Ухвала суду № 56939650, 31.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 737/1109/15-к Головуючий у І інстанції Войтех О. І. Провадження № 11-кп/795/414/2016 Категорія - ч. 1 ст. 121 КК України Доповідач Миронцов В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_1

суддів Навозенко Л.С., Карнауха А.С.,

при секретарі Оскірко Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015270160000244 від 11 листопада 2015 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4 на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2016 року та ухвалу цього ж суду від 10 березня 2016 року щодо розяснення вказаного вироку, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, непрацюючого, неодруженого, до арешту зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого: 26.12.2014 року засуджений Куликівським районним судом Чернігівської області за ч.1 ст.309 КК України, із застосуванням ст.75 КК України, до 1 року обмеження волі з випробовуванням протягом іспитового строку в 1 рік, покарання не відбуте, судимість не погашена,

обвинуваченого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

з участю учасників кримінального провадження: прокурора Гапеєвої Н.П., обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3,

в с т а н о в и л а:

До апеляційного суду Чернігівської області надійшли апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4.

Обвинувачений ОСОБА_2 просить змінити вирок суду та помякшити покарання, застосувавши до нього ст. 69 КК України, та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 просить вирок суду змінити, помякшити призначене покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, обравши остаточну міру покарання відносно ОСОБА_2 у виді 3 років позбавлення волі.

ОСОБА_5, захисником ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 подана апеляційна скарга на ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2016 року, в якій він просить скасувати ухвалу про розяснення зазначеного вироку.

Потерпіла ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі просить вирок суду змінити та помякшити призначене покарання, застосувавши до обвинуваченого ОСОБА_2 ст. 69 КК України.

Даним вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.71 та ч.1 ст.72 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, приєднано частину невідбутого покарання за вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від 26.12.2014 року у виді двох місяців позбавлення волі, і остаточно, за сукупністю вироків, призначено покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_2, до набрання вироком законної сили, залишено попередній, визначений ухвалою суду від 05.01.2016 року у виді тримання під вартою.

В строк покарання зараховано строк затримання і перебування під вартою по цьому провадженню з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі і постановлено обчислювати перебіг строку відбуття покарання з 11.11.2015 року.

Цивільний позов прокурора в інтересах Комунального лікувально-профілактичного закладу Чернігівська центральна районна лікарня задоволено повністю і стягнуто із ОСОБА_2 на користь Комунального лікувально-профілактичного закладу Чернігівська центральна районна лікарня вартість витрат на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_4 в сумі 2492 грн. 80 коп.

Питання про долю речових доказів вирішено судом відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, будучи засудженим 26.12.2014 року за ч.1 ст.309 КК України до одного року обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України, в період іспитового строку, 11 листопада 2015 року, о 15 годині, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, в будинку №30-Б по вулиці Садовій смт Куликівка Чернігівської області, на ґрунті виниклих особистих неприязних стосунків, в ході сварки, наніс удар ножем в область живота потерпілої ОСОБА_4, який проник до черевної порожнини з ушкодженням тонкого кишечника, заподіявши їй тяжке тілесне ушкодження, за ознакою небезпеки для життя.

Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2016 року розяснено вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 19.01.2016 року по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України. Своє рішення суд мотивував тим, що винесений вирок в частині запобіжного заходу починає діяти з моменту винесення вироку, а не з моменту набрання ним законної сили, тобто запобіжний захід ОСОБА_2 у виді тримання під вартою в Чернігівському слідчому ізоляторі визначений до набрання вироком законної сили.

В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що призначене покарання є занадто суворим, адже він у вчиненому щиро розкаюється, усвідомлює скоєне, активно сприяв у розкритті злочину, визнав цивільний позов в сумі 559 грн. 68 коп.. Вказує, що сама потерпіла ОСОБА_4 підтримує з ним дружні стосунки і претензій матеріального та морального характеру не має, він потерпілу матеріально підтримував, за місцем проживання характеризується позитивно. Зазначає, що позивач всупереч вимогам законодавства не приєднав до справи розрахунок бухгалтерії лікарні із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого, а лише надав листа із зазначенням загальної вартості лікування, без розрахунку вартості одного ліжко-дня. Наголошує, що в подальшому не вчинить нових злочинів та просить помякшити покарання, застосувавши до нього ст. 69 КК України.

Захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого в апеляційній скарзі вважає, що вирок суду підлягає зміні до менш суворої міри покарання, оскільки не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є несправедливим через суворість, а цивільний позов відмові в задоволенні, оскільки є необґрунтованим. Зазначає, що судом не було належним чином враховано, що обвинувачений визнав вину у скоєному злочині, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв його розкриттю, потерпіла сторона претензій матеріального та морального характеру не має і наполягала на застосуванні до обвинуваченого мінімального покарання, що є обставинами, які помякшують його покарання. Вказує, що позивач всупереч вимогам законодавства не приєднав до справи довідку, зокрема, розрахунок бухгалтерії лікарні із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого, а лише надав листа із зазначенням загальної вартості лікування, без розрахунку вартості одного ліжко-дня, при цьому включивши до витрат заробітну плату медичного персоналу і нарахування на заробітну плату, на що суд не звернув уваги та не перевірив розрахунок вартості одного ліжко-дня і правильності нарахування витрат на стаціонарне лікування. Щодо ухвали про розяснення вироку суду то, захисник зазначає, що судом неправильно було розтлумачено закон, зокрема, до якого саме терміну продовжено запобіжний захід тримання під вартою, оскільки останнім днем тримання під вартою є 11.03.2016 року, а інших рішень із зазначенням строків тримання під вартою після 11 березня 2016 року не приймалось.

В обґрунтування апеляційної скарги потерпіла зазначає, що при призначенні покарання обвинуваченому суд не врахував те, що будь-яких претензій матеріального і морального характеру вона не має, та наполягає на помякшенні покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки останній повністю визнав свою провину.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого і його захисника, які підтримали подані апеляційні скарги з наведених у них підстав та просили їх задовольнити, думку прокурора, яка заперечувала щодо задоволення апеляційних скарг обвинуваченого його захисника та потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів підстав для їх задоволення не знаходить.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні зазначених у вироку діянь за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, які учасниками судового провадження не оскаржуються, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні і досліджених в судовому засіданні доказів, яким судом першої інстанції надана оцінка в сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийнято законне та обґрунтоване рішення суду.

Допитаний в судовому засіданні місцевого суду в якості обвинуваченого ОСОБА_2 фактично свою винуватість у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав, не ставлячи під сумнів кваліфікацію скоєного, заперечує, що бив потерпілу табуреткою по голові, а також, що наніс декілька ударів ножем, цивільний позов визнав лише в сумі 559 грн. 68 коп., і пояснив, що 11 листопада 2015 року, в денний час вживав алкогольні напої у себе вдома із знайомою ОСОБА_4 Під час вживання алкогольних напоїв між ними виникла сварка, в ході якої він взяв зі столу ніж та вдарив ним ОСОБА_4 один раз в область живота. Остання схватившись за живіт, пішла в спальну кімнату та лягла на диван. Після чого він вийшов на вулицю, там побачив сусідку ОСОБА_6, повідомив їй, що порізав ножем ОСОБА_4 та попросив її викликати швидку допомогу. Інших тілесних ушкоджень ОСОБА_4 він не завдавав. Цивільний позов визнає частково, лише в сумі 559 гривень 68 копійок, що складає затрати медичної установи на лікування потерпілої від кримінального правопорушення, в той час як заперечує необхідність відшкодування заробітної плати, виплаченої медичному персоналу, оскільки вважає, що заробітна плата медичному персоналу виплачується позивачем незалежно від лікування потерпілої ОСОБА_4

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, окрім його свідчень і часткового визнання вини, доведена іншими доказами, добутими в ході судового розгляду справи.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що вона деякий час підтримувала дружні стосунки із обвинуваченим ОСОБА_2. 11 листопада 2015 року, в денний час, вживала алкогольні напої із обвинуваченим у нього вдома. Під час вжиття алкогольних напоїв між ними виникла сварка, в ході якої ОСОБА_2 взяв зі столу ніж та вдарив ним її один раз в область живота. Після цього переніс її на диван, а сам викликав швидку допомогу. Більше він її не бив. До застосування обвинуваченим ножа, вона із-за алкогольного спяніння падала декілька разів на підлогу, в результаті чого вдарилась головою об табуретку. Що вона пояснювала слідчому в ході досудового слідства вже не памятає. Швидка допомога доставила її в Куликівську ЦРЛ, а потім до Чернігівської центральної районної лікарні, де вона знаходилась на лікуванні до 27.11.2015 року. Претензій матеріального або морального характеру до обвинуваченого не має. Просить обмежитися відносно обвинуваченого мінімально можливою мірою покарання, оскільки вважає себе винуватою у виниклому конфлікті.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що 11 листопада 2015 року, близько 15 год. 20 хв., до неї додому прийшов ОСОБА_2 і попросив викликати швидку допомогу. На запитання з якою метою потрібна швидка, він повідомив, що здійснив поранення ножем в живіт ОСОБА_4 Вона по телефону викликала швидку допомогу, але до будинку, де знаходилася потерпіла, не заходила.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо правильності висновків суду першої інстанції стосовно доведеності вини обвинуваченого зібраними в матеріалах кримінального провадження доказами, зокрема:

- протоколом огляду місця події від 11.11.2015 року, з якого вбачається, що місцем події є квартира АДРЕСА_1, в ході огляду якої вилучено ніж з деревяною рукояткою; ніж з пластиковою рукояткою світло-коричневого кольору; ніж з пластиковою рукояткою біло-синьо-червоного кольору; лезо ножа та рукоятка фіолетового кольору; наволочка зі слідами бурого кольору; змиви плями бурого кольору з підлоги під столом кухні (а.к.п. 14-21);

- протоколом огляду місця події від 18.11.2015 року, з якого вбачається, що вилучений у кімнаті зберігання одягу Куликівської ЦРЛ светр ОСОБА_4 в нижній його частині має пошкодження у вигляді розрізу розміром 1,5 см та сліди бурого кольору біля розрізу (а.к.п. 64);

- висновком експерта № 334 від 11.11.2015 року, з якого вбачається, що на тілі ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: двох колото-різаних ран передньої черевної стінки, одна з яких проникає до черевної порожнини з ушкодженням тонкого кишечнику. Забійна рана голови, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Тілесні ушкодження можуть відповідати даті 11.11.2015 року. Рани передньої стінки черевної порожнини могли утворитись внаслідок дії гострого колюче-ріжучого предмету, не менше, як від двох травматичних дій по механізму удару. Забійна рана голови могла утворитись внаслідок мінімум як однієї травматичної дії тупим предметом. Одна колото-різана рана передньої черевної стінки з пошкодженням петель тонкого кишечнику належить до категорії тяжкого ступеню тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя. Забійна рана голови належить до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоровя, за ознакою тривалості розладу здоровя (а.к.п. 75-79);

- висновком судово-психіатричної експертизи № 726 від 03.12.2015 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_2 не виявлено психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю та інших психоактивних речовин з синдромом залежності, у звязку з чим наркологічне лікування йому не показане (а.к.п. 83-85);

- висновком судово-психіатричної експертизи №725 від 03.12.2015 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_2 мали місце та мають місце клінічні ознаки посткомоційного синдрому, але він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними на період часу, до якого відноситься кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, та за його психічним станом примусові заходи медичного характеру йому не показані (а.к.п. 89-92);

- висновком експерта №241 від 18.11.2015 року, з якого вбачається, що кров потерпілої ОСОБА_4 відноситься до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0. В слідах на наволочці (об.№1), на марлевому тампоні зі змивом з підлоги (об.№2), вилучених при ОМП, знайдена кров людини, в якій при серологічному дослідженні знайдені антигени А і ВУ. Таким чином, ймовірно, кров відноситься до групи АВ і походження її від потерпілої ОСОБА_4 не виключається (а.к.п. 106-110);

- висновком експерта № 279 від 18.11.2015 року, з якого вбачається, що кров потерпілої ОСОБА_4 відноситься до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0. Кров підозрюваного ОСОБА_2 відноситься до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0. При серологічному дослідженні крові в обєкті №2 виявлено антигени А і В. Отже, кров на ручці ножа може походити від особи (осіб) групи АВ, якими є як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 При серологічному дослідженні крові в обєкті №4 виявлено антигени А та В. Отже, кров на ручці ножа може походити від особи (осіб) групи АВ, якими є як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 (а.к.п. 123-125);

- висновком експерта № 242 від 18.11.2015 року, з якого вбачається, що в слідах на футболці (об.№1), вилученої у підозрюваного ОСОБА_2, знайдена кров людини, в якій при серологічному дослідженні виявлені антигени А і ОСОБА_5 чином, ймовірно, що кров походить від особи з групою крові АВ і походження її від потерпілої ОСОБА_4 не виключається (а.к.п. 131-134).

Відповідно до вимог ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

В основу вироку та доведеності вини ОСОБА_2 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, колегія суддів кладе докази, що отримані на досудовому провадженні, які отримані законним шляхом і містяться в процесуальних документах та які досліджені в судовому засіданні.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд, у відповідності з вимогами ст. 65, 66, 67 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, сукупність обставин, що його характеризують, позицію потерпілої, особу винуватого, його незайнятість суспільно-корисною працею, працездатний вік та стан здоровя, наявність не відбутого покарання за попереднім вироком, вчинення кримінального правопорушення в період іспитового строку, відсутність обставин, що помякшують покарання; врахував обставини, що обтяжують покарання, а саме, вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного спяніння та рецидив злочину, і обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Згідно розяснень п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 Про практику призначення судами кримінального покарання суди, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, повинні виходити із кваліфікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб вчинення, кількість епізодів, характер і ступінь тяжкості наслідків тощо).

Посилання обвинуваченого та його захисника на призначення занадто суворого покарання не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 69 КК України та п. п. 5,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 „Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами від 10 грудня 2004 року за № 18 - за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного, суд умотивувавши своє рішення може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкції статті (санкції частини статті).

Всі обставини, на які в своїх апеляційних скаргах посилаються апелянти, судом першої інстанції при призначенні покарання були враховані, законних підстав для застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України колегія суддів не знаходить, оскільки декількох підстав, що пом'якшують покарання встановлено не було, а тому призначене ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, і не вбачає підстав для пом'якшення останньому покарання.

Доводи захисника про те, що позивач не приєднав до справи довідку, зокрема, розрахунок бухгалтерії лікарні із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого, а лише надав листа із зазначенням загальної вартості лікування безпідставні.

Додана довідка-розрахунок вартості лікування здійснена закладом на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 16.07.1993 року №245 пунктом 2 якої визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць ( в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання, а тому посилання захисника та обвинуваченого в апеляційних скаргах щодо виключення з вартості лікування зазначених в довідці витрат на заробітну плату медичного персоналу і нарахування на заробітну плату не заслуговують на увагу.

Твердження в скарзі захисника про неправильність тлумачення судом закону, зокрема, до якого саме терміну продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки останнім днем тримання під вартою є 11.03.2016 року безпідставні, адже, як вірно вказав суд, вирок в частині запобіжного заходу починає діяти з моменту винесення вироку і оскільки він оскаржений в апеляційномцу порядку то набере законної сили після винесення відповідної ухвали апеляційним судом, з чим погоджується і апеляційний суд.

З врахуванням вищевикладеного, ухвала Куликівського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2016 року, якою розяснено вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 19.01.2016 року є законною, та такою, що відповідає правилам чинного Кримінального процесуального кодексу України.

За встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин, на переконання колегії суддів, дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані місцевим судом за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння.

З огляду на це, істотних порушень норм кримінального процесуального закону при розслідуванні справи та її розгляді в суді, які були б підставою для скасування чи закриття постановленого щодо обвинуваченого судового рішення не встановлено.

Керуючись ст.ст. 380, 404, 407, 419, 426 КПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2016 року щодо ОСОБА_2 та ухвалу цього ж суду від 10 березня 2016 року щодо розяснення вказаного вироку без змін.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали суду.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_8