Ухвала суду № 56946172, 29.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 364/1364/15-ц Головуючий у І інстанції Моргун Г. Л.Провадження № 22-ц/780/1598/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 38 29.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

29 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Дмитрієвої Л.Д.

Суддів: Олійника В.І.,Мельника Я.С.

при секретарі:ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Володарського районного суду Київської області від 22.12.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Володимирецька районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 22.12.2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Володимирецька районна державна нотаріальнана контора про визнання заповіту нікчемним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину задоволені.

Заповіт ОСОБА_6 виданий на ОСОБА_5 який складено 15 лютого 2012 року та посвідчено секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування під № 8 - визнано нікчемним.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_5 на спадкування ним 1/2 частки земельної ділянки площею 5,40 га, розташованої в с. Городище- Пустоварівка Володарського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_6 - визнано недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 іларіоновича судовий збір в сумі 243 гривні 60 копійок.

ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність рішення суду у звязку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає за необхідне апеляційні скарги відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права .

Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією встановлено, що судом першої інстанції згідно вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України вірно було встановлено всі обставини по справі, повно, всебічно та обєктивно досліджені надані сторонами докази, і на підставі вказаного, з додержанням процесуальних норм та правильним застосуванням норм матеріальних, вірно встановлено правовідносини, що склалися між сторонами, та зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 березня 2012 року померла ОСОБА_6. Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме: земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,40 га, що розташована в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області. 28 листопада 2012 року Володимирецькою держнотконторою оформлено свідоцтво про право на спадщину за законом на імя ОСОБА_4 який, як чоловік померлої, є спадкоємцем першої черги за законом .

Відповідно до інформаційної довідки із Спадкового реєстру Володимирецької районної державної нотаріальної контори від 30 січня 2013 року нотаріус повідомив позивача про те, що на підставі заяви ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 було заведено спадкову справу № 225-2012, а 28 листопада 2012 року на його імя було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно - спірну земельну ділянку (а.с.161-162).

Рішенням Володимирецького районного суду від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 04 червня 2014 року (а.с. 235-236), зобов'язано Володимирецьку районну державну нотаріальну контору внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Володимирецькою державною нотаріальною конторою, шляхом видачі нових свідоцтв про право на спадщину, змінивши цілу частку спадкового майна, що успадкував ОСОБА_4І, як спадщину за законом, на 1/2 частку як обов'язкову частку у спадщині та видавши ОСОБА_5, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - 1/2 частку земельної ділянки площею 5,40 га, яка розташована за адресою: с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області та належала померлій на підставі державного акту на право власності на землю серія КВ № 050507( а.с. 233-234).

Рішенням Володимирецького районного суду від 18 вересня 2012 року встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_7 є племінником ОСОБА_6, яка померла 23.03.2012 року.

Також, вказаним судовим рішенням встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району 15 лютого 2012 року, ОСОБА_6 усе своє майно заповіла племіннику (а.с.237-239).

З матеріалів справи вбачається, що є два примірники заповіту, складеного ОСОБА_6, в яких ОСОБА_5 вказаний єдиним спадкоємцем спірної земельної ділянки (а.с. 106,183,184.)

У примірнику заповіту від 15 лютого 2012 року, який додано позивачем до позовної заяви, зазначено, що ОСОБА_6 проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. Цей заповіт посвідчено секретарем Довговільської сільської Ради 15 лютого 2012 року та зареєстровано у реєстрі сільської Ради під № 8 (а.с. 106).

У іншому примірнику заповіту від 15 лютого 2012 року, який міститься в матеріалах справи, зазначено, що ОСОБА_6, проживає у м. Кузнецовськ, мікрорайон ОСОБА_2 будинок № 34 б квартира 25. Цей заповіт також посвідчений секретарем Довговільської сільської Ради, але 15 березня 2012 року та зареєстровано у реєстрі сільської Ради під № 8 (а.с. 183).

Згідно витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі зареєстровано заповіт ОСОБА_6, який посвідчений Довговільською сільською Радою 15 березня 2012 року. Цей заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі о 16 год. 22 хв. 19 листопада 2012 року, після смерті спадкодавця (а.с.185).

Наведені вище обставини містяться і в судовому рішенні Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.05.2013 (а.с. 233-234), в ухвалі апеляційного суду Рівненської області від 04.06.2014 року (а.с. 235-236) та в ухвалі Вищого Спеціалізованого Суду України від 24.09.2014 року (а.с. 237-239), а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт, на підставі якого ОСОБА_8 успадкував майно ОСОБА_6, не був зареєстрований у Спадковому реєстрі . У даному заповіті міститься лише запис про те, що його було посвідчено секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району ОСОБА_9 15.02.2012 р. та зареєстровано в реєстрі за № 8. При цьому із наданого до суду витягу із журналу реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Довговільської сільської ради за 2012 рік (а.с. 221) чітко вбачається те, що 15 лютого 2012 року така нотаріальна дія, як посвідчення заповіту ОСОБА_6, сільською радою не вчинялась, так як відповідні записи у даному журналі відсутні.

Таким чином із наданих сторонами та досліджених судом документів встановлено, що 15 лютого 2012 року заповіт ОСОБА_6 сільською радою не посвідчувався.

Надана стороною відповідача інформаційна довідка із Спадкового реєстру ніяким чином не підтверджує того, що заповіт від 15.02.2012 р., на підставі якого відповідач успадкував частину майна ОСОБА_6, було зареєстровано у Спадковому реєстрі. Натомість із даної довідки вбачається, що 19 листопада 2012 року , вже після смерті спадкодавця , яка померла 23.03.2012 року, в реєстрі зареєстровано заповіт ОСОБА_6, який датований не 15.02.2012 року, а 15.03.2012 року (а.с. 185).

Щодо обставини про те, що нотаріус при видачі ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за заповітом повинен був перевірити наявність реєстрації заповіту в Спадковому реєстрі, суд зазначив, що у даному випадку такої перевірки нотаріусом не проводилось, оскільки видача відповідачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом відбувалась на виконання рішення суду від 27.05.2013 року, яким нотаріуса було зобовязано таке свідоцтво видати.

Посилання відповідача на допущену секретарем сільської ради помилку в даті складення та посвідчення заповіту, суд вірно оцінив, як висловленням стороною відповідача припущення, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження таких тверджень. При цьому додані до заперечень представником відповідача два різних примірника заповіту ОСОБА_6, які наявні в матеріалах справи (а.с. 183,184): заповіт від 15.03.2012 р. та заповіт від 15.02.2012 р., за яким ОСОБА_8 прийняв спадщину, мають між собою зазначені розбіжності.

Згідно із ч. З ст. 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 1247 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про нотаріат» про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії. Порядок ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій та їх форма встановлюються Міністерством юстиції України (ч. 5 та ч. 6 ст. 52 Закону).

Статтею 59 цього ж Закону передбачено, що документи, в яких викладено зміст угод, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються нотаріусу або посадовій особі органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса, у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

У відповідності до п. 2.11 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 р. № 3306/5, посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування. Посвідчувальний напис повинен бути написаний зрозуміло, чітко, без підчисток.

Усі нотаріальні дії, які вчиняються посадовою особою органу місцевого самоврядування, реєструються в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування (додаток 15) у порядку, передбаченому ст. 52 Закону України «Про нотаріат», та Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5 (п. 2.12 Порядку).

Згідно із п. 2.13 Порядку примірники всіх нотаріально посвідчених заповітів, що залишаються у справах органу місцевого самоврядування, формуються в наряд.

Пунктом 7.17 вищевказаних Правил ведення нотаріального діловодства передбачено, що у Реєстр вноситься запис про вже вчинену нотаріальну дію, тобто після підписання нотаріусом оформлюваного документа та проставлення печатки. При цьому як зазначено в п. 7.21 даних Правил дата вчинення нотаріальної дії, указана в графі 2 Реєстру, має збігатися з датою, зазначеною у посвідчувальному написі нотаріально оформлюваного документа. Дата вчинення нотаріальної дії проставляється на початку робочого дня та щоразу повторюється на початку кожної сторінки Реєстру протягом усього робочого дня.

Враховуючи те, що відсутні підстави стверджувати, що це різні примірники одного і того ж заповіту, як на це вказує апелянт та відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України яка передбачає , що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.

Як зазначено в п. 1.6 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 р. № 1810/5, відомості про заповіти, у тому числі посвідчені посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», спадкові договори та внесення змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину підлягають обовязковому внесенню до Спадкового реєстру.

Заяви за формою, наведеною в додатках 1-9, подаються (надсилаються) Реєстратору у день вчинення відповідної нотаріальної дії (п. 2.6 Положення).

Згідно із п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України нього поширюються загальні положення про право чини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила.

Отже, відсутність у реєстрі нотаріальних дій сільської ради запису про посвідчення заповіту від 15.02.2012 р., відсутність двох ідентичних його примірників, а також відсутність реєстрації такого заповіту у Спадковому реєстрі є прямим порушенням вимог щодо встановлених форми та процедури посвідчення заповіту. З огляду на це, на підставі положень ст. 1257 ЦК України, заповіт ОСОБА_6, складений на ОСОБА_5 15 лютого 2012 року та посвідчений секретарем Довговільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування під № 8 суд першої інстанції обґрунтовано визнав нікчемним.

Вирішуючи питання щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_5 на спадкування ним 1/2 частки земельної ділянки площею 5,40 га, розташованої в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з нікчемності заповіту від 15 лютого 2012 року, за яким ОСОБА_5 успадкував половину земельної ділянки, що належала ОСОБА_6, оскільки права на спадкування у відповідача в даному випадку не виникло.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Крім тих, що повязані з його недійсністю (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

В той же час, ч. 2, ч. З ст. 1300 ЦК України передбачено, що на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених ч. 2, ч. З цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

На виконання вищевказаного рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.05.2013 року Володимирецькою районною державною нотаріальною конторою було видано відповідачу свідоцтво по право на спадщину за заповітом на спадкування ним 1/2 частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_6

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане , не мала права на спадкування , а також в інших випадках , встановлених законом.

Отже, видане ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за наведених вище підстав суд першої інстанції вірно визнав недійсним, оскільки дана особа не мала права на спадкування вказаного в такому свідоцтві майна.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не можна брати до уваги, оскільки згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт таких обставин не довив.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду.

Судом першої інстанції повно та всесторонньо були встановлені обставини, що мають значення для справи, повно та обєктивно досліджені докази, надані сторонами та зроблено висновки на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, та на підставі вимог ст.. 308 ЦПК України повинно бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України судова колегія ,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 22.12.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: