Постанова № 56969531, 29.03.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 року Справа № 813/724/16

16 год. 58 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Приймак С.І.,

від позивача ОСОБА_1.,

від відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії Шевченківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - відповідач, Шевченківський ВДВС ЛМУЮ), в якому просить зобов'язати відповідача скасувати арешт, накладений на все майно позивача.

В попередньому судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги щодо майна, арешт на яке слід скасувати, а саме:

- транспортний засіб, тип: фургон-С, MERCEDES-BENZ 1320, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний НОМЕР_2, 1993 р.в.; ідентифікатор НОМЕР_1;

- транспортний засіб, тип: причіп-фургон-Е, ПР Schier; реєстраційний НОМЕР_3; ідентифікатор НОМЕР_4.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в 2006 році на майно позивача накладено арешт з невідомих позивачу причин. В січні 2016 року позивач звернувся до державного виконавця про скасування накладеного арешту, проте згідно з відповіддю Шевченківського ВДВС, відомості про накладення арешту відсутні в виконавчій службі в Регіональному сервісному центрі МВС у Л/о, а тому відсутні правові підстави для зняття арешту з вищевикладеного майна. Зазначено, що ні позивачу, ні державному виконавцю не відомо чому накладено арешт на майно відповідача та на підставі якого виконавчого документу, жодного стягнення з відповідача на будь-чию користь не проводилось. Тому, оскільки він є єдиним власником майна та з метою зняття вказаного арешту звернувся із вказаним позовом до суду.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання не забезпечив, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

В попередньому судовому засіданні представник відповідача пояснив, що не знає з яких підстав виконавчою службою накладено арешт, у вирішенні спору покладався на розсуд суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_2 за позивачем зареєстровано:

- транспортний засіб, тип: фургон-С, MERCEDES-BENZ 1320, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний НОМЕР_2, 1993 р.в.; ідентифікатор НОМЕР_1;

- транспортний засіб, тип: причіп-фургон-Е, ПР Schier; реєстраційний НОМЕР_3; ідентифікатор НОМЕР_4 /а.с.7, 8/.

Вказане майна перебуває під арештом.

Позивач 16.01.2016 року звернувся з заявою до Шевченківського ВДВС про зняття арешту з такого.

Відповідно до відповіді відповідача від 29.01.2016/В-19/1421 відповідач зазначив, що у нього відсутні правові підстави для зняття арешту з вказаного майна /а.с.6/

Позивач, вважаючи дії відповідача неправомірними звернувся із позовом до суду про зняття арешту з відповідних транспортних засобів.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1. ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 66-XIV від 21.04.1999 року (далі Закон № 606-XIV) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Стаття 5 Закону № 606-XIV визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Порядок та умови зняття арешту з майна визначені статтями 50, 60 Закону №606- XIV, згідно з якими у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Представником відповідача надано пояснення, що у відповідача відсутні документи на підставі яких на транспортні засоби позивача накладено арешт у зв'язку із знищенням таких відповідно до наказу МВС України № 519-2002 року.

Судом встановлено, що 18.01.2016/В-5 відповідач звернувся до Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області про надання копії постанови державного виконавця від 28.02.2006 року № 726-4/06 на підставі якої накладено арешт на транспортний засіб позивача /а.с.17/.

22.01.2016 року за № 529ар. відповідачу надано відповідь про те, що надати копії документів, які стали підставою, для внесення інформації в підрозділів ДАІ МВС України про арешт транспортного засобу у 2006 році, не надається можливим, оскільки зазначені матеріали знищені після закінчення терміну їх зберігання (5 років), відповідно до наказу МВС України № 519-2002 року /а.с.17/.

Відповідно до відомостей картки арешту ТЗ ДНЗ 12711ТН транспортний засіб поставлено на автоматизований облік 07.03.2006 року ДВС Шевченківського району /а.с.18/.

Згідно з карткою арешту ТЗ ДНЗ 19381ТС, вказаний ТЗ поставлено на автоматизований облік 07.03.2006 року; арешт накладено ДВС Шевченківського району м. Львова /а.с.23/

Суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив долучені до матеріалів справи докази та зазначає що відповідачем не надано суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його ТЗ арештів, не надано доказів стягнення з позивача виконавчого збору та відкриття з цього приводу виконавчого провадження, що також обумовлювало би залишення в силі накладеного на його майно арешту.

У судовому засіданні встановлено, що у даному випадку порушено право позивача на розпорядження своїм майном, а тому, за відсутності можливості його захисту у інший спосіб, зазначене право підлягає захисту у судовому порядку. Крім того факт належності вказаних транспортних засобів саме позивачу ніким не оспорено.

Згідно з приписами ст. 13 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положеннями Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплено право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-1У від 23.02.2006 року зазначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішенні по справі «Антрік проти Франції» від 25.08.1994 року Європейський суд виходив, що при вирішенні питання щодо правомірності позбавлення права власності "має бути обґрунтоване співвідношення пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягнути шляхом заходів позбавлення особи її власності". В рішенні по справі «Звежинський проти Польщі» від 19.06.2001 року Європейський суд зазначив, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбудеться в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами у справі та належить задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (ЄДРПОУ 35009321) скасувати арешт, на майно ОСОБА_2, а саме: транспортний засіб, тип: фургон-С, MERCEDES-BENZ 1320, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний НОМЕР_2, 1993 р.в.; ідентифікатор НОМЕР_1; транспортний засіб, тип: причіп-фургон-Е, ПР Schier; реєстраційний НОМЕР_3; ідентифікатор НОМЕР_4.

3. Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) з Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (ЄДРПОУ 35009321) за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 21 коп.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 04.04.2016 року.

Суддя Кравців О.Р.