коштів, пов'язаних із знесенням, руйнуванням магазину позивача, а саме: постанови від 08.04.2009 № 804/9 та від 08.04.2009 № 805/9 (номер виконавчого провадження 16024584); стягнуті кошти із зазначених вище підстав зобов'язати повернути позивачу у найкоротший час; зобов'язання Харківської міської ради (далі - ХМР) надати дозвіл на відновлення магазину та укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_3 у м. Харкові.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2012 зі справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) апеляційну скаргу задоволено частково; рішення Господарського суду Харківської області від 27.09.2012 скасовано; матеріали справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) передано до Господарського суду Харківської області для розгляду заяви (від 12.07.2012 № 12560) про поворот виконання рішення; після розгляду заяви Господарським судом Харківської області направити матеріали справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) до Господарського суду міста Києва за підсудністю в частині розгляду зустрічної позовної заяви (від 20.12.2010 № 32533).

14.01.2016 Господарський суд Харківської області надіслав до Господарського суду міста Києва супровідним листом № 0171/000013 матеріали справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) для розгляду зустрічної позовної заяви на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2012.

За результатами автоматичного розподілу справу № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) в частині зустрічного позову передано судді Курдельчуку І.Д. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2016 прийнято справу № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) в частині зустрічного позову до свого провадження та призначено розгляд справи на 11.02.2016.

10.02.2016 позивач подав суду на виконання вимог ухвали суду письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 розгляд справи було відкладено на 01.03.2016, у зв'язку з неявкою представників учасників процесу; замінено відповідача зі справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) Державне казначейство України його правонаступником, а саме Державною казначейською службою України; замінено відповідача зі справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) Київський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції м. Харкова його правонаступником, а саме Київським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції; замінено відповідача зі справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області його правонаступником, а саме Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області.

29.02.2016 комунальне підприємство «Виробничо-технологічне підприємство «Вода» (далі - КП «ВТП «Вода») подало суду відзив на позовну заяву, в якому вказало, зокрема, таке:

- станом на 10.09.2012 заборгованість Фірми перед КП «ВТП «Вода» у сумі 7 589,84 грн. за надані послуги водопостачання відсутня, що підтверджується двостороннім актом звірки від 25.09.2012;

- відповідач-8 просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову в частині, що стосується вимог до КП «ВТП «Вода».

29.02.2016 Фірма подала суду уточнення зустрічних позовних вимог та документи для долучення до матеріалів справи.

Так, позивач просив суд про таке: відновити будівлю магазину, яка була демонтована 05.03.2010 на виконання рішення суду; зобов'язати ввести будівлю в експлуатацію та передати Фірмі за актом; зобов'язати ХМР укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки строком до 2035 року; стягнути 5 876 670 грн. упущеної вигоди, яка пов'язана з неможливістю здавати в оренду приміщення магазину; стягнути 5 876 670 грн. упущеної моральної шкоди, яка пов'язана з неможливістю здавати в оренду приміщення магазину; стягнути 509 863 грн. шкоди, яка завдана в результаті провадження справи про банкрутство; стягнути 509 863 грн. моральної шкоди, яка завдана в результаті провадження справи про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 розгляд справи було відкладено на 22.03.2016, у зв'язку з неявкою представників учасників процесу.

16.03.2016 акціонерна компанія «Харківобленерго» (далі - Харківобленерго) подало суду відзив на позовну заяву, в якому не визнало позовні вимоги до відповідача-6 у повному обсязі з таких підстав:

- Фірма просила суд зобов'язати Харківобленерго надати «погодження» для магазина позивача, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, м. Харків;

- при цьому, вказані позовні вимоги є неконкретними і взагалі незрозумілими. Так незрозуміло, про яке «погодження» взагалі йдеться;

- у своїй діяльності Харківобленерго погоджує проекти будівництва поблизу належних компанії електричних мереж, технічну документацію щодо встановлення в натурі меж земельних ділянок суміжних користувачів тощо;

