Ухвала суду № 56946187, 31.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/1791/15-ц Головуючий у І інстанції Бутенко В. О.Провадження № 22-ц/780/1962/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 31.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

31 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кулішенка Ю.М.,

суддів: Антоненко В.І., Сушко Л.П.,

за участю секретаря: Волинець Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 9 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до Борівської селищної ради Фастівського району Київської області, треті особи: Орган опіки та піклування Фастівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що її сину ОСОБА_3 належить на праві власності 2/3 частин житлового будинку по вул. Луговій, 43 в с. Борова Фастівського району Київської області а 1/3 частина належить відповідачу ОСОБА_4.

ОСОБА_4 належить і земельна ділянка площею 0,0562 га.

Позивач вказала, що загальна площа земельної ділянки становить 1125 кв.м, тому її син, відповідно до частки у праві власності на 2/3 частини будинку мав би право користування пропорційно і такою частиною земельної ділянки.

Просила суд визнати недійсним та скасувати рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області № 5-V-V від 31 жовтня 2006 року про передачу безоплатно ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0562 га по вул. Луговій, 43 в с. Борова Фастівського району Київської області.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 9 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подала апеляційну скаргу в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області № 5-V-V від 31 жовтня 2006 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки» яким ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 562,5 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул. Луговій, 43 в с. Борова Фастівського району Київської області.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2016 року рішення апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

При новому апеляційному розгляді встановлено, що згідно договору дарування посвідченого 8 лютого 2005 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 1/3 частину будинку по вул. Луговій, 43 в с. Борова Фастівського району Київської області, при цьому власником іншої 2/3 частини спірного домоволодіння залишилась ОСОБА_6

Як вбачається технічного паспорту інвентарний № 2096, за вказаним домоволодінням була закріплена земельна ділянка загальною площею 1125 кв.м.

Рішенням Борівської селищної ради Фастівського району Київської області № 5-V-V від 31 жовтня 2006 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки» ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 562,5 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно акту комісії селищної ради з питань землекористування від 7 листопада 2006 року, співвласники ОСОБА_6 та ОСОБА_4 за їх взаємною згодою погодили межі користування спірною земельною ділянкою.

В подальшому, відповідно до договору дарування від 1 березня 2008 року ОСОБА_6 подарувала свою 2/3 частину спірного домоволодіння ОСОБА_7, яка в свою чергу 2 жовтня 2008 року подарувала 2/3 частин будинку по вул. Луговій, 43 в с. Борова Фастівського району Київської області ОСОБА_3

25 листопада 2009 року на імя ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0562 га по вул. Лугова, 43 в с. Борова Фастівського району Київської області з кадастровим номером земельної ділянки 3224955300:01:003:0409.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що відповідач правомірно набув право власності на земельну ділянку, розміром 0,0562 га, згідно з вимогами Земельного кодексу України в редакції чинній на момент приватизації ним спірної земельної ділянки.

З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступних підстав:

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 377 ЦК України ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених, договором. Якщо договором про відчудження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщенні на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки на якій вони розміщені та частиною земельної ділянки яка необхідна для їх обслуговування.

У пунктах 21, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 січня 2015 року встановлено, що згідно з актом комісії селищної ради з питань землекористування від 07 листопада 2006 року, співвласники ОСОБА_6 та ОСОБА_4. Відповідач правомірно набув право власності на земельні ділянку, розміром 0,0562 га. згідно з вимогами земельного кодексу України в редакції чинній на момент приватизації ним спірної земельної ділянки. Вказане відповідно до ст. 61 ЦПК України не потребує доказування.

Відповідно до договору дарування від 1 березня 2008 року ОСОБА_6 подарувала свою 2/3 частину спірного домоволодіння ОСОБА_7, у якої виникло право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, встановлене для попереднього власника ОСОБА_6

Враховуючи наведене колегія суддів прийшла до висновку, що право власності позивача на земельну ділянку не порушено, поскільки на підставі договору дарування від 02 жовтня 2008 року до ОСОБА_3 перейшло право користування земельною ділянкою встановленне для попереднього власника ОСОБА_7

Висновки суду першої інстанції викладені в рішенні відповідають вимогам закону та обставинам справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази та ухвалив обґрунтоване рішення з вірним застосуванням норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 9 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: