Ухвала суду № 56941778, 31.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12328/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Новак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва від 25.09.2014 №10044-25; зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути перераховані кошти на підставі податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва від 25.09.2014 №10044-25 у розмірі 12 967 грн 52 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 25.09.2014 №10044-25. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві винесено податкову вимогу від 25.09.2014 №10044-25, у відповідності до якої визначено, що станом на 24.09.2014 сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 12 967 грн 52 коп, з яких заборгованість із земельного податку з фізичних осіб становить 12 967 грн 52 коп (а.с. 6). Вказану податкову вимогу отримано позивачем 24.04.2015.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення фізична особа звернулась за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, по-перше, у судовому порядку визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 №0000891703, відтак податкове зобов'язання у розмірі 12 967 грн 52 коп. не набуло статусу узгодженого, а тому вказана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, по-друге, зважаючи на відсутність звернення позивача до контролюючого органу із заявою про повернення надміру сплачених грошових коштів у заявленому розмірі, у задоволенні якої, відповідно, відмовлено, тому позовна вимога щодо зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути кошти є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Так, спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1. ст. 14 ПК України, податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 59.1. ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом 14.04.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000891703 на суму 12 967 грн 52 коп.

Пунктом 57.3 ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно до п. 56.1 ст. 56 ПК України - рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 №0000891703 оскаржено позивачем у судовому порядку.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2013 у справі №2а-5917/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013, за позовом ОСОБА_2 до ДПІ у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання повернути кошти - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 №0000891703, а також стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь позивача суму помилково сплаченого земельного податку у розмірі 12 967 грн 52 коп. (а.с. 8-16).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України по справі №К/800/64238/13 від 23.12.2013 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2013.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення.

Таким чином, податкове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 14.04.2011 №0000891703 та скасоване у судовому порядку, на момент виставлення податкової вимоги від 25.09.2014 №10044-25 не набуло статусу узгодженого.

Разом з тим, з обставин адміністративної справи №2а-5917/12/2670 вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу від 06 березня 2001 року, позивач придбав нежиле приміщення площею 364,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 літера «А». Позивач використовує нежиле приміщення за вищевказаною адресою для провадження господарської діяльності, а саме частину нежилого приміщення у розмірі 137 кв.м. здає в оренду, що підтверджується договором оренди нежитлових приміщень від 01 червня 2012 року та актом прийому-передачі приміщення до нього.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку місцем провадження господарської діяльності позивача зазначено: АДРЕСА_2

Статтею 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року №727 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, плати (податку) за землю.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 №0000891703 у судовому порядку скасовано, відтак відповідач не мав правових підстав приймати податкову вимогу про сплату позивачем податкового боргу з земельного податку з фізичних осіб на підставі вказаного повідомлення-рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути перераховані кошти на підставі податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25.09.2014 №10044-25 у розмірі 12 967 грн 52 коп. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, зважаючи на вирішення даного питання у межах розгляду адміністративної справи №2а-5917/12/2670 та відсутності факту звернення позивача до контролюючого органу із заявою про повернення надміру сплачених грошових коштів у заявленому розмірі, у задоволенні якої, відповідно, відмовлено.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що податкова вимога від 25.09.2014 №10044-25 винесена відповідачем без достатніх на те правових підстав, оскільки у позивача відсутня узгоджена податкова заборгованість у заявленому розмірі, відтак податкова вимога є такою, що підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

У відповідності до вимог частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції Закону від 12.02.2015) подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1218 гривень.

Відтак ставка судового збору за подання апеляційної скарги повинна складати 2009 грн 70 коп. (1218х1,5)х110).

Відповідно до частини першої статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2016 у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення.

Згідно з частиною першою статті 88 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки апелянтом на час розгляду апеляційної скарги судовий збір не сплачений у повному обсязі, колегія суддів вважає, що він підлягає розподілу шляхом його стягнення з Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2016 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві судовий збір у розмірі 2009 грн 70 коп. (дві тисячі дев'ять гривень сімдесят копійок) за наступними реквізитами: р/р 31211206781007, Банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ- 38004897, МФО 820019, Код класифікації доходів бюджету: 22030001, Символ звітності - 206, Призначення платежу: Судовий збір Київський ААС, пункт таблиці ставок судового збору, за яким визначено розмір судового збору, ПІБ позивача, номер справи. Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 06 квітня 2016 року.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.