- також обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав та інтересів не відповідає передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- однак з урахуванням стосунків з позивачем відповідач-6 пояснив таке: у 2007 році Фірма звернулася до Харківобленерго з проханням погодити межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, м. Харків; при перевірці наданої землевпорядної документації було встановлено, що відстань від належного компанії розподільчого пункту (далі - РП) № 370 дорівнює 0,92 м, що є порушенням вимог Державних будівельних норм України «Інженерне обладнання споруд, зовнішніх мереж. Визначення розмірів земельних ділянок для об'єктів електричних мереж», затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.07.1999 № 179 (далі - ДБН В.2.5-16-99); згідно з пунктами 2.2, 2.3, 3.3 ДБН В.2.5-16-99 до земельної ділянки, що надається для розміщення повітряної опори, трансформаторної підстанції розподільного пункту або пристрою належить територія, яка умовно встановлюється на рівні поверхні земельної ділянки контуром базової проекції або зовнішньої огорожі з додаванням до неї зони обмежень. Зона обмежень встановлюється на відстані захисту від контуру базової проекції - 2,0 м для трансформаторної підстанції, розподільного пункту та пристрою, які не мають зовнішньої огорожі. Площа земельних ділянок для розміщення трансформаторних підстанцій визначається за методикою, наведеною вище у цьому абзаці; саме через вказані обставини відповідачем-6 було відмовлено позивачу у погодженні межі земельної ділянки під спірним продовольчим магазином листами від 16.03.2007 № 01- 55/1662 та від 10.04.2007 № 01-55/2151;

- якщо позивач має на увазі погодження наданої ним раніше технічної документації щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки під продовольчий магазин по АДРЕСА_3, м. Харків, то відмова про таке погодження була надана Харківобленерго Фірмі листом від 16.03.2007 № 01-55/1662, а з відповідними позовними вимогами позивач звернувся тільки 2012 року, тобто майже через 5 років, після того як дізнався про відмову у наданні вказаного вище погодження;

- на думку відповідача-6, щодо позовних вимог до Харківобленерго всі можливі строки позовної давності сплинули, а тому у зустрічному позові в частині, що стосується відповідача-6 слід відмовити.

21.03.2016 Фірма подала суду заяву, в якій підтримала зустрічні позовні вимоги та документи для долучення до матеріалів справи.

Представники учасників процесу у судове засідання 22.03.2016 не з'явилися; про причини неявки суд не повідомили; вимоги ухвали суду відповідачі-1,2,3,4,5,7 та третя особа не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Крім того, до матеріалів справи долучено конверти з ухвалами суду, які повернуті з адрес відповідачів-5,7 з відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання».

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 22.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем, відповідачами-6, 8 документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Харківської області тривалий час перебувала справа № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) за позовом ФОП ОСОБА_1 до Фірми про знесення об'єкту самочинного будівництва та приведення зайнятої земельної ділянки в попередній стан.

З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2010 Відділом було демонтовано будівлю, яка належала Фірмі.

З огляду на демонтаж будівлі на виконання рішення суду, яке було в подальшому скасовано, позивач заявляє такі вимоги:

- зобов'язання відновити будівлю магазину, яка була демонтована 05.03.2010 на виконання рішення суду;

- зобов'язання ввести будівлю в експлуатацію та передати Фірмі за актом;

- зобов'язання ХМР укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки строком до 2013 року;

- стягнення 5 876 670 грн. упущеної вигоди, яка пов'язана з неможливістю здавати в оренду приміщення магазину;

- стягнення 5 876 670 грн. упущеної моральної шкоди, яка пов'язана з неможливістю здавати в оренду приміщення магазину;

- стягнення 509 863 грн. шкоди, яка завдана в результаті провадження справи про банкрутство;

- стягнення 509 863 грн. моральної шкоди, яка завдана в результаті провадження справи про банкрутство.

Обґрунтування Фірмою заявлених позовних вимог по суті зводиться до такого:

- внаслідок зазначення ФОП ОСОБА_1 неправдивої та недостовірної інформації при поданні первісного позову та решти заяв, пояснень зі справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) було прийнято незаконне рішення, в результаті виконання якого було демонтовано будівлю магазину;

- саме державні органи, зокрема, Мінфін, Служба, тощо мають нести солідарну відповідальність за завдання позивачу як моральної шкоди, так і упущеної вигоди;

- Фірма вважає, що моральна шкода та упущена вигода має бути відшкодована у зв'язку із знесенням магазину та провадження у справі про банкрутство Фірми.

Господарський суд міста Києва дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2011 зі справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) касаційну скаргу залишено без задоволення; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 залишено без змін.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, вказаною постановою касаційної інстанції було встановлено таке:

- у грудні 2008 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Фірми про знесення об'єкта самочинного будівництва по АДРЕСА_3 у м. Харкові;

- справа розглядалась неодноразово;

- останнім рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2011 позов задоволено; зобов'язано знести об'єкт самочинного будівництва по вул. Скрипкіна,18 у м. Харкові;

- постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 рішення місцевого господарського суду від 31.01.2011 скасовано і прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено; апеляційне провадження в частині зустрічних позовних вимог припинено;

- на підставі рішення ХІХ сесії ХМР ХХІV скликання від 25.12.2004 №18/04 ХМР та Фірмою був укладений договір від 19.08.2004, відповідно до умов якого відповідачу передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0091 га за адресою АДРЕСА_3 у м. Харкові, строком до 01.02.2007 для будівництва тимчасового продовольчого магазину;

- рішенням державної технічної комісії було прийнято в експлуатацію тимчасовий продовольчий магазин за адресою: АДРЕСА_3 у м. Харкові, Фірми, про що було складено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію;

- рішенням виконавчого комітету ХМР від 02.03.2005 №175 «Про затвердження актів державних комісій про прийняття в експлуатацію об'єктів» було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 28.12.2004 та вказано, що будівля загальною площею 62,6 кв.м. є тимчасовою спорудою;

- рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова від 06.02.2007 № 22 «Про присвоєння нежитловій будівлі тимчасового продовольчого магазину літ. «З-1», було вказано, що зазначена нежитлова будівля літ. «З-1» Фірми є тимчасовою спорудою;

- рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова від 06.02.2007 №22 будівлі магазину було присвоєно нову адресу АДРЕСА_3;

- висновком будівельно-технічного дослідження, виконаним спеціалістом лабораторії судових будівельно-технічних досліджень ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса від 29.07.2007 №153 встановлено, що будівля тимчасового продовольчого магазину за адресою м. Харків, АДРЕСА_3 не є тимчасовою спорудою та відноситься до капітальних будівель;

- будівництво спірної будівлі проводилось із дотриманням статей 18, 22 Закону України «Про основи містобудування» і дана будівля була прийнята в експлуатацію, а також те, що із позовом про знесення зазначеної будівлі звернулась фізична особа-підприємець, а органом владних повноважень такий позов, як то передбачено статтею 376 ЦК України не заявлявся, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, касаційною інстанцією було встановлено відсутність підстав для знесення будівлі магазину Фірми.

Разом з тим, 05.03.2010 Відділом були проведені виконавчі дії, зокрема, демонтаж будівлі магазину на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2009.

Фірма звернулася до Господарського суду Харківської області з відповідною заявою про поворот виконання рішення суду, яка була задоволена судом ухвалою від 15.09.2014 (ухвалою від 19.09.2014 було виправлено описку).

Господарським судом Харківської області було видано наказ від 26.06.2015 зі справи № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) про таке:

- відновити будівлю «Магазину продовольчих товарів» по АДРЕСА_3 у м. Харкові, знесену на виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.03.2009 у справі № 59/264-08.

На вимоги суду надати інформацію щодо стану виконання вказаного наказу учасники процесу належну відповідь не надали, проте позивач повідомив суд, що наразі будівля не відновлена.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Пунктом 4.5 Постанови № 18 передбачено, що припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 ГПК України можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

З огляду на викладене, суд вбачає підстави для припинення провадження у справі в частині відновлення будівлі, оскільки Господарським судом Харківської області вже прийнято рішення по суті вимог Фірми щодо відновлення будівлі, а саме ухвала про поворот виконання рішення суду.

Що ж до вимог позивача про зобов'язання ввести будівлю в експлуатацію та передати Фірмі за актом; зобов'язання ХМР укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки строком до 2035 року, то слід вказати таке.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Оскільки наразі відсутнє документальне підтвердження того, що будівля відновлена, права та інтереси Фірми щодо її введення в експлуатацію чи оформлення права користування земельною ділянкою порушується відповідачами, то підстав для задоволення вказаних вимог немає.

Слід зазначити, що заявлення позивачем таких вимог до факту відновлення будівлі і отримання негативних відповідей в процесі введення її в експлуатацію, тощо, є передчасним, так як неможливо захищати право та інтерес, які ще взагалі не порушені.

