Рішення № 56931473, 29.03.2016, Василівський районний суд Запорізької області

Справа№ 311/709/15-ц

Провадження№ 2/311/8/2016

29.03.2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м.Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Кочевої І.В., при секретарі Гончаровій К.Ю., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору №ZPDNGK00002286 від 06 грудня 2007 року відповідач отримала кредит у розмірі 99000 доларів США строком до 06 грудня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, передбаченими договором та погашенням кредиту щомісячними платежами. В порушення умов договору відповідачка кредит та проценти по ньому належно не сплачувала, порушила таким чином взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 15 січня 2015 року становить 110099,92 дол. США, що складається за наступного: 89633,97 дол. США заборгованість за кредитом; 10232,86 дол. США заборгованість по процентам; 19800 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом; 2995,14 дол. США- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 15,85 дол. США фіксована частина та 5242,10 дол. США процентова складова. Вказану суму заборгованості та судові витрати банк просить стягнути з відповідачки.

Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі з підстав, вказаних у позовній заяві.

Окрім обставин, викладених у позовній заяві, банком надано додаткові письмові пояснення про необґрунтованість заперечень відповідача з огляду на положення ст.ст.6, 625, 627, 629, 638, 651, 617, 1046, 1054 ЦК України, ст.ст.11, 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач вказує на відсутність доказів обману відповідачки при укладенні договору, оскільки відповідно до заяви про надання кредиту, відповідачка 03 грудня 2007 року власним підписом посвідчила те, що вона ознайомилися з умовами кредитування, які були надані їй у письмовій формі та підтвердила надання їй повної інформації про умови кредитування, була проінформована про мету кредитування, форми забезпечення кредиту, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі у зобовязаннях споживача; типом відсоткової ставки, суми кредиту, орієнтовною вартістю кредиту та вартістю поснули з оформлення договору про надання кредиту; строк кредитування та варіанти повернення кредиту та інш. Заява ОСОБА_3 свідчить про її обізнаність щодо умов кредитування, вона була вільною у виборі як фінансової установи, так і валюти кредитування. Після отримання кредиту та використання кредитних коштів, відповідач протягом семи років виконувала умови кредитного договору та не зверталася до суду для оспорювання умов кредитного договору, що свідчить про досягнення згоди між сторонами договору щодо усіх істотних умов кредитного договору. Доводи відповідачки щодо не зазначення істотних умов договору у звязку з відсутністю додатка з графіком погашення заборгованості спростовуються умовами договору, а саме п.1.2, 2.2, 2.4, 7.1. Доводи відповідачки щодо суттєвої зміни обставин в частині зміни курсу дол.США, необґрунтовані, оскільки відповідач при укладенні договору мала враховувати положення ст.36 Закону України «Про ОСОБА_4 України», ст.8 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» Постанови Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №496. Починаючи з отримання Україною незалежності, курс національної валюти щодо іноземної валюти неодноразово змінювався в сторону знецінення національної валюти, про що відомо відповідачці, яка постійно проживає в Україні. До письмових пояснень (а.с.109-114) суду надано: анкету заяву (а.с.115) та додаткову угоду до вказаного кредитного договору від 16 липня 2010 року (а.с.116).

Відповідач ОСОБА_3 просила відмовити в задоволенні позову. Суду надала письмові заперечення (а.с.78-80), в яких вказала на невідповідність вказаних позивачем обставин фактичним обставинам по справі щодо суми боргу, не оспорюючи укладення кредитного договору, його умов та суми отриманого кредиту. Відповідач, посилаючись на ст.ст.3,8, 42, 92 Конституції України, ст.3 ЦК України, ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», позицію Конституційного Суду України в рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013, Резолюцію Генасамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 19985 року №39/248, Хартію захисту споживачів, ухвалену 25 сесією консультативної асамблеї Європейського союзу у 1973 році №543 щодо обману споживачів - вказувала на істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на її шкоду, у правовідносинах, в яких вона є слабкою стороною. Вважає умови договору щодо суми щомісячного платежу в розмірі 1232,92 дол.США США несправедливими, оскільки у звязку з девальвацією гривні та підвищенням курсу дол.США, витрати відповідачки зросли до непомірних для неї розмірів, у звязку з чим відповідачка не може виконувати своїх обовязків за кредитним договором, вважає що договір був укладений нею під впливом обману з боку банку. З наданого банком розрахунку заборгованості відповідачці незрозуміло з чого складається заборгованість за кредитом. Банк не є лецінзійованою установою з ведення аудиту і посилання на «програму, яка рахує заборгованість», без надання ліцензії, свідчить про те, що доказом фактичної безспірності розрахунку, зробленого банком, наданий суду розрахунок бути не може. У договорі не прописані всі істотні умови договору, а саме відсутній графік погашення заборгованості, як невідємна частина договору, що на думку відповідачки, робить договір нікчемним стягнення за яким є неможливим.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_2 також просив відмовити в позові, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях відповідачки.

Вислухавши пояснення відповідачки та її представника, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06 грудня 2007 року сторонами укладено кредитний договір №ZPDNGK00002286 (а.с.10-12). Відповідно до договору (п.7.1) банк надав відповідачці кредит шляхом видачі готівки через касу на строк до 03 грудня 2027 року у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 123100 дол. США на наступні цілі: 99000 дол. США на придбання житлового будинку, а також у розмірі 24100 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом 2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту, відповідно до п.3.10 Договору та винагороди за проведення податкового моніторингу, згідно п.6.2 договору. Відповідачка зобовязалася за умовами договору здійснювати погашення кредиту щомісячними платежами з 08 по 14 числа кожного місяця шляхом надання банку щомісячних платежів у сумі 1232,92 дол. США для погашення заборгованості: за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

За умовами п.7.1.2 у разі порушення термінів оплати, в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі, на 120 днів сторони договором домовилися про те, що строком повернення кредиту, відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) слід вважати останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Отримання кредиту відповідачкою підтверджено ордером-розпорядженням від 06 грудня 2007 року (а.с.13).

Відповідач порушила зобов'язання щодо повернення кредиту та відсотків за його користуванням, заборгованість станом на 15 січня 2015 року становить 110099,92 дол. США, що складається з: 89633,97 дол. США заборгованість за кредитом; 10232,86 дол. США заборгованість по процентам; 19800 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом; 2995,14 дол. США- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 15,85 дол. США фіксована частина та 5242,10 дол. США процентова складова. На підтвердження вказаної суми боргу банком надано розрахунок заборгованості (а.с.5-9) та письмове повідомлення банку від 03 жовтня 2008 року про підвищення відсоткової ставки за кредитом з 14 листопада 2008 року до 13,8% на рік та про зміну розміру щомісячного платежу (а.с.14-15).

Належних та допустимих доказів, що спростовували б вказаний розрахунок, відповідачкою та її представником суду не надано. Доводи про те, що наданий банком розрахунок не може бути доказом по справі, оскільки банк не має ліцензії на проведення аудиту, суд вважає неспроможними. Розрахунок заборгованості складений банком не за результатами аудиту, а на підставі наявних у банка умов кредитного договору та відомостей щодо розмірів та дат здійснення відповідачкою платежів на погашення заборгованості за кредитом, при тому що відповідачкою та її представником не

оспорювалися вказані у розрахунку періоди та розміри здійснених платежів на погашення заборгованості. Зі змісту розрахунку, виконаного у вигляді таблиці цілком зрозуміло та доступно наведено кожну зі складових сукупної суми заборгованості, яка мала місце станом на 15 січня 2015 року. Таким чином, суд вважає наданий банком розрахунок, який не спростований належними та допустимими доказами зі сторони відповідача, належним та допустимим доказом у цій справі.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 543, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України встановлено, що зобов'язання за договором, у тому числі за договором кредиту, за яким кредитодавець надає кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути за сплатою процентів, є обов'язковими для виконання сторонами, має виконуватися належним чином, з застосуванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Банком надані банківська ліцензія №22 видана ОСОБА_4 банком України 05 жовтня 2011 року на здійснення операцій, в тому числі з валютними цінностями (а.с.19).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідачкою заяви про застосування строку позовної давності суду не надано.

Умовами п.4.5 сторони узгодили, що термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені , штрафів за договором встановлено тривалістю 5 років.

П.7.4 договору передбачено, що при порушенні позичальником зобовязань за договором з погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочи, але не менше 1 грн. П.4.1 договору встановлено, що сплата пені здійснюється не в дол. США, як просить банк, а в гривневому еквіваленті по курсу НБУ. П.4.3. договору встановлено, що при порушенні строків платежів по будь-яких грошових зобовязаннях більше ніж на 30 днів, позичальник зобовязаний сплатити штраф банку. Тому вимоги банку в частині стягнення пені в сумі 2995,14 дол.США в іноземній валюті , задоволенню не підлягають, за умовами договору, та відповідно до положень ст.ст.549-551 ЦК України, стягнення пені повинно бути здійснено у національній валюті України гривні, сума якої в перерахунку на курс, вказаний позивачем у позові становить 47233 грн. 36 коп.

Підстав для зменшення розміру пені згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України суд не вбачає, оскільки розмір пені, у даному випадку, є значно меншим за розмір збитків - суми заборгованості за кредитним договором, тому вказана норма ЦК України застосуванню не підлягає.

В іншій частині позов підлягає задоволенню. У відповідності до п.12 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст.533 ЦК України. Оскільки на момент укладення кредитного договору у банк мав ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями і банк правомірно надав кредит в іноземній валюті - доларах США, відповідно до ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», сума боргу за кредитним договором підлягає визначенню в доларах США.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачкою та її представником всупереч вимогам,передбаченим ст.ст.10,60 ЦПК України , не доведено, що укладений кредитний договір порушує права позивачки як споживача та є несправедливим, укладений під впливом обману, про відсутність у договорі всіх його істотних умов, про нікчемність правочину, відповідного рішення суду з цього приводу суду не надано, зустрічного позову у цій справі не подавалося. Крім того, відповідачка виконувала взяті на себе зобовязання з часу отримання кредиту - 06 грудня 2007 року до 17 вересня 2012 року, протягом майже 5 років, після чого у неї виникла заборгованість, яка збільшувалася з наростанням, та сторони вирішували питання щодо позасудового врегулювання спору з приводу погашення заборгованості, в тому числі шляхом реструктуризації боргу та зміни умов кредитного договору, про що свідчать заяви відповідачки (а.с.76, 77) від 25 лютого 2010 року та 15 квітня 2014 року. Також сторони укладали додаткову угоду від 16 липня 2010 року (а.с.116) про зміну розміру відсоткової ставки, яка ніким не оспорювалася, що також свідчить про недоведеність доводів відповідачки проти вимог позивачки.

Судові витрати, понесені позивачем та підтверджені квитанцією, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, суд покладає на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 259, 526, 533, 543, 549-551, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.ст.10, 11, 57,58, 59, 60,88,208, 209,212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № ZPDNGK00002286 від 06 грудня 2007 року в сумі 107104, 78 дол.США:, яка складається з 89633,97 дол.США заборгованості за кредитом; 10232,86 дол.США заборгованості по процентам; 1980 дол. США заборгованості по комісії, штрафи: 15,85 дол.США (фіксована частина) та 5242,10 дол.США (процентова складова) та пеню в сумі 47233 грн. 36 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_5 «Приватбанк» судові витрати в сумі 3654 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області протягом 10 днів після його проголошення. А особами які не були присутні у судовому засіданні протягом того ж часу з дня отримання копії рішення.

Суддя Василівського районного

суду Запорізької області ОСОБА_6