Ухвала суду № 56936740, 30.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/404/16

Номер справи місцевого суду: 522/2996/16-к

Головуючий у першій інстанції Попревич В.М.

Доповідач Копіца О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016 року м. Одеса

Апеляційний суду Одеської області у складі:

головуючого судді Копіци О.В.

суддів Балана В.Д. та Толкаченка О.О.,

за участю секретаря Головченко Ю.Л.,

прокурорів Кулініча В.А., Брильова М.О.,

підозрюваного ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2016 року, якою відносно ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146, ч.2 ст.365, ч.1 ст.371 КК України в рамках кримінального провадження № 420161610100000062 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;

встановив:

Зазначеною ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України Гаврищука Я.І., про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 420161610100000062 від 16.02.2016 року відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на строк 60 днів, тобто до 24 травня 2016 року.

Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя, вказав, що ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146, ч.2 ст.365, ч.3 ст.368, ч.3 ст.371 КК України, за які передбачено покарання на строк до десяти років.

Метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 є забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків. Окрім того, слідчий суддя вважає, що наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме:

- підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, оскільки є уродженцем іншої держави, а тому може виїхати за межі України в ПМР;

- продовжує обіймати посаду ст. оперуповноваженого Іллічівського ВП Овідіопольського ВП ГУ НП в Одеській області, (далі по тексту Іллічівського ВП) має право доступу до службових документів відділення поліції, тому може незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні;

- може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Крім того, слідчий суддя, не визначив розмір застави, посилаючись на те, що ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні злочинів пов'язаних із застосуванням насильства.

В апеляційній скарзі та поясненнях до неї захисник ОСОБА_3 зазначив, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, оскільки є незаконною та необґрунтованою, посилаючись на таке:

- слідчим не доведено обставин, що дають підстави підозрювати ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, оскільки, на його думку, до показань потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 необхідно ставитись критично. З 14 лютого 2016 року слідчий по справі почав проводити слідчі та процесуальні дії, а тому оперативний співробітник ОСОБА_2 виконував тільки доручення слідчого та свого керівництва. Він не має повноважень затримувати особу у процесуальному сенсі, тобто складати протокол затримання;

- підозра у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.365, ч.1 ст.371 КК України, не доведена та необґрунтована належними та допустимими доказами;

- наданий до клопотання витяг з ЄРДР, складений з порушеннями Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.08.2012 року, оскільки в ньому не вказано прізвище, ім'я, по батькові слідчих, які проводять досудове розслідування, та прокурорів, котрі здійснюють процесуальне керівництво по зазначеному кримінальному провадженню, не зазначені відомості підозрюваного ОСОБА_2;

- не було доведено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_2, хоча й народився в місті Тирасполі ще в радянські часи, але усе своє свідоме життя прожив на території Української СРСР та України, а саме, в Одеській області, Овідіопольського району, смт. Великодолинське, з 1994 року працює в ОВС в місті Іллічівську, має постійну адресу проживання, не має намірів переховуватися від органів досудового розслідування та суду, тому що добровільно по повістці прийшов до слідчого, у якого отримав повідомлення про підозру.

ОСОБА_2 не з'являвся по першій та другій повістці, оскільки знаходився на лікарняному і про це доповідало військовій прокуратурі керівництво Іллічівського ВП. Він не має намірів знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, тому що таких речей та документів не має, оскільки при проведенні обшуку були вилучені всі його речі, в тому числі, особисті; не може незаконно впливати на потерпілих, тому що вони під охороною УСБУ в Одеській області, про свідків у даному процесі стороні захисту невідомо, крім лікаря ОСОБА_9, свідчення якого спростовують підозру ОСОБА_2 за ч.2 ст.127 КК України.

Окрім того, захисник зазначає, що органом досудового розслідування не доведена можливість вчинення ОСОБА_2 іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється;

- в ухвалі не зазначено обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, в тому числі у вигляді застави;

- на теперішній час сплинув строк розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, оскільки клопотання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_2 надійшло до суду 14 березня 2016 року, а розглянуто дане клопотання 23 березня 2016 року, що є порушенням ст.186 КПК України;

- слідчі військової прокуратури не мають право здійснювати досудове розслідування відносно працівників правоохоронних органів, а саме поліцейських, оскільки це суперечить Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Наказу Генеральної прокуратури України №12 гн.

З огляду на викладене, захисник ОСОБА_3 просив скасувати ухвалу суду, у задоволенні клопотання слідчого відмовити та негайно звільнити ОСОБА_2 з-під варти.

Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_3 та підозрюваного ОСОБА_2, які підтримали доводи апеляційної скарги, прокурорів, які заперечували проти її задоволення, вивчивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.

У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону дотримався та врахував їх при постановленні ухвали.

Доводи захисника про те, що в даний час слідчим не надано доказів обґрунтованості підозри ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів відповідної тяжкості, апеляційний суд вважає такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, обґрунтованість підозри ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 127, ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 365, ч.1 ст. 371 КК України підтверджується зібраними по справі доказами, які приєднані до матеріалів клопотання та наданими і дослідженими в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а саме:

- заявами, протоколами допитів та додаткових допитів потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8;

- протоколами обшуків, проведених в приміщеннях Іллічівського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 17.02.2016 року;

- протоколами допиту у якості свідків лікарів ОСОБА_9 від 22.02.2016 року та ОСОБА_10 від 10.03.2016 року;

- протоколом огляду відеозаписів з камер відео спостереження від 26.02.2016 року із фото-таблицями до нього;

- протоколом огляду відео-реєстратора від 25.02.2016 року із фото-таблицями до нього;

- протоколом огляду оптичних дисків із записами від 26.02.2016 року із фото-таблицями до нього;

- висновком експерта №450/44-Д від 23.03.2016р. судово-медичної експертизи стосовно тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_8.

Щодо доводів захисника про недопустимість зазначених доказів, апеляційний суд наголошує, що на даній стадії провадження, лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність вказаних вище ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу підозрюваному, тому слідчий суддя або суд у даному випадку позбавлений можливості давати оцінку допустимості доказів, оскільки триває досудове розслідування.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 навмисно оговорюють ОСОБА_2 та інших працівників поліції, їх показання є неправдивими з метою уникнути покарання за вчинення тяжкого злочину, апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки показання потерпілих являються детальними, послідовними та співвідносяться з іншими доказами, наданими стороною обвинувачення, а саме висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_8 в якому детально розписані тілесні ушкодження, про механізм утворення яких, ОСОБА_8 зазначав у своїх допитах, показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, протоколом огляду відеозаписів з камер відео спостереження, оптичних дисків із фото-таблицями до них).

Підстави не довіряти показанням потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_6, та ОСОБА_8 у апеляційного суду відсутні.

Окрім того, відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом 1-ої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а підстав для визнання доказів недопустимими, які передбачені в ч. 2 ст. 87 КПК України, стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.

Натомість, суд апеляційної інстанції критично ставиться до наданих стороною захисту копій заяв потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_6, та ОСОБА_8 про відсутність у них претензій до працівників поліції Іллічівського ВП та журналу доставлених до Іллічівського ВП, оскільки вони заперечуються потерпілими, як такі, що були написані та підписані під примусом.

Доводи захисника про неправильність кваліфікації злочинів, що інкримінуються ОСОБА_2 є передчасними, оскільки кваліфікація дій підозрюваного є попередньою та досудове розслідування ще триває.

Також, апеляційний суд вважає безпідставними твердження захисту про те, що ОСОБА_2, як працівник оперативного підрозділу поліції не може бути суб"єктом складу злочину передбаченого ст. 371 КК України, з наступних підстав.

Диспозиція ч.1 ст. 371 КК України передбачає кримінальну відповідальність за незаконне затримання або незаконний привід.

Стаття 208 КПК України передбачає затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді або суду. В зазначеній нормі закону не передбачено, що уповноваженою службовою особою може бути лише слідчий або прокурор.

Більш того, ч. 2 ст. 41 КПК України під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженням слідчого.

Окрім того, при розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Стаття 3 Конвенції передбачає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню або покаранню.

У відповідності до ст. 5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Разом з тим, в п. 89 рішення ЄСПЛ „Тесленко проти України" передбачено, що національні органи несуть відповідальність за ушкодження, якщо не доведуть того, що заявник був травмований до взяття його під варту, або не пояснять походження його травм.

Отже, апеляційний суд вважає, що під час затримання, доставки до Іллічівського ВП та утримання в ньому потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_6, та ОСОБА_8 працівниками Іллічівського ВП були порушенні ст.ст. 3, 5 Конвенції, та не надані будь-які пояснення щодо ушкоджень потерпілих, отриманих під час перебуванні у відділку поліції.

Мотивуючи правильність висновків слідчого судді щодо необхідності застосування відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд також враховує наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, на теперішній час ОСОБА_2 не відсторонений від посади ст. оперуповноваженого Іллічівського ВП, тому він як оперативний працівник обізнаний в методах оперативної роботи може незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, у тому числі працівників вказаного відділу поліції.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи захисника про те, що підозрюваний не може незаконно впливати на потерпілих, тому що вони під охороною УСБУ в Одеській області, оскільки вони є голослівними та спростовуються наданими до суду копіями заяв ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про те, що за місцем їх мешкання з'являлись невідомі особи та запитували про їх місцезнаходження для вирішення ситуації з працівниками Іллічівського ВП.

Крім того, апеляційний суд враховує те, що ОСОБА_11, який також є підозрюваним у вчиненні злочинів відносно зазначених осіб, під час обрання йому запобіжного заходу в суді 25.03.2016 року, зник із приміщення Приморського райсуду м. Одеси, та згодом постановою слідчого був оголошений у розшук.

Апеляційний суд погоджується з доводами захисника про те, що факт народження ОСОБА_2 в м. Тирасполь, без надання додаткових доказів, не свідчить про ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно копії паспорту ОСОБА_2 (а.п.142) він з 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_12, шлюб із якою 23.08.2014 року ОСОБА_2 розірваний.

Відповідно до доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 має постійну адресу проживання: Одеська область, Овідіопольський район, село Молодіжне, Садове об'єднання громадян «Волна», лінія 22, земельна ділянка 107, у зв'язку з чим переховуватися від органів досудового розслідування та суду не має намірів.

Разом з тим, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Крім того, при зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає, а про нове місце мешкання органи реєстрації не повідомив. Більш того, відповідно до свідоцтва про право власності (а.с.138), йому на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, СОГ «Волна», лінія 22, земельна ділянка 107 для ведення індивідуального садівництва, а не садовий чи житловий будинок, придатний для житла.

У зв'язку з чим, апеляційний суд вважає обґрунтованими ризики того, що ОСОБА_2 може змінити місце мешкання з метою переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Доводи захисника про те, що наданий до клопотання витяг з ЄРДР, складений з порушеннями вимог законодавства, апеляційний суд враховує, проте звертає увагу на те, що витяги складались 12.03.2016 року перед повідомленням про підозру ОСОБА_2, в них зазначений орган досудового розслідування, прізвища та ініціали слідчого та прокурорів.

Постановами військового прокурора Південного регіону України від 12.03.2016 року досудове розслідування доручено слідчим військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, визначена група прокурорів для здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням та призначена група слідчих.

Доводи захисника про те, що при прийнятті рішення слідчий суддя не обґрунтував неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, в тому числі у вигляді застави, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Отже, враховуючи обґрунтованість підозри ОСОБА_2 у вчиненні середньої тяжкості та тяжких злочинів, поєднаних із застосуванням насильства до потерпілих, апеляційний суд вважає правильним висновок слідчого судді про необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки більш м'які запобіжні заходи не достатні для запобігання встановленим ризикам.

Вважаючи обґрунтованим рішення слідчого судді 1-ої інстанції щодо застосування відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційний суд виходить також з того, що обгрунтованісь підозри у вчиненні злочинів, а саме: катуванні, незаконному позбавленню волі, перевищення влади або службових повноважень, завідомо незаконне затримання працівником правоохоронного органу свідчить про його підвищену суспіль небезпеку.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_3 про те, що слідчі військової прокуратури не мають права здійснювати досудове розслідування відносно працівників правоохоронних органів, а саме поліцейських, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Розділу Х «Прикінцеві положення» КПК України положення частини 4 статті 216 КПК України вводяться в дію з дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України (але не пізніше п'яти років з дня набрання чинності КПК України).

Передання матеріалів кримінального провадження слідчими органів прокуратури до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань України (далі по тексту ДБР) для продовження провадження відбувається відповідно до абзацу 2 пункту 4 Розділу VІ Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VІІІ та абзацу 2 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України у тримісячний строк після початку здійснення ДБР функції досудового розслідування. Тобто початок дії положень частини 4 статті 216 КПК України пов'язаний не з моментом набрання чинності закону, який регулюватиме діяльність ДБР України як державної установи, а з моментом початку здійснення останнім функцій органу досудового розслідування. До того часу згідно з абзацами 1 та 2 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури.

Отже, з огляду на норми процесуального законодавства, апеляційний суд вважає, що слідчий військової прокуратури мав повноваження звертатись до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_2.

Перевіряючи доводи захисника про те, що слідчий суддя розглянув клопотання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 із порушенням процесуального строку, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 14.03.2016 року, клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 надійшло до Приморського районного суду м. Одеси 14.03.2016 року та передано в провадження слідчого судді Коваленка В.М.

Відповідно до ч. 1 ст. 186 КПК України, клопотання про застосування запобіжного заходу розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше 72 годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний перебуває на свободі.

Разом з тим, у встановлений законом строк, слідчий суддя Коваленко В.М. був позбавлений можливості розглянути клопотання слідчого стосовно ОСОБА_2, оскільки навмисно був заблокований особами, які перебували в залі судового засідання, під час перебування слідчого судді у нарадчій кімнаті, та згодом з 17.03.2016 року суддя перебував на лікарняному.

Відповідно до розпорядження №29/16 та протоколу повторного автоматичного визначення слідчого судді від 22.03.2016 року (а.п. 127, 128) клопотання слідчого передано в провадження судді Попревича В.М., який розглянув його 23.03.2016 року.

Отже, з моменту надходження клопотання слідчого до суду 14.03.2016 року до моменту постановлення ухвали - 23.03.2016 року минуло більше трьох діб, проте, на час звернення слідчого із клопотанням до суду 1-ої інстанції, підозрюваний ОСОБА_2 не був затриманий в порядку ст.ст. 187-190, 208 КПК України, тому апеляційний суд вважає, що зазначене порушення ч. 1 ст. 186 КПК України було допущено не з вини слідчого судді, не порушило права підозрюваного та не є підставою для відмови в задоволенні клопотання слідчого.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

З матеріалів провадження вбачається, що ухвала слідчого судді Приморського райсуду м. Одеси постановлена 23.03.2016 року, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_2 встановлений 60 (шістдесят) днів, а саме з моменту його фактичного затримання до 24.05.2016 року.

Разом з тим відповідно до ст. 114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.

При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів, у зв'язку з чим, слідчий суддя, прийшовши до обгрунтованого висновку про необхідність застосування відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не врахував зазначені вище вимоги закону, та безпідставно встановив строк дії запобіжного заходу до 24.05.2016 р., тобто більш ніж на передбачені законом 60 днів, що є неприпустимим.

З огляду на зазначені обставини, ухвала слідчого судді в частині визначення строку дії запобіжного заходу, не відповідає вимогам закону, а тому з урахуванням положень ч. 3 ст. 407 КПК України, підлягає безумовному скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали.

Скасовуючи ухвалу слідчого судді та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, оскільки під час апеляційного розгляду було встановлено, що підозра у вчиненні ОСОБА_2 злочинів передбачених ч.2 ст. 127, ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 365, ч.1 ст. 371 КК України є обґрунтованою та існують ризики, того що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих по справі, та вчинити інше кримінальне правопорушення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_3 та скасування ухвали слідчого судді з постановленням нової ухвали.

Керуючись ст.ст. 178, 183, 194, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 23.03.2016 року, якою відносно ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146, ч.2 ст.365, ч.1 ст.371 КК України в рамках кримінального провадження № 420161610100000062 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України Гаврищука Я.І. - задовольнити.

Застосувати відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.127, ч.2 ст.146, ч.2 ст.365, ч.1 ст.371 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ОСІ УДПтС України в Одеській області, без визначення розміру застави, строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 21 травня 2016 року, включно.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області:

О.В. Копіца В.Д. Балан О.О. Толкаченко