Постанова № 56947820, 24.03.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/1766/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Панас О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії,-

встановив:

До Рівненського міського суду звернулася з позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що вона перебуває на обліку в УПФ України в м.Рівне та отримує пенсію по віку за нормами ЗУ « Про державну службу». Виплата пенсії здійснювалася щомісячно з моменту призначення до 01.04.2015 року . Дана пенсія була призначена їй під час роботи на посаді начальника відділу планування та бухгалтерського обліку управління охорони здоровя Рівненської обласної державної адміністрації, на вказаній посаді вона продовжує працювати станом на теперішній час. З 01.04.2015 року УПФУ в м. Рівне без офіційного повідомлення припинило нарахування та виплату її пенсії. На її письмове звернення щодо причини припинення виплати пенсії УПФУ в м.Рівне надало відповідь 29.01.2016 р. № 4310, з урахуванням якої вважає дії відповідача такими, що ґрунтуються на припущеннях, а не на нормах чинного законодавства. Просить визнати дії відповідача протиправними та зобовязати поновити нарахування та виплату їй пенсії по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» починаючи з 01.07.2015 року у попередньому розмірі.

Ухвалою суду від 16.02.2016 року відкрито провадження по справі у порядку скороченого провадження щодо заявлених вимог позивача за період з 17.08.2015року, в межах строку звернення до суду.

Копія ухвали про відкриття скороченого провадження та копія позову направлена судом відповідачу з наданням строку для письмових заперечень на позов або заяви про визнання позову. У встановлений строк від відповідача надійшли до суду заперечення, в яких відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 03.03.2016 року справа була призначена до розгляду за загальними правилами КАС України.

Позивач до суду не зявилася. В своїй позовній заяві просила розглянути справу без її участі.

Згідно поданих до суду письмових поясненнях, представник відповідача просила розглянути справу в порядку письмового провадження без участі представника управління, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Враховуючи те, що сторони заявили клопотання про слухання справи у їх відсутності, суд в порядку ч.3 ст.122 КАС України здійснює судовий розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши позовні вимоги та заперечення відповідача, повно і всебічно зясувавши всі докази і обставини в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевірши їх дослідженими доказами, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФ України в м.Рівне та отримує пенсію по віку за нормами Закону України « Про державну службу». Виплата пенсії здійснювалася щомісячно з моменту призначення 25.12.2007 р. до 01.04.2015 року Дана пенсія була призначена позивачці під час роботи на посаді начальника відділу планування та бухгалтерського обліку управління охорони здоровя Рівненської обласної державної адміністрації, на вказаній посаді вона продовжує працювати станом на теперішній час.

З 01.04.2015 року УПФУ в м. Рівне припинило нарахування та виплату пенсії позивачки, в звязку з чим, вона 28.01.2016 р. звернулася до відповідача з письмовою заявою.

Листом від 29.01.2016 року за № 43/10 відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 у відновленні виплати пенсії посилаючись на те, що відповідно до ст.. 37 Закону України «Про державну службу» (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та від 24.12.2015 № 911-VШ ) тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 16 року, пенсії, призначені відповідно до цього Закону у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється чинність пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України « Про статус народного депутата України», "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються". Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Крім того, на день звернення ОСОБА_1 продовжує працювати на займаній посаді, то з огляду на чинне законодавство поновити виплату пенсії не вбачається можливим.

Статтею 8 Конституції України проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. В силу ст.ст. 22,64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За загальним правилом установленим ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України..

Пенсійне забезпечення громадян України, в т.ч. порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено абзацом 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058) в редакції, яка чинна з 01.04.2015 р., тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст.10 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Станом на 1 квітня 2015 року посада, на якій працює позивач, дійсно давала право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбаченим Законом України "Про державну службу".

Відповідно до п.5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213) у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

За правилами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормою ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 (v008р710-99), від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (v005р710-02), від 17.03.2004 року № 7-рп/2004 (v007р710-04), від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (v020р710-04).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону України "Про державну службу", підлягає відновленню, у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати починаючи з 17 серпня 2015 року.

Відповідно до ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ч.1ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч.1ст. 94 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у сумі 551,20 грн..

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 19, 22, 64, 92 Конституції України, ст. 37 Закону України «Про державну службу», ст. 41 Закону України «Про загальноообовязкове державне пенсійне страхування», ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення», керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 71, 94, 160, 161, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

Постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне щодо припинення виплати пенсії по віку ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по віку призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу" з 17.08.2015 року у попередньому розмірі.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 551 (п"ятсот п"тдесят одна) грн. 20 коп.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О.В.Панас