Постанова № 56941704, 05.04.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 квітня 2016 року Чернігів Справа № 825/246/16

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Скалозуб Ю.О., за участі секретаря Терехової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області

про стягнення заробітку

за участю

представників сторін:

від відповідача Коляди І.В., довіреність від 22.03.2016 № 2834/9/25-26-10-00-10, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові) у якому просить стягнути з Державної податкової інспекції у м. Чернігові на користь ОСОБА_1 недоплачений заробіток за період з 01.12.1996 по 31.03.2001, в розмірі 6517,5 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач за період з 01.12.1996 по 31.03.2001 не виплачував позивачу надбавку за особливі умови праці розмір якої складає 6517,5 грн. та обчислюється відповідно до Постанови КМУ від 31.12.1996 року №1592 «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби». Вважає, що відповідач занизив розмір надбавки за грудень 1996 року, оскільки в розрахунку відповідача посадовий оклад позивача складає 85 грн., тоді як згідно додатку 12 по Постанови КМУ від 31.12.1996 №1592 посадовий оклад позивача, починаючи з 01.12.1996 становив 160 грн. Крім того, зазначив, що заниження розміру посадового окладу позивача за грудень 1996 року призвело до того, що відповідач в наданому суду розрахунку надбавки занизив її розмір за грудень 1996 року на 37,5 грн.= ((160-85)+55)*50% та занизив розмір загального розміру надбавки за грудень 1996 року - березень 2001 року на 37,5 грн. Підтвердження факту невиплати відповідачу надбавки за особливі умови праці в період грудень 1996 року - березень 2001 року, підтверджується довідкою, що засвідчена відповідачем в матеріалах справи, в якій міститься інформація, що виплата позивачу надбавки за особливі умови праці проводилася за квітень-грудень 2001 року, який не є предметом спору, оскільки в цей час права позивача не були порушені відповідачем.

Вважає, що наявність або відсутність претензій, скарг у позивача на момент звільнення не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила та наголосила, що виплата спірної надбавки є правом, а не обов'язком керівника органу податкової служби. Надбавка подається в межах установлених фондів оплати праці, а її розмір не повинен перевищувати 50%, що врегульовано п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівникам апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів». Заперечуючи проти позову зазначила, що наказом № 3-0 від 04.01.2003 ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням. На момент звільнення у позивача претензій, скарг до керівників структурних підрозділ, які надали подання на надбавку не виникало.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом 1996-2003 проходив службу в підрозділі податкової міліції ДПІ у м. Чернігові на посадах оперуповноваженого та слідчого, що підтверджується копією трудової книжки. Наказом № 3-0 від 04.01.2003 ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням (а.с. 5-6).

Судом встановлено, що у спірний період (01.12.1996 - 31.03.2001) надбавка за особливі умови праці нараховувались, але не була виплачена позивачу. Надбавка за особливі умови праці почала виплачуватись позивачу починаючи з квітня 2001 року, що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 26).

Дослідивши фактичні обставини справи, суд зазначає, що згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, що ратифікована Україною 23.06.1992 (стаття 1), Кодексом законів про працю України (стаття 94), Законом України «Про оплату праці» (стаття 1) термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, та виплачені власником або уповноваженим ним орган (роботодавцем) працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у статті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року та ратифікованої Україною від 14.09.2006, згідно якої, з метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливу винагороду Сторони зобов'язуються визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім'ям достатній життєвий рівень.

Здійснення цих прав досягається шляхом вільного укладання колективних договорів, запровадження встановленого законодавством механізму визначення заробітної плати або вжиття інших заходів, що відповідають національним умовам.

В Основному Законі України держава визначила, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції).

У свою чергу, частиною 2 статті 8 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, за змістом ч. 7 ст. 33 Закону України "Про державну службу" умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведених правових положень Кабінет Міністрів України затвердив Схему посадових окладів начальницького складу і спеціалістів податкової міліції державних податкових інспекцій в містах, об'єднаних державних податкових інспекцій (додаток 27 до Постанови Кабінету Міністрів України № 2288 від 13.12.1999 у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 225 від 07.02.2000).

При цьому п. 2 Постанови КМУ від 31.12.1996 року №1592 «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби» установлено, що оклад грошового утримання працівників податкової міліції включає в себе посадовий оклад (додатки № 10 - 13 до цієї постанови), а також оклад за спеціальне звання (додаток № 9 до Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926 (926/96).

Підпунктом 2 пункту 4 Постанови КМУ від 31.12.1996 №1592 передбачено, що керівним працівникам і спеціалістам, особам начальницького складу, які здійснюють контроль за справлянням податків та інших платежів, займаються оперативно-розшуковою роботою та розслідуванням кримінальних справ, організовують роботу з контролю надходження платежів до бюджетів та примусового їх стягнення, надбавки за особливі умови праці у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання або ранг державного службовця, а для осіб начальницького складу податкової міліції - у розмірі 50 відсотків окладу грошового утримання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, як особа, що займалась оперативно-розшуковою роботою та розслідуванням кримінальних справ, у період з 1996 по 2003 роки мав право на надбавку за особливі умови праці у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання або ранг державного службовця.

Суд не приймає посилання відповідача на п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівникам апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», оскільки останній регулює встановлення надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, а тому не підлягає застосуванню в даних правовідносинах, оскільки предметом даного спору є стягнення надбавки за особливі умови праці, виплата якої передбачена підпунктом 2 пункту 4 Постанови КМУ від 31.12.1996 №1592, який не містить застережень щодо її виплати та жодним чином не залежить від права керівника на її установлення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Европейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Водночас стаття 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» та «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»).

Принцип захисту легітимних очікувань належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, оскільки факт нарахування, але не виплати ОСОБА_1 надбавки за особливі умови праці у період з 01.12.1996 по 31.03.2001 підтверджено відповідною довідкою (а.с. 26), суд приходить до висновку, що ДПІ у м. Чернігові діяла не у спосіб та не у межах правового поля та порушила майнові права позивача захищені серед іншого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід звернути увагу, що ДПІ у м. Чернігові на вимогу суду не було надано особову справу позивача та відомостей про нараховану, виплачену позивачу заробітну плату з підстав передачі таких документів до трудового архіву архівного відділу Чернігівської міської ради у зв'язку з неодноразовою реорганізацією контролюючого органу.

18.03.2016 від трудового архіву архівного відділу Чернігівської міської ради надійшов лист, згідно якого документи з кадрових питань (особового складу) та бухгалтерські документи тимчасового зберігання підрозділу податкової міліції ДПІ у м. Чернігові до трудового архіву архівного відділу Чернігівської міської ради на зберігання не надходили.

Таким чином, жодного доказу виплати позивачу надбавки за особливі умови праці у період з 01.12.1996 по 31.03.2001 ДПІ у м. Чернігові суду надано не було.

Суд наголошує, що ДПІ у м. Чернігові було здійснено розрахунок надбавки за особливі умови праці у період з 01.12.1996 по 31.03.2001 з частковим врахуванням положень Постанови КМУ № 2288 від 13.12.1999, Постанови КМУ від 31.12.1996 №1592 за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (а.с. 14).

Суд звертає увагу, що відповідач безпідставно занизив розмір спірної надбавки за грудень 1996 року та зазначив його у сумі 85 грн., тоді як, згідно додатку 12 по Постанови КМУ від 31.12.1996 №1592 посадовий оклад позивача, починаючи з 01.12.1996 становив 160 грн. (Постанова набирала чинності з 1 грудня 1996 року), що призвело до заниження загального розміру надбавки за грудень 1996 року - березень 2001 року на 37,5 грн.

Судом встановлено, що посадовий оклад ОСОБА_1 складав: за період 01.12.1996 року - 31.03.1998 року - 160 грн., за період 01.04.1998 року - 30.09.1999 року - 170 грн., за період 01.10.1999 року -31.12.1999 року - 165 грн. за період 01.01.2000 року - 31.03.2001 року - 180 грн. Оклад за спеціальне звання - за період 01.12.1996 року - 30.06.1999 року - 55 грн. за період 01.07.1999 року - 31.07.1999 року - 115 грн. за період 01.08.1999 року - 31.03.2001 року - 120 грн.

За таких обставин, на підставі вищезазначених норм права, надбавка за особливі умови праці ОСОБА_1 складає: за період 01.12.1996 року - 31.03.1998 року - 50%*(160+55)* 16 місяців = 1720 грн. за період 01.04.1998 року - 30.09.1999 року - 50%*( 170+55)* 15 місяців = 1687,5грн., за період 01.07.1999 року -31.07.1999 року - 50%*(170+115)= 142,5 грн., за період 01.08.1999 року - 30.09.1999 року - 50%*(170+120)*2 місяці = 290 грн., за період 01.10.1999 року - 31.12.1999 року - 50%*( 165+120)*3 місяці = 427,5 грн., за період з 01.01.2000 року - 31.03.2001 року - 50%*( 180+120)*15 місяці = 2250 грн

Таким чином, всього розмір несплаченої ОСОБА_1 надбавки за особливі умови праці за період з 01.12.1996 року по 51.03.2001 року складає 1720+1687,5+142,5+290+427,5+2250 = 6517,5 грн.

Також, суд вважає за необхідне наголосити, що у своїх рішеннях Конституційний Суд України при тлумаченні статті 233 КЗпП України (Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, Рішення від 15 жовтня 2013 року№ 8-рп/2013, п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, п. 2.3 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013) виходив з того, що право особи на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку звернення до суду, а тому, застосування частини третьої статті 99 КАС України у публічних спорах про стягнення заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці і, відповідно, обмеження права на звернення до суду місячним строком призведе до дискримінації державних службовців за ознакою місця роботи, оскільки працівники інших установ та організацій, на яких не поширюється частина третя статті 99 КАС України, можуть захистити своє право безстроково.

Водночас відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина перша статті 8 КАС України визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, під час визначення строку звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці варто застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України.

Аналогічну позицію займає і Науково-консультаційна рада при Вищому адміністративному суді України в Узагальнюючому висновку «Визначення строку звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адмінсуду у справах про стягнення належної їм зарплати у разі порушення законодавства про оплату праці».

Відповідно до пункту 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких умов, підлягає негайному виконанню рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та присудження виплати грошового утримання у межах суми стягнення лише за один місяць.

Таким чином, враховуючи принцип легітимних очікувань, який неодноразово викладений у практиці Європейського суду з прав людини, норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, Конституції України, Кодексу законів про працю України, статті 19 Конституції України та частину 1 статті 11, статей 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд визнав, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Чернігові на користь ОСОБА_1 недоплачений заробіток за період з 01.12.1996 по 31.03.2001, в розмірі 6517,5 грн.

Допустити негайне виконання постанови в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути на користь ОСОБА_1 600,00 грн. (шістсот гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу сплачених згідно квитанції від 25.03.2016 № 8 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя: Ю.О.Скалозуб