Рішення № 56952064, 01.04.2016, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/266/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2016 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

при секретарі Безорчук А.О.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо розірвання договору про надання правової допомоги, стягнення 20900,00 грн. матеріальної шкоди та 15000,00 грн. моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

03.02.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 пророзірвання договору про надання правової допомоги , стягнення 20900,00 грн. матеріальної шкоди та 15000,00 грн. моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує наступними обставинами. Відповідач здійснює адвокатську діяльність в порядку, передбаченому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». До нього в червні 2013 року звернулась ОСОБА_1 для отримання правової допомоги у вирішенні цивільно-правового спору про право власності на частину домоволодіння, розташованого за адресою Донецька область, м. Красний Лиман, вул. Колгоспна,181. Позивач отримала попередню консультацію, а згодом, 19.06.2013 року між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги, а також додаткова угода до цього договору, що передбачала оплату гонорару адвокатові в розмірі 4000,00 грн..

Позивач сплатила відповідачеві обумовлений договором гонорар за адвокатські послуги в повному обсязі в червні 2013 року, а у вересні 2013 року додатково на вимогу ОСОБА_3 передала йому кошти в розмірі 16900,00 грн. для сплати судового збору та внесення суми на депозитний рахунок суду для вирішення спірного питання.

Згідно з вказаним договором відповідач був зобовязаний надати ОСОБА_1 комплексну правову допомогу, повязану із підготовкою позовної заяви та представництвом інтересів позивача в Краснолиманському міському суді Донецької області під час розгляду цивільної справи. Однак, за твердженням позивача, до теперішнього часу жодних процесуальних документів ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 підготовлено не було, розгляд цивільної справи щодо вирішення спору про право власності на частину домоволодіння в суді ініційовано не було, судовий збір не сплачено, кошти на депозитний рахунок суду не внесені.

Позивач повідомляє, що неодноразово в усній формі зверталась до ОСОБА_3, повідомляла про необхідність прискорити вирішення питання з підготовкою документів, але відповідач посилався на певні обставини, як-от здійснення активно фази антитерористичної операції на території Донецької області, необхідність передислокації у звязку з цим територіальних установ Державної казначейської служби України та Державної судової адміністрації України, своєю зайнятістю як адвоката в інших процесах тощо.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач не має зовсім наміру надавати їй правову допомогу умисно затягує підготовку необхідних документів, безпідставно заволодів належними їй коштами. Через такі обставини вона змушена звернутись до суду за захистом свого порушеного права, просить розірвати договір про надання правової допомоги, припинити зобовязання сторін, стягнути з ОСОБА_3 на її користь матеріальні збитки, що полягали у безпідставному отриманні коштів на загальну суму 20900,00 грн.. Крім того, позивач вказує, що наслідок надмірно тривалого невиконання згаданого договору ОСОБА_3 вона зазнала моральних страждань, оскільки є людиною поважного віку, отримує невелику пенсію, вимушена була позичати гроші для оплати послуг адвоката, дотепер не може належним чином реалізувати своє право власності, через що дуже переживає. Такі моральні страждання ОСОБА_1 оцінює в 15000,00 грн. і відповідну суму просить стягнути з відповідача. Позивач зазначила, що насьогодні втратила будь-який інтерес до подальшого виконання вимог договору про надання правової допомоги з боку ОСОБА_3 і більше не довіряє йому як адвокатові.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, навели на підтримання своєї позиції аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні 26.02.2016 року та 14.03.2016 року проти задоволення позову заперечував, вказав, що згоден вирішити спір шляхом укладення мирової угоди. Додатково пояснив свою тривалу бездіяльність щодо підготовки процесуальних документів в інтересах позивача несвоєчасним наданням ОСОБА_1 відповідних документів та іншої доказової інформації, необхідної для подання позову до суду; зазначив, що як фахівець в галузі права впевнився в безперспективності позову ОСОБА_1 щодо спору проправо власності на частину домоволодіння, готовий повернути позивачеві отримані за договором кошти, але заперечує проти стягнення з нього будь-якої моральної шкоди, бо для цього відсутні правові підстави. В подальшому мирова угода між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладена не була. Відповідач 01.04.2016 року подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позову не визнав (а.с.45).

Вислухавши пояснення сторін дослідивши подані сторонамиписьмові матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

07.06.2013 року в м. Красний Лиман Донецької області між ОСОБА_4 (яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_5М.) як представником дарувальника та ОСОБА_1 як обдаровуваною було укладено договір дарування 5/6 частин житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, розташованого за адресою Донецька область, м. Красний Лиман, вул Колгоспна, 181 (а. с. 11). Вказаний договір було посвідчено нотаріусом, на його підставі було належним чином зареєстроване право власності ОСОБА_1 на відповідну частинку нерухомого майна (а. с. 12).

Згодом між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, онукою дарувальниці за договором від 07.06.2013 року ОСОБА_5, виник цивільно правовий спір щодо подальшої долі 1/6 частини зазначеного домоволодіння. Саме з приводу цього спору ОСОБА_1 звернулась у червні 2013 року до адвоката ОСОБА_3 для отримання правової допомоги. Вказані обставини були визнані позивачем і відповідачем в судовому засіданні та в подальшому не заперечувались ними.

19.06.2013 року між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги, а також додаткова угода до цього договору, що передбачала оплату гонорару адвокатові в розмірі 4000,00 грн. (а. с. 6,7). На умовах цього договору адвокат мав надавати комплексну правову допомогу позивачеві до та під час розгляду справи в Краснолиманському міському суді Донецької області; позивач мав сплатити адвокатові за надання правової допомоги винагороду, до складу якої не входять фактичні витрати, повязані з виконанням договору.

ОСОБА_1 сплатила відповідачеві гонорар за правову допомогу в розмірі 4000,00 грн. повністю, що підтверджено власноручно виконаним ОСОБА_3 написом на договорі із зазначенням дати «20.06.2013 року» та прикладенням печатки адвоката (а. с. 7).

23.09.2013 року відповідач отримав від позивача грошві кошти в розмірі 16900,00 грн. для внесення на депозитний рахунок суду та оплати судового збору, що підтверджено власноручно складеною ОСОБА_3 розпискою (а. с. 10).

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень(ст. 60 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Сторони визнали факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 усних консультацій та розяснень з приводу вирішення цивільно-правового спору про право власності на частину домоволодіння в червні 2013 року, а також той факт, що у вересні 2013 року за рахунок власних коштів позивача було здійснено оцінку вартості спірного обєкта нерухомості професійним оцінювачем.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено факту вчинення ним як адвокатом будь-яких інших дій, спрямованих на підготовку позову ОСОБА_1.

Водночас в судовому засіданні сторонами визнано, що ОСОБА_1, незважаючи на те, що договір про надання правової допомоги було укладено в червні 2013 року, надала ОСОБА_3 окремі документи, необхідні для підготовки позову, у значно пізніший час. Так, позивачем надано адвокату копію належного їй паспорту громадянки України у 2014 році, довідку про склад сімї позивача у березні 2015 року та уточнену довідку такого ж характеру у серпні 2015 року, домову книгу на спірне домоволодіння, копії договорів про надання послуг з газопостачання та електропостачання будинку влітку 2015 року, довіреність на імя відповідача щодо отримання певних документів та інформації у жовтні 2015 року, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 у грудні 2015 року.

Вказані обставини стосувались підготовки позовної заяви від імені ОСОБА_1 з приводу вирішення цивільно-правового спору про право власності на частину домоволодіння. Але оцінюючи їх, суд бере до уваги поважний вік позивача та її необізнаність у питаннях правового характеру, наявність можливості у відповідача впродовж більш стислих строків витребувати таку інформацію і документи від ОСОБА_1 або скористатись правом подання адвокатського запиту згідно зі ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі;до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ст. 27 ЗаконуУкраїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.Положення ЦК щодо таких договорів можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Аналізуючи зміст договору від 19.06.2013 року про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, суд приходить до висновку, що сторонами було фактично укладено договір про надання послуг, вчинено правочин на відплатній основі, оскільки обовязку виконавця договору надати клієнту правову допомогу відповідав зустрічний обовязок клієнта оплатити гонорар та надати певну інформацію і документи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором.

За змістом ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених ЦК, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи із засад справедливості, добросовісності і розумності, притаманних способу регулювання цивільних правовідносин в Україні (ст. 3 ЦК), суд вважає, що ОСОБА_1 впродовж надмірно тривалого строку була позбавлена правової допомоги, повязаної із вирішенням спору про право власності на частку в спільному майні, на отримання якої вона справедливо розраховувала при укладенні договору.

П. 2.1 договору про надання правової допомоги, укладеного 19.06.2013 року між позивачем і відповідачем, передбачено, що виконавець цього договору надає правову допомогу та/або послугу, приймає усе можливе для досягнення мети, поставленої клієнтом, в межах чинного законодавства.

П. 6.3. цього договору обумовлено, що його може бути розірвано за ініціативою клієнта у разі порушення виконавцем, зокрема, п. 2.1 договору(а.с.6).

Суд приходить до висновку про ненадання у повному обсязі адвокатом ОСОБА_3 правової допомоги клієнтові ОСОБА_1, при цьому звертає увагу на недоведеність відповідачем існування будь-яких обставин непереборної дії, що завадили б надати таку допомогу позивачеві впродовж розумного строку і в повному обсязі. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином.

Суд розглядає правочин, спрямований на надання/отримання правової допомоги, з огляду на принципи та засади адвокатської діяльності, визначені ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як такий, що базується на особливо довірчих відносинах між субєктами, які його вчиняють. Хоча за загальним правилом, закріпленим у ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, саме вказаний характер правочину надає таку можливість позивачеві. Суд бере до уваги висловлену позивачем втрату довіри з її боку до адвоката ОСОБА_3 та неможливість примусу особи до отримання правової допомоги саме від певного фахівця в галузі права.

Суд констатує факт неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором про надання правової допомоги від 19.06.2013 року і приходить до висновку про необхідність розірвання договору на вимогу позивача.

Суд також враховує вимоги ч. 2 ст. 653 ЦК України і припиняє зобовязання сторін за вказаним договором.

З приводу позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди суд зазначає таке.

Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (ч.5 ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана, зокрема, неправомірною бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Судом встановлено, що відповідачем за договором про надання правової допомоги від 19.06.2013 року отримано від позивача 4000,00 грн. як адвокатський гонорар та 16900,00 грн. як кошти, необхідні для сплати судового збору та внесення на депозитний рахунок суду при вирішенні цивільно-правового спору щодо частки в спільному нерухомому майні; однак правова допомога за договором була надана позивачеві не в повному обсязі, позов від імені ОСОБА_1 не було підготовлено та не було подано до суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що внаслідок такої бездіяльності виконавця договору ОСОБА_1 зазнала майнових збитків на певну суму, які виразились у сплаті коштів відповідачеві, та ухвалює рішення про стягнення коштів на загальну суму 20900,00 грн. з ОСОБА_3.

Вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн. суд вирішує наступним чином.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема,у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. 1167 ЦК України).

Згідно з правовими позиціями, висловленими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд має зясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі він оцінює повязані з ними втрати, та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору (п.5 постанови); розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливостій враховувати глибину моральних страждань.

Враховуючи поважний вік та порівняно невеликі доходи позивача, тривалість неотримання позивачем належної правової допомоги, душевні переживання, повязані з неможливістю здійснення права власності на нерухоме майно в повному обсязі, суд встановлює розмір моральної шкоди,обґрунтований і достатній для відшкодування позивачеві 2000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно із ст. 79 ЦПК України судовий збір та витрати на правову допомогу включено до складу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

ОСОБА_1 під час подання позову сплачено судовий збір на загальну суму 1929,20 грн., що підтверджено квитанціями від 27.01.2016 року (а. с. 1).

01.04.2016 року позивачем подано до суду письмову заяву про повернення надмірно сплаченої суми судового збору(а.с.47).

Розраховуючи належну до сплати за подання вказаного позову суму судового збору, суд бере до уваги ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», а також ту обставину, що позивачем заявлено вимогу немайнового характеру про розірвання договору (ставка судового збору складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 551,20 грн.), вимогу майнового характеру про стягнення з відповідача 20900,00 грн. майнової шкоди (ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто 551,20 грн.), вимогу майнового характеру про стягнення з відповідача 15000,00 грн. моральної шкоди (ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто 551,20 грн.). З огляду на це, належна до сплати позивачем сума судового збору мала становити 1653,60 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила,зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Отже, суд приходить до висновку про необхідність повернення позивачеві надмірно сплаченого судового збору в розмірі 275,60 грн.

Крім того, між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги від 10.02.2016 року (а. с. 23-24). ОСОБА_1 сплачено за надання правової допомоги кошти в розмірі 1000,00 грн., що підтверджено квитанцією від 21.03.2016 року (а. с. 46).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи часткове задоволення позову та використовуючи критерій пропорційності, суд стягує з відповідача на користь позивача частково сплачену суму судового збору в розмірі 1254,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 637,88 грн..

Враховуючи викладене,керуючись ст.ст.3,15,16, 651,653,901,906,907, 1166,1167 ЦК України, ст. ст. 2,4,10,11,15,60,79,84,88,208,209,212-216,218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Договір про надання правової допомоги, укладений 19.06.2013 року в м. Красний Лиман Донецької області між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3, розірвати, припинивши зобовязання сторін за цим договором.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти, отримані за вказаним договором про надання правової допомоги від 19.06.2013 року, на загальну суму 20900(двадцять тисяч девятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану невиконанням зобовязань за договором про надання правової допомоги від 19.06.2013 року, в розмірі 2000(дві тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 Вікторовичана користь ОСОБА_1 судові витрати, повязані зі сплатою судового збору, в розмірі 1254(одна тисяча двісті пятдесят чотири) гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 637 (шістсот тридцять сім) гривень 88 копійок.

Повернути ОСОБА_1 суму судового збору, сплачену нею в доход держави в розмірі більшому, ніж встановлено законом, а саме 275 (двісті сімдесят пять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Краснолиманський міський суд Донецької області до Апеляційного суду Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду виготовлено 06.04.2016 року.

Суддя