Постанова № 56941437, 29.03.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м. ЛуцькСправа № 803/216/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого, судді Смокович В.І.,

суддів Ковальчука В.Д., Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Кузьменко О.О.,

представник третьої особи 1 та 2 Петрунів Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області та ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України (третя особа 1), Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (третя особа 2) та ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» (третя особа 3) про визнання протиправною бездіяльності Державної фіскальної служби України щодо не укладення договору обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб контролюючих органів зі страховиком та стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 127 927 грн. 80 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 працювала в органах державної податкової служби Волинської області з січня 1993 року по квітень 2014 року, остання посада - завідувач сектору справляння митних платежів управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій Державної податкової служби у Волинській області. У січні 2014 року під час роботи в органах державної податкової служби, позивач втратила працездатність і їй було призначено другу групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків.

Відповідно до акта огляду МСЕК № 1542 визначено ступінь втрати працездатності - 70 % та дату настання захворювання - 13 січня 2014 року.

Позивач зазначає, що у відповідності до статті 347 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, вона звернулась до Генерального директора ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» із заявою від 07 травня 2015 року про виплату страхової суми.

Однак, страхова компанія, листом від 29 жовтня 2015 року відмовила у страховій виплаті та повернула надані документи посилаючись на те, що термін дії договору з ДПС України закінчено 31 грудня 2012 року, а також через те, що повністю використала страхові платежі необхідні для проведення відповідних страхових виплат. 04 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернулась до Державної фіскальної служби України з проханням повідомити страхувальника з яким був укладений договір у 2014-2015 pоках для подальшого вирішення питання про виплату страхової суми.

На зазначений запит ДФС України надала відповідь про те, що згідно із Законом України від 10 квітня 2014 року за № 1200/ VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо усунення окремих неузгодженостей норм законодавства» з Податкового кодексу України було виключено статтю 347 «Обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб контролюючих органів» та відповідно припинено укладання договорів із страховими компаніями. Таким чином, за відсутністю законодавчих підстав, Державна фіскальна служба України також відмовила у виплаті страхового відшкодування.

Позивач вказує, що Державна фіскальна служба України у січні 2014 році (дата настання страхового випадку) порушила вимоги статті 347 Податкового Кодексу України щодо обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб контролюючих органів, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, та всупереч вимогам вказаної статті не заключила договір із страхувальником і внаслідок бездіяльності Державної фіскальної служби України були завдані збитки у вигляді невиплати страхового відшкодування у зв'язку з втратою працездатності, що сталась під час виконання службових обов'язків.

Вважає, що бездіяльність відповідача щодо не укладення договору на страхування порушує безпосередньо її права, а тому просить стягнути за рахунок коштів державного бюджету страхову суму в розмірі 127 927 грн. 80 коп.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд адміністративний позов задовольнити повністю.

У письмових запереченнях від 14 березня 2016 року та у судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову мотивуючи тим, що згідно із статтею 18 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яка діяла на період спірних правовідносин та статтею 347 Податкового кодексу України, що виключена відповідно до Закону України від 10 квітня 2014 року № 1200-VII, посадові особи органів державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

28 квітня 2014 року згідно довідки до акту кардіологічної спеціалізованої МСЕК Волинського обласного бюро серія АВ № 0261974 від 29 квітня 2014 року ОСОБА_4 була встановлена ІІ група інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання.

Отже, на момент встановлення позивачу інвалідності загального захворювання норма Податкового кодексу України, якою було передбачено обов'язкове державне особисте страхування за рахунок коштів державного бюджету посадових осіб органів державної податкової служби втратила чинність.

Крім того, вказує, що строк зобов'язань за договором закінчився 31 грудня 2012 року.

Оскільки, договір між ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» та Державною фіскальною службою України втратив чинність у зв'язку із закінченням строку дії, то відповідно і закінчився строк виплати страхових платежів.

Додатково наголошувала в судовому засіданні, що відповідно до довідки до акту кардіологічної спеціалізованої МСЕК Волинського обласного бюро МСЕ серія АВ 0261974 від 29 квітня 2014 ррку, що видана ОСОБА_4 і якою їй була встановлена інвалідність (причина інвалідності загальне захворювання), згідно норм чинного станом на 29 квітня 2014 року законодавства (пункт 1 статті 346 ПК України, статей 4,16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування») позивачці варто було звернутися до уповноваженої на виплату страхових сум установи, а саме: до регіонального управління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

В судове засідання 29 березня 2016 року представник третьої особи ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» не прибув, проте 21 березня 2016 року подав до суду письмові пояснення у яких стосовно позовних вимог зазначає наступне.

Між ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» та ДПС України було укладено договір СТД № 3126676 від 29 жовтня 2012 року про надання послуг зі страхування посадових осіб органів державної податкової служби України. Договір укладено у відповідності із Порядком та умовами обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 349 від 03 червня 1994 року (далі - Порядок № 349).

Пункт 1 Порядку № 349 встановлює, що обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно із пунктом 6.4.4. Договору виконавець має право «відмовити у страхових виплатах застрахованому або спадкоємцю … в разі повного вичерпання на спеціальному рахунку виконавця сплачених страхових платежів, визначених пунктом 3.1. Договору».

Позивач звернулась до ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» із заявою про страхову виплату 22 жовтня 2015 року, але в цей час договір вже не діяв та були вичерпані страхові внески.

Тому листом від 29 жовтня 2015 року ОСОБА_4 було повідомлено про припинення дії договору у зв'язку з повним вичерпанням на спеціальному рахунку страховика сплачених ДПС України страхових платежів.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління державної казначейської служби України у Волинській області, надіслало письмові пояснення від 14 березня 2016 року за № 2736/16 згідно до яких статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Механізм виконання рішень суду про стягнення коштів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, де пунктом 6 Порядку визначено подачу документів до органу казначейства, в якому обслуговується боржник. Оскільки у жодні цивільно-правові відносини з позивачем Головне управління Казначейства не вступало, тому у позові слід відмовити.

У судовому засіданні представник Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області підтримала подані пояснення, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та третьої особи, з'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працювала в органах державної податкової служби з 28 січня 1993 року по 29 квітня 2014 року та була застрахована за обов'язковим страхуванням (а. с. 11).

Відповідно до довідки Волинського обласного бюро МСЕ кардіологічної спеціалізованої МСЕК серії АГ № 00156 від 20 жовтня 2015 року про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, ОСОБА_4 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 70 %, дата встановлення страхового випадку 13 січня 2014 року (а. с. 9).

Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0261974 від 29 квітня 2014 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності загального захворювання (а. с. 16).

ОСОБА_4 звернулась до ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія Аска» із заявою на виплату страхової суми (а. с. 14). До заяви було подано наступні документи: копія довідки МСЕК про ступінь втрати працездатності № 0001562; копія паспортних даних; довідка ДФС від 07 серпня 2015 року № 8/зп1/03-20-03-47; копія довідки до акта огляду МСЕК № 0261974.

Як вбачається із відмітки органу державної податкової служби на вказаній заяві, на момент звернення позивач з 28 січня 1993 року по 29 квітня 2014 року працювала на посаді завідувача сектору справляння митних платежів управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій. Також зазначено про те, що страхова подія настала під час виконання службових обов'язків та про розмір місячної заробітної плати застрахованої за останньою посадою.

Листом від 29 жовтня 2015 року за № 2879 ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія «Аска» відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки станом на 31 грудня 2012 року страхові внески перераховані страхувальником з фондів державного бюджету повністю вичерпані та закінчився строк дії договору (а. с. 74).

04 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернулась до Державної фіскальної служби України з проханням повідомити страхувальника з яким був укладений договір у 2014-2015 роках для подальшого вирішення питання про виплату страхової суми.

На вказаний запит відповідач листом від 25 листопада 2015 року № 11054/Б/99-99-03-03-02-14 повідомив про те, що згідно із Законом України від 10 квітня 2014 року за № 1200-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо усунення окремих неузгодженостей норм законодавства» з Податкового кодексу України було виключено статтю 347 «Обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб контролюючих органів» та відповідно припинено укладання договорів із страховими компаніями (а. с. 13).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові відносини у сфері страхування врегульовані Законом України № 85/96-ВР від 07 березня 1996 року «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР), Податковим кодексом України, Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування .

Відповідно до статей 1, 8 Закону № 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено форми страхування. Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом.

Згідно із пунктом 347.1 статті 347 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи контролюючих органів підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

Пунктом 347.2 статті 347 Податкового кодексу України передбачено, що порядок та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 1994 року № 349 затверджено Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, який втратив чинність 18 грудня 2015 року (далі - Порядок № 349).

Відповідно до пункту 1 Порядку №349 обов'язкове державне особисте страхування (далі-обов'язкове страхування) посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 2 Порядку № 349 встановлено, що обов'язковому державному особистому страхуванню підлягають посадові особи органів державної податкової служби (далі - застраховані).

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку страхові платежі сплачуються державною податковою службою (далі - страхувальник) до 25 числа кожного місяця у розмірі 0,25 відсотків фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця.

Відповідно до абзацу «б» пункту 5 Порядку № 349 страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 349 для вирішення питання про виплату страхової суми у випадках, передбачених пунктом 5 вказаного Порядку та умов, застрахований або його спадкоємець оформляють у відповідному органі державної податкової служби та подають страховику заяву за встановленою формою (додаток № 2), а також пред'являють документ, що засвідчує особу.

Крім цього, у разі втрати застрахованим працездатності подається копія довідки медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності, засвідчена в нотаріальному порядку.

