Рішення № 56951894, 05.04.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

263/14492/15- ц

2/263/350/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя у складі: головуючої - судді Кір`якової Н.П., при секретарі Соколовій О.Б., розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та судових витрат на правову допомогу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» (далі -ТОВ «ПБП «Азовінтекс») про стягнення заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунків при звільненні та моральної шкоди та судових витрат на правову допомогу, остаточно уточнивши позов, просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 1824, 64 грн., стягнути середній заробіток за час затримки заробітної плати за період з 20.06. 2015 року по день винесення рішення, а також судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 грн. Свої вимоги мотивував тим, що з 21 серпня 2013 року по 19 червня 2015 року він працював на підприємстві відповідача. 19.06.2015 р. звільнився за власним бажанням, за ст.38 КЗпП України. В день звільнення з ним не був проведений повний розрахунок та не виплачена зарплата.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися. Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, просили задовольнити уточнюючі позовні вимоги.

Представник відповідача усудове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення на предмет позову, відповідно до яких позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Вказав, що підприємство здійснювало свою будівельну діяльність виключно на території Донецької та Луганської областей, а також Автономної республіки Крим. Після окупації вищевказаних територій, підприємство було змушене припинити там будь-яку діяльність та втратило значну кількість будівельної техніки та виробничих потужностей. Різке падіння попиту на будівельні послуги та розміщення на розташованих на неокупованій території Донецької області обєктів ТОВ «ПБП «Азовінтекс» навчальних полігонів та військових баз Національної гвардії та Збройних сил України лише погіршило і без того складну фінансову ситуацію. Під час мобілізації транспортних засобів Товариство передало 20 одиниць техніки полку спеціального призначення «Азов». За даних обставин Товариство було змушене звернутися до Торгово - промислової палати України із заявою, яка була задоволена, про видачу відповідного сертифікату, який засвідчив факт настання для підприємства обставин непереборної сили, безпосередньо повязаних з проведенням АТО на території Донецької та Луганської областей. Однак, незважаючи на обставини, що склалися, Товариство своєчасно сплачує усі передбачені законодавством податки та збори, а також докладає всіх можливих зусиль для своєчасного надходження грошових коштів на виплату заробітної плати всім без винятку працівникам. Вважає, що затримка розрахунків з позивачем виникла не з причини відсутності коштів у роботодавця у звязку з неналежним господарюванням, а через непереборну силу, яка безпосередньо повязана з проведенням АТО на території Луганської та Донецької областей.

На підставі ст.197 ч.2 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Вивчивши матеріали справи в їхній сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «ПБП «Азовінтекс» з 21 серпня 2013 року по 19 червня 2015 року, працював на посаді вантажника у складському господарстві, з якої звільнився за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.7).

У день звільнення 19 червня 2015 року повний розрахунок з позивачем не був проведений, що підтверджується розрахунковим листом за липень 2015 року (а.с.43), згідно якого заборгованість ТОВ «ПБП» Азовінтекс» по заробітній платі перед позивачем склала суму в розмірі 6923, 42 грн.

Після звільнення відповідач виплатив позивачу нараховану зарплату частинами: у липні 2015 р. 1000 грн., 11 грудня 2015 року - 3923,42 грн., 24.12.2015 р. - 2000 грн. (а.с.43).

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обовязковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобовязання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення субєкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для субєктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобовязань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обовязків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до висновку Торгово - промислової палати України від 31 грудня 2014 року за № 6859/05-4 (а.с. 60) встановлено, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження обєктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в м. Алчевську Луганської області, що підтверджується листами СБУ від 13 червня 2014 року за № 33/2117, 04 липня 2014 року №16/3105 та Міністерства внутрішніх справ України від 26 червня 2014 року № 12/3-2428, станом на 20 червня 2014 року унеможливлюють проведення господарської діяльності на території м.Алчевська та виконання зобовязань, зокрема, справляння та сплати податків та обовязкових платежів, а тому, Торгово-промислова палата України дійшла висновку про те, що дійсно настали обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) з 20 червня 2014 року для ТОВ «ПБП «Азовінтекс» при здійсненні господарської діяльності на території м.Алчевська Луганської області, які свідчать про наявність загрози виникнення/накопичення податкового боргу та є підставою для відстрочення грошових зобовязань/податкового боргу. На момент видачі сертифікату (висновку) Торгово-промисловою палатою України форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо (а.с.60).

Згідно довідки від 10 серпня 2015 року, виданої військовою частиною № 3057 Окремого загону спеціального призначення «Азов», з 08 червня 2014 року належні ТОВ «ПБП «Азовінтекс» транспортна дільниця (Приморський район м.Маріуполь) та промислові бази (Орджонікідзевський район м. Маріуполь) є територією тимчасового розміщення особового складу та техніки Полку «Азов» у рамках проведення АТО у Донецькій та Луганській областях. Обєкти є територією з обмеженим доступом. Строк розміщення на час проведення АТО у м.Маріуполі Донецької області. Полк «Азов» також підтверджує факт мобілізації 20 одиниць транспортних засобів належних ТОВ «ПБП «Азовінтекс» (а.с.59).

Враховуючи вищезазначене, вбачається, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України відбулася не з вини ТОВ «ПБП «Азовінтекс», тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі 6-2159цс-15, яка згідно ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування для всіх субєктів владних повноважень та для суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 3 ст. 79 ЦПК України встановлено, що витрати на правову допомогу належать до витрат, повязаних з розглядом судової справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позовні вимоги позивача про стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 1000 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати відмовлено.

Керуючись ст. ст. 116, 117 КЗпП, ст.ст. 9, 316 ЦК, ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст.ст. 8, 10, 11, 58-61, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-Будівельне підприємство «Азовінтекс» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та судових витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.П. Кірякова