Ухвала суду № 56952686, 06.04.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/4744/15-ц Номер провадження 22-ц/775/490/2016

Головуючий в 1-й інстанції:Моцний О.С.

Доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Тимченко О.О.,

суддів: Дундар І.О., Корчистої О.І.,

за участю секретаря: Чуряєва В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон дитини без згоди батька та виготовлення документів,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон дитини без згоди батька та виготовлення документів відмовлено.

З зазначеним рішенням не погодилась позивачка, подала апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не дотримано вимоги ч.8 ст.7 СК України, ст. 155СК України, ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що призвело до ухвалення судового рішення яким інтереси батька поставив вище інтересів дитини. Судом не взято до уваги, що виїзд дитини за кордон вочевидь сприятиме розширенню її світогляду та добре позначиться на її духовності та інтелектуальному розвитку. Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд зазначив, що надання дозволу на виїзд дитини тривалістю три роки позбавить батька можливості приймати участь у вихованні дитини, проте судом не враховано, що батька на сьогодні зовсім не цікавиться життям дитини.

Позивачка та її представник в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, від них надійшла заява про розгляд справи за їх відсутністю ( а.с.59) .

Відповідач в судове засіданні не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином , про що свідчить оголошення на офіційному суті Апеляційного суду Донецької області ( а.с.55-57).

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, що не зявились, оскільки відповідно до вимог ст.305 ч.2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що згідно свідоцтва про народження 1-НО № 293961, виданого повторно 01.10.2009 року Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Донецької області, ОСОБА_3 народився 05 березня 2009 року та його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 23 червня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Згідно довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Печерського району м. Києва» від 26 жовтня 2015 року ОСОБА_3, перебуває під наглядом амбулаторії по обслуговуванню дитячого населення з травня 2015 року та з січня 2015 року дитина спостерігається неврологом з приводу синдрому підвищеної нервово-рефлекторної збудливості. З довідки ДЮСШ «Крижинка» від 20 жовтня 2015 року № 81 вбачається, що ОСОБА_3, дійсно відвідує секцію хокею з 01.09.2015 року та навчальною програмою секції на 2016-2017 роки заплановані виїзди дитячої хокейної команди за кордон для участі в міжнародних турнірах та окремих матчах.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в наданих позивачем документах не зазначено конкретну країну, до якої дозволяється виїзд дитини без згоди батька, не врахована можливість, визначена ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька, не позбавленого батьківських прав та, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, чим фактично позбавить батька дитини можливості брати участь у його вихованні та можливості спілкування з ним та належних і допустимих доказів щодо відсутності можливості лікування дитини на території України та необхідності проходження курсу лікування за кордоном.

Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимога матеріального та процесуального права.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Питання виїзду дітей за кордон регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3875-ХІІ (далі - Закон № 3875-ХІІ) та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Згідно з п. 3 зазначених Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів, піклувальників) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками.

Відповідно до п. 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Згідно із ст. ст. 141, 157 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Законом України «Про охорону дитинства» (ч. 3 ст. 11) передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до принципів 4, 7 Декларації дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її освіти та навчання має бути керівним принципом для батьків.

Декларація зобов'язує держав-учасниць забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. ч. 1, 2 ст. 3). Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18).

Відмовляючи у задоволенні указаного позову, суд першої інстанції дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема ненадання позивачем доказів на підтвердження того, що виїзд дитини за кордон буде відповідати інтересам малолітньої дитини .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до положень ч.2 ст.308 ЦПК України та розяснень що містяться у п. 18 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а тому апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: І.О.Дундар

ОСОБА_4