Що ж до вимог про стягнення майнової шкоди (упущена вигода) у сумі 5 876 670 грн. та моральної шкоди у сумі 5 876 670 грн., то вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення упущеної вигоди є видом цивільно-правової відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

З матеріалів справи вбачається, що особою винною у заподіянні позивачу збитків, пов'язаних і з неможливістю здавання в оренду магазину є саме ФОП ОСОБА_1

Саме відповідач-5 подав суду позов, який і став підставою для знесення будівлі магазину позивача і викликав неможливість Фірмою користуватися власним майном у господарській діяльності

Наявність всіх елементів цивільного правопорушення підтверджено документально, а тому застосування такого заходу як стягнення з відповідача-5 збитків у вигляді упущеної вигоди є доцільним та обґрунтованим.

Таким чином, для вирішення питання щодо покладення збитків на ФОП ОСОБА_1 необхідно встановити їх розмір.

Фірма розрахувала та просила суд стягнути збитки у сумі 5 876 670 грн., розраховуючи розмір упущеної вигоди за період з 05.03.2010 по 05.02.2016, враховуючи те, що розмір орендної плати, яка могла б бути отримана складає 3 100 доларів США на місяць, та застосовуючи при цьому теперішній курс валют.

Судом встановлено, що 25.09.2008 Фірмою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди, за умовами якого орендар зобов'язаний щомісячно сплачувати оренду плату у гривні у сумі, яка визначається шляхом множення 3 100 доларів США на курс продажу долара США АТ «Ощадбанк» (Харківське обласне управління) на день оплати.

Суд вважає, що вірним є визначення періоду нарахування упущеної вигоди з 05.03.2010 по 25.06.2015, оскільки будівля була знесена 05.03.2010, а наказ в поворот виконання рішення видано 25.06.2015.

Отже, саме за вказаний період ФОП ОСОБА_1 несе цивільно-правову відповідальність за заподіяння Фірмі шкоди.

За розрахунком суду, враховуючи курси валют станом на кожен місяць за який мала б сплачуватися орендна плата (за період з 05.03.2010 по 25.06.2015) за договором оренди, упущена вигода складає 1 910 397,20 грн.

Що ж до вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 5 876 670 грн., то суд відмовляє у її задоволенні з огляду на таке.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у нашому випадку відшкодована може бути лише моральна шкода завдана саме юридичній особі - Фірмі та яка полягає, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Тому всі доводи вказані позивачем, що стосуються страждань директора Фірми не можуть бути предметом розгляду даної справи.

Разом з тим, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір заявленої моральної шкоди та в чому саме полягає моральна шкода.

Так, пунктом 3 постанови пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Позивач не подав суду документального підтвердження завдання саме юридичній особі моральної шкоди, що полягає у приниженні її ділової репутації, а тому позовні вимоги в цій частині є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що ж до вимог про стягнення матеріальної шкоди у сумі 509 863 грн. та моральної шкоди у сумі 509 863 грн., з посиланням провадження у справі про банкрутство Фірми, то слід вказати таке.

Предметом розгляду даної справи є зустрічний позов, який має бути взаємно пов'язаним із первісним позовом.

Оскільки предметом первісної позовної заяви була вимога про знесення будівлі, то зустрічні позовні вимоги мають безпосередньо стосуватися саме обставин що стосуються знесення вказаної будівлі та шкоди, яка була заподіяна саме внаслідок демонтажу.

Разом з тим, Фірма не позбавлена права звернутися з відповідною позовної заява про стягнення матеріальної шкоди у сумі 509 863 грн. та моральної шкоди у сумі 509 863 грн., з посиланням на провадження у справі про банкрутство, яка має бути розглянута в окремому позовному провадженні.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно із статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідач-5 не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення упущеної вигоди у сумі 1 910 397,20 грн. з ФОП ОСОБА_1, а в решті позову слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи, а саме 85 грн. державного мита та 236 витрат на інформаційно-технічне забезпечення слід покласти на відповідача-5.

Керуючись статтями 43, 49, 75, пунктом 2 частини першої статті 80, статтями 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 57/218-10 (н.р. 59/264-08) в частині відновлення будівлі «Магазин продовольчих товарів» по АДРЕСА_3 у м. Харкові.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61170, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків: НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь приватної виробничо-комерційної фірми «Істок» (61057, м. Харків, вул. Скрипника, 16, кв. 4; ідентифікаційний код: 22673395): 1 910 397 (один мільйон дев'ятсот десять тисяч триста дев'яносто сім) грн. 20 коп. збитків (упущеної вигоди); 85 (вісімдесят п'ять) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 29.03.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук