Рішення № 56935632, 30.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/10126/14-ц 30.03.2016 30.03.2016 30.03.2016

Справа №487/10126/14-ц

Провадження № 22-ц784505/16 Суддя першої інстанції: Андрощук В.В.

Категорія 7 Суддя-доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої Крамаренко Т.В.,

суддів Буренкової К.О., Ямкової О.О.,

із секретарем - Тищенком Л.С.,

за участю: прокурора Цвікілевич Н.В., представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

заступника прокурора Миколаївської області

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року по справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за участю третьої особи Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки в комунальну власність,

в с т а н о в и л а :

16 жовтня 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері предявив позов до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що за результатами перевірки Миколаївською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері виявлені порушення у сфері використання земельних ресурсів. Рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 року за №33/37 ТОВ «Миколаївбудпроект» було надано дозвіл для складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв.м. з метою надання її в оренду строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по вул. Спортивній, №25 в місті Миколаєві.

В подальшому, рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року за №35/51 був затверджений проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв.м., у тому числі 55 кв.м. під капітальною забудовою, 99 кв.м. під спорудами, 1 766 кв.м. під проходами, проїздами та площадками, 20 236 кв.м. під зеленими насадженнями, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по вул. Леваневців (Спортивній), №25.

Проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду річки Південний Буг.

Цим же рішенням визначено цільове призначення земельної ділянки, встановлено обмеження у її використанні і передано в оренду строком на 10 років ТОВ «Миколаївбудпроект».

Відносно усієї ділянки встановлювалося обмеження у використані згідно класифікатора КОПВНЗТВЗД, правові: типу 1.1 «зміна цільового використання», а щодо її частини, площею 2 304 кв.м., ще й спеціальні обмеження типу 4.3.1. «в санітарно-захисних зонах інженерно- технічних споруд і комунікацій».

Незважаючи на відсутність договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Миколаївбудпроект», рішенням Миколаївської міської ради за №36/61 від04 вересня 2009 року були затверджені проекти землеустрою, щодо відведення19 громадянам земельних ділянок, орієнтовною площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по пров. Авіаційному у місті Миколаєві, в тому числі відповідачці ОСОБА_4 було відведено земельну ділянку, площею 847 кв.м. по пров. Авіаційному, 14 в м. Миколаєві.

На підставі цього рішення ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, серіїЯИ № 140150, згідно якого остання стала власником земельної ділянки за вищеназваною адресою.

14 грудня 2012 року ОСОБА_4 за договором купівлі - продажу, продала вказану ділянку ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана з порушеннями чинного земельного та водного законодавств, оскільки станом на 4 вересня 2009 року ТОВ «Миколаївбудпроект» в порушення вимог ч.1 ст. 134 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), не мало законних підстав розпоряджатися спірною земельною ділянкою, а також те, що міська рада розпорядилась земельною ділянкою в порушення положень ст.ст. 58, 60, 61 ЗК України щодо відведення водних земель, прокурор просив суд, визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки, площею 847 кв.м. по пров. Авіаційному, 14 в м. Миколаєві; визнати недійсним державний акт серії ЯИ №140150 на право власності в рівних частках ОСОБА_5 і ОСОБА_6, визнати недійсним договіркупівлі - продажу земельної ділянки від 14 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, повернути земельну ділянку, площею 847 кв.м., розташовану в м. Миколаєві по пров. Авіаційному, 14, кадастровий номер 4810136300:12:001:0029 до комунальної власності.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року у задоволені позову відмовлено у звязку з пропуском строку позовної давності.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, просив про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Представник відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_2 в запереченнях на апеляційну скаргу просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, який приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задовленні позову суд першої інстанції виходив з підстав пропуску строку позовної давності для зверення до суду.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовується загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов вважливим є як обєктивні (сам факт порушення права), так і субєктивні (особа довідалася або повина була дізнатися про це порушення) моменти.

Положення про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого субєктивного права і факт його порушення. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає субєктивного права або законного інтересу, про захист якого він просить, або воно є непорушеним, суд повинен був відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що рішенням Миколаївської міської ради за №35/51 від 19 червня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею22156 квм.м., у тому числі 55 кв.м. під капітальною забудовою, 99 кв.м. під спорудами, 1 766 кв.м. під проходами, проїздами та площадками, 20 236 кв.м. під зеленими насадженнями за рахунок земель міста, ненаданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по вул. Леваневців, №25 (т. 1 а.с.8).

Пунктом 54.1 вказаного рішення зазначену земельну ділянку вирішено передати в оренду ТОВ «Миколаївбудпроект» строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по вул. Леваневців, №25 в місті Миколаєві та зобовязано землекористувача укласти договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року №36/61 (п.38 - 56) затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв.м., за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків по пров. Авіаційному у м. Миколаєві, в тому числі відповідачці ОСОБА_4 площею 847 кв.м. по пров. Авіаційному, 14 в м. Миколаєві (т. 1 а.с.9-10).

На підставі вказаного рішення відповідачці ОСОБА_4 20 жовтня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140150, зареєстрований в управлінні Держкомзему у м. Миколаєві 1 грудня 2009 року (т.1 а.с. 11).

В подальшому ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором купівлі- продажу від14 грудня 2012 року продала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_6 купили по ? частці спірної земельної ділянки (т. 2 а.с.18-19).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки в державному акті на праві власності від 20 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 14 грудня 2012 року зроблена відмітка про перехід права власності у рівних частках до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т. 2 а.с.180 зв.).

Реєстраційної службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 6 травня 2014 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с.16-17).

Дослідивши надані докази та встановивши правовідносини, що виникли між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 4 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_4 у власність змельної ділянки площею 847 кв.м. є незаконним і підлягає скасуванню, а державні акти про право вланості на земельну ділянку, як наслідок є недійсними.

Разом з цим, с уд першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України розглянув вимогу щодо недійсності державного акту на право власності на земельну ділянку на імья ОСОБА_4, яка в позовних вимогах прокурором не заявлялась. Крім того, з позовними вимогами щодо скасування державної реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку та її повернення до комунальної власності суд не визначився.

Під час апеляційного розгляду прокурор пояснила, що в суді першої інстанції усно були уточнені позовні вимоги, зокрема доповнено вимогою про визнання державного акту на ім'я ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку недійсним, які були прийняті та розглянуті судом.

Проте, з такими доводами погодитись не можливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має пртягом усього часу збільшити або зменшити розмір позовних вимог, до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач предявити зустрічний позов.

З матеріалів справи, а саме зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор вимог про визнання недійсним державного акту виданого на ім'я ОСОБА_4 не заявлялися.

Прокурор письмової заяви про уточнення чи доповнення позовних вимог про визнання недійсним державного акту серія ЯИ №140150, виданий 20 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_4 про право власності на земельну ділянку під час розгляду справи не надавав.

Наведене свідчить про те, що вимога про визнання державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не була предявлена.

Відповідно до ст.ст.19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови, землі рекреаційного призначення й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст. 118 ЗК УКраїни громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної ради за місцем знаходження земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймаються у місячний строк на підставі технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно ч.1 ст. 125 ЗК України та ч. 1 ст. 126 ЗК України ( в редакції, яка була чинною на час прийняття міською радою рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Отже, норми статей 125, 126 ЗК України встановлюють нерозривний зв'язок між виникненням права вланості на земельну ділянку з обовязковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності (державна реєстрація права власності).

При укладенні договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, ОСОБА_6 правовстановлюючим документом на земельну ділянку був державний акт.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Миколаївською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а його скасування не породжує правових наслідків для власника земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, позов предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності на земельну ділянку і це право ґрунтується на правовстановлюючому документі, яким є державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140150, виданий на ім'я ОСОБА_4

У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушень прав не забезпечує їх реального захисту.

Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року при розгляді справи № 21-405а14.

Оскільки прокурором не заявлено позовної вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_4 а всі інші вимоги не породжують правових наслідків щодо законності цього правовстановлюючого документу, то колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Володимиріани про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки в комунальну власність відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: