Ухвала суду № 56963790, 29.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/1567/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 643/18968/15-ц ОСОБА_1

Категорія: інші Доповідач - Швецова Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді : Швецової Л.А.,

Суддів: Малінської С.М., Яцини В.Б.,

За участі секретаря: Сорокобатько В.Ю., Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної Установи «Інститут охорони здоровя дітей та підлітків НАМН», ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_2, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання дій лікаря-психіатра та документів незаконними,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з із вказаним позовом, свої вимоги обґрунтовував тим, що він і ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року, у період якого у них 29 березня 2013 року народилася дитина ОСОБА_5. З квітня 2014 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 припинили сумісне проживання. Дитина залишилася проживати із матірю, яка перешкоджає спілкуванню батька із малолітньою дитиною.

Рішенням органу опіки був визначений порядок спілкування батька із дитиною, який на теперішній час, оскаржується матірю в Дзержинському районному суді м. Харкова (справа № 638/12278/15-ц). У вказаній судовій справі ОСОБА_2 посилається на виписку № 7704 Державної Установи «Інститут охорони здоровя дітей та підлітків НАМН» від 06.10.2015 року, яка видана лікарем-психіатром ОСОБА_4, у якій вказано, що батькові неможна спілкуватися з дитиною, тому що це шкодить здоровю останньої.

Так, у вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася за отриманням психіатричної допомоги дитині до Державної установи «Інститут охорони здоровя дітей та підлітків НАМН», де у поліклініці була прийнята лікарем-психіатром ОСОБА_4, яка здійснила огляд дитини ОСОБА_5 та завела відносно неї картку амбулаторного хворого № 7704 від 18.09.2015 року. Такі дії лікаря-психіатра були вчинені без повідомлення батька дитини, без його згоди. 06.10.2015 року лікарем-психіатром ОСОБА_4 був проведений повторний огляд малолітньої дитини ОСОБА_5 та надано виписку 7704, у якій рекомендовано: «виключення психотравмуючого фактору (присутності батька)». Повторний огляд дитини був також проведений без повідомлення батька, а висновки щодо нього зроблені без його участі лише зі слів матері, з якою у останнього склалися вкрай неприязні стосунки.

ОСОБА_3 вважає дії лакаря-психіатра такими, що порушують вимоги законодавства, зокрема ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», щодо правил надання психіатричної допомоги неповнолітнім дітям без згоди обох батьків, а також його особисті права та права дитини на їх спілкування. Просив: заборонити здійснювати нагляд та подальше надання психіатричної допомоги лікарем-психіатром ОСОБА_4 дитині ОСОБА_5; визнати незаконними дії вказаного лікаря щодо заведення амбулаторної картки хворого,огляду дитини та надання амбулаторної допомоги; скасувати медичну картку ОСОБА_5; визнати такою, що не відповідає дійсності виписку із історії хвороби № 7704 від 06.10.2015 року відносно дитини ОСОБА_5 В уточненій позовній заяві від 01.12.2015 року ОСОБА_3 уточнив коло осіб, до яких заявлені позовні вимоги.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано незаконними дії лікаря-психіатра ОСОБА_6 стосовно огляду дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, заведення амбулаторної картки хворого № 7704 та надання амбулаторної психіатричної медичної допомоги, що здійснені без згоди батька дитини.

Заборонено лікарю-психіатру ОСОБА_6 здійснювати нагляд та подальше надання психіатричної допомоги дитині ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди обох батьків.

Скасовано медичну амбулаторну картку № 7704 хворого ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та виписку із історії хвороби від 06 жовтня 2015 року.

Стягнуто у рівних частинах з Державної Установи «Інститут охорони здоровя дітей та підлітків НАМН» та з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 487, 20 грн.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати зазначене рішення і ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити повністю.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначила, що суд першої інстанції невірно застосував Закон України «Про психіатричну допомогу» та при зверненні до лікаря-психіатра ОСОБА_4 вона, як законний представник своєї дитини, надала власну згоду на проведення психіатричного огляду та надання амбулаторної психіатричної допомоги.

Крім того апелянт вказує, що судом першої інстанції взагалі не були зясовані обставини, що мають значення для справи, а саме: що виключно протиправна поведінка батька дитини була причиною зміні стану психіатричного здоровя дитини та підставою для звернення у звязку з цим до лікаря-психіатра.

ОСОБА_2 вважає, що ухвалення рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року фактично позбавило її малолітню дитину конституційного права на охорону здоровя та медичну допомогу.

Також апелянт зазначила, що в порушення вимог ЦПК України суд першої інстанції прийняв від позивача і долучив до матеріалів справи докази після закінчення попереднього судового засідання без будь-яких пояснень та клопотань з боку позивача щодо поважності причин їх неподання в попередньому судовому засіданні.

Відповідачі вказане рішення не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія знаходить, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що була порушена процедура проведення медичного огляду малолітньої дитини без згоди двох батьків, що призвело до порушення прав малолітньої особи на отримання психіатричної допомоги.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, відповідно до преамбули якої, дитині для повного й гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі ст.9 Конвенції, держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню. Статтею 18 Конвенції про права дитини, передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Крім цього, вказані правовідносини регулюються міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, і складається із Закону України «Про охорону дитинства» від 21. 06. 2001 року №-2558-ІІІ, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сімя є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сімї разом із батьками або в сімї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обовязки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Крім цього, батьки зобовязані піклуватися про здоровя дитини, її фізичний, духовний та моральний стан( ст. 150 СК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) - на прохання або за згодою її батьків

чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності

батьків або іншого законного представника психіатричний огляд неповнолітнього здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду.

Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов'язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище,

місце роботи та викласти мету огляду.

Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров'я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.

Статтею 12 вищевказаного Законну передбачена можливість надання амбулаторної психіатричної допомоги, так амбулаторна психіатрична допомога надається лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) - на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника амбулаторна психіатрична допомога неповнолітньому здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду.

Амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника у разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого

вона завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги. Амбулаторна психіатрична допомога особі без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника надається лікарем-психіатром в примусовому порядку за рішенням суду.

Відповідно порядку про надання психіатричної допомоги дітям, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоровя України 18.05.2013 № 400 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 липня 2013 р. за № 1196/23728) визначені необхідні організаційні та правові засади організації надання дітям психіатричної допомоги, виходячи з пріоритету прав і гідності дитини, зазначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції про захист прав та гідності людини у звязку з використанням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину), Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, Основах законодавства України про охорону здоровя, Законах України «Про психіатричну допомогу», «Про охорону дитинства».

2.1. Система охорони психічного здоровя дітей включає організацію надання первинної медичної допомоги безпосередньо за місцем їх проживання (перебування), амбулаторної психіатричної допомоги та стаціонарної психіатричної допомоги з чітким розмежуванням психіатричної допомоги дітям та дорослим і розмежуванням видів та обсягів її надання.

2.3. Первинна медична допомога дітям із розладами психіки та поведінки надається лікарями загальної практики - сімейними лікарями, лікарями-педіатрами та лікарями-психіатрами дитячими, які мають спеціальну підготовку та підтвердили свою кваліфікацію в установленому законодавством порядку.

2.4. Надання первинної медичної допомоги дітям із розладами психіки та поведінки забезпечується фельдшерсько-акушерськими пунктами (далі - ФАП), амбулаторіями, медичними пунктами, медичними кабінетами, центрами первинної медичної (медико-санітарної) допомоги (далі - ПМСД).

2.5. Вторинна (спеціалізована) психіатрична допомога дітям надається в амбулаторних або стаціонарних умовах.

2.6. Надання вторинної (спеціалізованої) психіатричної допомоги забезпечується в амбулаторних умовах консультативно-діагностичними підрозділами лікарень, міськими дитячими лікарнями, лікарнями відновного лікування, спеціалізованими дитячими медичними центрами.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням органу опіки був визначений порядок спілкування батька із дитиною, який на теперішній час, ОСОБА_2 оскаржується в Дзержинському районному суді м. Харкова. У вказаній судовій справі ОСОБА_2 посилається на виписку № 7704 Державної Установи «Інститут охорони здоровя дітей та підлітків НАМН» від 06.10.2015 року, яка видана лікарем-психіатром ОСОБА_4, у якій вказано, що батькові неможна спілкуватися з дитиною, тому що це шкодить здоровю останньої.

Між батьками ОСОБА_5 склалися неприязні стосунки.

Так, у вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася за отриманням психіатричної допомоги дитині до Державної установи «Інститут охорони здоровя дітей та підлітків НАМН», де у поліклініці була прийнята лікарем-психіатром ОСОБА_4, яка здійснила огляд дитини ОСОБА_5 та завела відносно неї картку амбулаторного хворого № 7704 від 18.09.2015 року.

06.10.2015 року лікарем-психіатром ОСОБА_4 був проведений повторний огляд малолітньої дитини ОСОБА_5 та надано виписку № 7704, у якій рекомендовано: «виключення психотравмуючого фактору (присутності батька)».

Даних про те, що консультативний огляд та амбулаторне лікування малолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 проводились з отриманням згоди батька ОСОБА_3, матеріали справи не містять.

24.11.2015 року відповідач - «Інститут охорони здоровя дітей та підлітків НАМН» звернувся до опікунської ради Адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради с клопотанням вирішення питання консультативного огляду дитини у звязку з відсутністю згоди батька, однак, доказів, що орган опіки вказане клопотання розглянув у відповідності до вимог ст.. 11,12 Закону України «Про психіатричну допомогу», матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що до поданої до Дзержинського районного суду м. Харкова позовної заяви про встановлення часу спілкування батька з дитиною, як доказ на обгрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 було надано виписку № 7704 з амбулаторної карти дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2. Також вказану медичну карту було витребувано слідчим Ленінського відділу поліції (м. Харків) головного управління національної поліції в Харківській області для проведення комплексної судово-медичної експертизи ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні і дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, недоторканності свого житла і таємниці своєї кореспонденції. Не допускається втручання державної влади у здійснення цього права, крім випадків, коли це втручання передбачене законом і необхідне у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, громадського спокою або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинам, для охорони здоровя чи моральності або для захисту прав і свобод інших осіб.

Посилання ОСОБА_7 в судовому засіданні на той факт, що Конвенції про захист прав та гідності людини у звязку з використанням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину) не передбачає отримання згоди обох батьків на проведення психіатричного огляду та амбулаторного лікування малолітньої дитини. Судова колегія вважає безпідставним, оскільки втручання у психічну недоторканість дитини можлива лише у відповідності із законом, ч. 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод також передбачає обовязок дотримуватися матеріально-правових та процесуальних норм.

В рішенні ЄСПЛ по справі "Сахін проти Німеччини" (08.07.2003 року), Європейський суд зазначав, що компетентні національні суди, відмовляючи задовольнити прохання заявника щодо організації побачень з дитиною, посилалися на твердження заявника та матері дитини, показання свідків, на зауваження Вісбаденського (Wiesbaden) управління у справах молоді та на висновки експертів. Вони також взяли до уваги напружені стосунки між батьками і встановили, що контакти не відповідатимуть інтересам дитини. Суд не мав сумніву в тому, що ці підстави були доречними. Однак, на думку Суду, те, що німецькі суди не заслухали дитину, свідчить, що заявника не було достатньою мірою залучено у провадження, пов'язане з наданням доступу до дитини. Необхідно було, щоб компетентні суди, встановивши безпосередній контакт з дитиною, уважно розглянули питання про те, що належним чином відповідає її основним інтересам. Регіональний суд не повинен був спиратися на розпливчасті показання експерта щодо ризиків, з якими пов'язане опитування дитини, адже суд навіть не розглянув можливості вжити для цього спеціальних заходів, з огляду на ранній вік дитини.

У п. 54 рішення ЕСПЛ « Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого обєднання сімї. ( Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).)

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що проведенням огляду та наданням амбулаторної психіатричної медичної допомоги ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 без згоди батька ОСОБА_3, були порушені права саме малолітньої дитини. Оскільки діюче законодавство, ст.11 та 12 Закону України « Про надання психіатричної допомоги» передбачають отримання згоди двох батьків щодо визнання виправданим втручання в приватне життя дитини шляхом проведення психіатричного огляду дитини.

Посилання ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції на той факт, що існує загроза життю та здоровю дитини з боку батька ОСОБА_3, судова колегія вважає безпідставними, оскільки апелянтом не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних фактів.

Крім цього, судова колегія приходить до висновку. Що відповідачами були порушені права ОСОБА_3 на участь у фізичному та психічному вихованні дитини, відповідачі вийшли за межі своїх дискреційний повноважень і не забезпечили рівновагу між інтересами позивача ОСОБА_3 та матері дитини ОСОБА_2

Судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано ухвалено рішення про скасування медичної документації, оскільки дитина, стовно якої було заведено амбулаторну карту на час ухвалення судового рішення досягла лише 3-х річного віку і тому враховуючи, що її інтереси, питання щодо надання психіатричної допомоги можуть вирішувати лише обидва батьки.

Конституційною основою медичної таємниці є ст. 32 Основного Закону України, яка містить заборону втручатись в особисте і сімейне життя, а також передбачає, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У ст. 286 Цивільного кодексу України та ст. 391 Основ законодавства України про охорону здоровя закріплено право пацієнта на таємницю про стан свого здоровя, а також про факт звернення за медичною допомогою, діагноз, відомості, одержані при його медичному обстеженні. Норма ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоровя визначає один із найважливіших деонтологічних принципів збереження лікарської таємниці. У ст. 78 Основ закріплюються професійні обовязки медичних працівників, де у п. г міститься обовязок зберігати лікарську таємницю.

У контексті цього Суд зазначив (Рішення у справі М.С. проти Швеції (1997): Охорона даних особистого характеру, й особливо медичних даних, має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного та сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоровя становить основний принцип правової системи всіх держав-учасниць Конвенції. Він є важливим не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоровя взагалі. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоровя, якщо це не відповідає гарантіям, передбаченим ст. 8 Конвенції.

У Рішенні ЄСПЛ у справі Z проти Фінляндії (Z v. Finland) (1997) Суд наголосив, що захист персональних даних у даній справі медичного характеру має фундаментальне значення для реалізації особою свого права на повагу до приватного та сімейного життя. Відповідно, держава зобовязана визначити ефективні гарантії, аби запобігти оприлюдненню такої інформації. Суд бере до уваги фундаментальне значення захисту персональних даних, причому не лише медичних, для здійснення права на повагу до приватного та сімейного життя, як це гарантується ст. 8 Конвенції. Тому внутрішнє законодавство повинно надавати належні гарантії для запобігання поширенню або розголошенню таких даних про здоровя людини, що несумісні з гарантіями ст. 8 Конвенції.

Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні і дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідач та його представник будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надали.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: