Ухвала суду № 56965550, 25.03.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

25.03.16

Справа №2-п/489/22/16

УХВАЛА

25 березня 2016 р. Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді Губницького Д.Г., при секретарі Наумкіній І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 218 лютого 2016 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог Південна товарна біржа, про визнання договору дійсним,

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2016 р. задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та визнано дійсним договір №8668 оформлений 04 травня 1998 р. Південною товарною біржою відповідно до якого ОСОБА_2 купила у ОСОБА_1 27/100 частини домоволодіння по вул. Кірова, 114 в м. Миколаєві.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідач подав заяву про його перегляд, скасування та призначення справи до розгляду в загальному порядку обґрунтовуючи її таким чином:

●Судовий виклик в судове засідання на 18 лютого 2016 р. не отримував ні він особисто ні члени його родини;

●Заочне рішення суд ухвалив посилаючись на норми ЦК УРСР, а не на норми ЦК України, які зазначені позивачкою в якості правового обґрунтування позовних вимог;

●В договорі є неузгодженість, оскільки предметом продажу є частини домоволодіння, а позивачка набула у власність лише тільки житлову площу 11,3 кв.м.;

●Позивачкою не доказано факту передачі їй спірного майна в натурі і такого факту він не визнає, оскільки ОСОБА_2 проживала однією сімєю із ним та своєю донькою (дружиною відповідача);

●Суд не встановив дійсні мотиви відсутності нотаріального посвідчення спірного договору та факт ухилення його від нотаріального посвідчення;

●Не було враховано судом, що предметом договору була частина домоволодіння, яке належало відповідачу та ОСОБА_3 (57/100 та 43/100 частин відповідно), в натурі 27/100 частин не виділялася, згоди ОСОБА_3 на відчуження майна, яке перебувало у спільній сумісній власності не давала. ОСОБА_3 не була залучена до участі в справі в якості третьої особи

●Крім того в домоволодіння на час оформлення спірної угоди були виявлені обєкти самочинного будівництва;

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги заяви про скасування заочного рішення суду підтримав, доповнив обґрунтування тим, що фактично договір купівлі-продажу приховував забезпечення повернення ОСОБА_1 ОСОБА_2 коштів, які він позичав у неї на ремонт будинку, а питання про визнання договору дійсним позивачка поставила внаслідок побутового конфлікту у 2014 р. Зазначив також про те, що позивачка була прописана в будинку раніше ніж була оформлена спірна угода.

Позивачка з представниками просила залишити заяву ОСОБА_1 без задоволення.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заяву слід залишити без задоволення.

Так, ОСОБА_2 через представника звернулася у грудні 2015 р. до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, яким просила визнати дійсним договір №8668 купівлі- продажу нерухомого майна оформлений 04 травня 1998 р. Південною товарною біржою, виділити в натурі її частку в домоволодінні та визнати за нею право власності на частину житлового будинку по вул. Кірова, 114 в м. Миколаєві за літ. Б загальною площею 20,6 кв.м., житловою площею 11,3 кв.м., допоміжною 9,3 кв.м., що зазначена в технічному паспорті як квартира №3 та на вбиральню літ. Ю.

Ухвалою суду від 14 січня 2016 р. провадження у справі було відкрито, призначено до розгляду на 18 лютого 2016 р. о 09:00 год. та одночасно вирішено розєднати вимоги ОСОБА_2 про виділ в натурі частки в домоволодінні по вул. Кірова, 114 в натурі та визнання права власності в самостійне провадження (справа за виділеними вимогами перебуває в провадженні судді Губницького Д.Г.).

Ухвалою суду від 18 лютого 2016 р. позов ОСОБА_2 в частині вимог до ОСОБА_3 був залишено без розгляду (а.с.40, 41).

В судове засідання 18 лютого 2016 р. суд отримав повідомлення про особисте вручення 10 лютого 2018 р. судового виклику, позову з додатками відповідачу ОСОБА_1 (а.с. 37).

Доводи представника відповідача про те, що не він сам ні хто небудь з його родини не отримував цих документів ніякими обєктивними даними (довідки з відділення поштового звязку тощо) не підтверджується.

Посилання в заяві на те, що суд не застосував норми закону, які зазначені в позові в якості правового обґрунтування неспроможні, оскільки суд самостійно застосовує до встановлених обставин та правовідносин належну норму закону.

Доводи щодо невизначеності предмету договору суд відхиляє.

Предметом договору купівлі - продажу визначені 27/100 частин домоволодіння із 11/20 частин, які належали ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 грудня 1997 р.

Відповідно до копії довідки характеристики від 28 квітня 1998 р., наявної в інвентарній справі БТІ, предметом відчуження були в житловому будинку літ. Б: сіні літ. б', житлове приміщення 3-2 площею 11,30 кв.м., 1/3 частина воріт №4, 1/3 частина замощення I, ? частини вбиральні літ. Ю. В довідці характеристиці мається відмітка про наявність самочинно побудованого майна: в будинку літ. А збільшена житлова площа на 21,90 кв.м. за рахунок внутрішнього перепланування згідно довідки РВК №74 від 22 грудня 1997 р. в користуванні ОСОБА_3

Відповідно до копії технічного паспорту БТІ станом на 25 грудня 2014 р. до квартири №3 в домоволодіння відносяться: житлова кімната 3-2, коридор I та кухня II, які є складовою житлового будинку літ. Б та сіней літ. б' по вул. Кірова, 114 (а.с.12, 14, 16).

Отже немає підстав вважати, що предмет договору купівлі-продажу був невизначеним.

Посилання заявника на те, що фактично майно в натурі передано ОСОБА_2 не було спростовуються тим, що вона користується вказаними приміщеннями. Згідно ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлового будинку підлягав реєстрації, а спірний договір був зареєстрований у Миколаївському МТІ, що видно з оглянутої інвентарної справи.

В спірному договорі є зазначення, що договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає у відповідності до ст. 15 закону України «Про товарну біржу» і реєстрації договору не перешкодило відсутність нотаріального посвідчення.

Позивачка в засіданні визнала твердження представника відповідача, що вона є малограмотною, освіта менше 2 класів.

Тому суд не вбачає якихось протиправних мотивів зі сторони позивачки в не оформленні спірного договору в нотаріальному порядку з врахуванням прийнятного на час вчинення угоди біржового оформлення та її малограмотності.

Зясування обставин чи не приховувала спірна угода інший договір між сторонами не входить до предмету розгляду даної справи та даної стадії цивільного процесу.

Співвласниця ОСОБА_3 не оспорювала договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, хоча як вбачається з копії рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою по вул. Кірова, 114 в м. Миколаєві, ОСОБА_2 була залучена як співвласник домоволодіння до участі в справі в якості співвідповідача.

Тому вважати права ОСОБА_3 порушеними за твердженнями відповідача спірною угодою, у т.ч. внаслідок незалучення до участі в справі, у суду немає підстав.

Оскільки наявні в домоволодінні самочинні побудови перебували в користуванні ОСОБА_3, яка була власницею 9/20 частин домоволодіння, і не були предметом спірної угоди, не можна вважати, що цієї угодою порушувалися положення ст. 105 ЦК України, оскільки в цій статті мова йде про обмеження в праві розпоряджатися самочинно побудованим майном саме тій особі, яка допустила таку побудову.

Обставини прописки позивачки в спірному будинку до набуття права власності на його частину правового значення, на думку суду, не мають.

Рішенням державного від 17 серпня 2015 р. позивачці було відмовлено в реєстрації права власності на підставі спірного договору, зокрема, внаслідок недодержання нотаріальної форми договору.

Позиція відповідача по справі дає підстави вважати, що окрім судового порядку, захистити майнове право позивачки, яке випливає зі спірної угоди неможливо. Відповідач раніше не предявляв позову до ОСОБА_2 про визнання даної угоди недійсною з будь-яких підстав.

За таких обставин, суд не вважає, що є достатня сукупність обставини передбачених ч. 1 ст. 232 ЦПК України для скасування заочного рішення суду від 18 лютого 2016 р. в даній справі.

Керуючись ст. 231 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду без задоволення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено в загальному порядку.

Суддя Д.Г. Губницький