Відповідно до заяви позивача від 07 травня 2015 року на виплату страхової суми, яка підписана керівником Державної фіскальної служби України та скріплена печаткою, містить інформацію про те, що страхова подія настала під час виконання службових обов'язків із зазначенням місячної заробітної плати застрахованого за останньою посадою в сумі 3 045 грн. 90 коп (а.с.14).

Як убачається з матеріалів справи, разом із вказаною заявою позивачем подано довідку серії АГ від 20 жовтня 2015 року № 0001562 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, форма якої затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 липня 2012 року № 577, згідно з якою ступінь втрати професійної працездатності у відсотках становить 70 % (а. с. 9).

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 158/o «Довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках», форма № 158/о заповнюється щодо хворих, які підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню у разі втрати ними працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні службових обов'язків.

У формі № 158/о відображається кожний хворий, який звернувся до МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, що настала внаслідок виконання службових обов'язків (пункт 4 Інструкції).

Отже, суд встановив, що втрата працездатності позивача знаходиться у причино-наслідковому зв'язку з захворюванням, що сталося при виконанні ним службових обов'язків, що підтверджено висновком експертної комісії.

Оскільки, законодавством встановлено здійснення страхових виплат за рахунок бюджету та, враховуючи невиконання суб'єктом владних повноважень, яким є Державна фіскальна служба України, обов'язку проведення таких виплат, суд вважає неприпустимим порушення права позивача на отримання відповідної страхової суми при втраті працездатності в результаті захворювання (інвалідності), що настало внаслідок виконання службових обов'язків, з причин не реалізації встановленого порядку, а тому не укладення відповідачем як страховиком договору страхування, не позбавляє його обов'язку здійснити страхові виплати на користь позивача.

Порядком № 349 встановлено необхідність визначення страхової суми, виходячи із заробітної плати, яку отримував застрахований за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, тобто до втрати працездатності у зв'язку із встановленням інвалідності.

Таким чином, сума страхової виплати визначається виходячи із заробітної плати позивача за займаною посадою на час встановлення інвалідності, тобто 13 січня 2014 року.

Відповідно до відмітки органу державної податкової служби від 07 травня 2015 року на заяві ОСОБА_4, заробітна плата становила 3 045 грн. 90 коп., виходячи із 70 % втрати працездатності страхова сума становить 127 927 грн. 80 коп. (3 045 грн. 90 коп. х 12 місяців х 5 років).

Враховуючи те, що розмір виплат перебуває у прямій залежності від відсотків втрати працездатності відповідно до Порядку № 349, а відсоток втрати працездатності встановлено МСЕК та підтверджується відповідною довідкою форми 158/о, у пункті 5 якої вказано, що така довідка заповнюється щодо хворих, які підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню у разі втрати ними працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні службових обов'язків, а тому позивач має право на спірні виплати у вищевказаному розмірі.

Крім того, суд зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги ґрунтуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Щодо пояснень представника відповідача проте, що позивачці варто було звернутися до уповноваженої на виплату страхових сум установи, а саме: до регіонального управління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», то суд зазначає, що право вибору за захистом порушених прав належить позивачу і саме застрахована особа обирає той чи інший спосіб захисту.

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v.Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію (в цьому випадку це виплата одноразової грошової допомоги при втраті працездатності) така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до положень статті 12 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року, метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймі на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Виплату страхових сум, відповідно до пунктів 3, 5 Порядку № 349, здійснює страховик, який одержав відповідну ліцензію в Нацкомфінпослуг і визначений за погодженням з страхувальником, тому за відсутності укладеного з таким страховиком договору обов'язок з відшкодування позивачеві суми страхової виплати суд покладає на відповідача, який зобов'язаний вчинити дії згідно з вимогами статті 347 Податкового кодексу України в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 1994 року № 349.

Відповідно до частини третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У силу вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, при цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а також те, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не укладення у 2013 році договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби України суперечить вимогам чинного законодавства та не відповідає критеріям, наведеним у частині третій статті 2 КАС України, тому її необхідно визнати протиправною, задовольнивши першу позовну вимогу.

У цьому контексті суд зазначає, що заперечуючи проти позову, відповідач за правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів юридичну та фактичну обґрунтованість мотиву вчинених дій щодо не укладення договору обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб контролюючого органу.

Крім того, оскільки бездіяльність відповідача зумовила неможливість отримання позивачем страхових коштів в розмірі 127 927 грн. 80 коп., то позовна вимога про стягнення таких коштів є обґрунтованою та підлягає до задоволення шляхом стягнення вказаної суми з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись частиною третьою статті 160, статями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про страхування» та Порядку умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 1994 року № 349, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльності Державної фіскальної служби України щодо не укладення договору щодо обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб контролюючого органу зі страховиком.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_4 (43005, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) страхову суму в розмірі 127 927 грн. 80 коп. (сто двадцять сім тисяч дев'ятсот двадцять сім гривень вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий, суддя В.І. Смокович

Судді В.Д. Ковальчук

А.Я. Ксензюк

Повний текст постанови виготовлений 02 квітня 2016 року.