Рішення № 56929005, 30.03.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

30.03.2016 Справа № 127/10515/15-ц

Провадження № 2/127/553/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т.П.

при секретарі Коваленко Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в залі судових засідань в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавін», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_4 «Страхове товариство «Гарантія», ТОВ «Лавін», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди. Свій позов мотивував тим, що 08 липня 2014 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по вул.Хмельницьке шосе в м.Вінниці, допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під його керуванням. ДТП сталось з вини ОСОБА_3 Під час ДТП ОСОБА_3 виконував службові обовязки відповідно до трудового договору, укладеного з ФОП ОСОБА_2, на автомобілі орендованому останнім в ТОВ «Лавін». Внаслідок ДТП автомобіль позивача зазнав пошкоджень. ОСОБА_4 «Страхове товариство «Гарантія» відшкодувало позивачу 34417,78 грн., однак позивач вказує, що подальше використання автомобіля виявилось неможливе, а коштів відшкодованих страховиком є недостатньо для його відновлення. За висновком спеціаліста НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області йому завдана шкода в розмірі 120486 грн., а тому позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 15582 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, яка підлягає страховому відшкодуванню, та 562,80 грн. за проведення оцінки, а також стягнути солідарно з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Лавін» 70486,00 грн. у відшкодування матеріальної шкоди. Надалі позивач зменшив позовні вимоги (а.с. 32-34 т.2) та просив стягнути солідарно з відповідачів 15582 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, яка підлягає страховому відшкодуванню, стягнути солідарно з ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Лавін» 24803,54 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, стягнути солідарно з відповідачів 562,80 грн. за проведення оцінки та 984,00 грн. витрат, повязаних з проведенням експертизи, а також судовий збір.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. При цьому вказував, що позивач самостійно відновлював автомобіль, підтвердження витрат на його відновлення у нього не має.

Представник ФОП ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_6 заперечувала щодо задоволення позову, мотивуючи свої заперечення тим, що позивач відремонтував автомобіль, посилання на унеможливлення використання його надалі є безпідставне, доказів в підтвердження своїх витрат не надав, страхове відшкодування отримав, а тому його вимоги є необґрунтованими.

Представник відповідача ОСОБА_4 «Страхове товариство «Гарантія» ОСОБА_7 заперечував щодо задоволення позову, мотивуючи тим, що згідно акту про оцінку автотоварознавчого дослідження транспортного засобу вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу його складових, в тому числі ПДВ, складає 41301,34 грн., сума страхового відшкодування складає 34417,78 грн., яка і була виплачена позивачу за його заявою. При цьому наголошував, що сума зменшена на суму ПДВ, яка може бути виплачена в разі отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту; страхувальником відшкодована саме пряма шкода, в якій враховується вартість пошкоджених деталей на момент ДТП з урахуванням зношення транспортного засобу, а не вартість нових деталей. При цьому звертав увагу на безпідставність вимог про стягнення вартості оцінки, так як остання була проведена безпосередньо страховою компанією.

Представник ТОВ «Лавін» ОСОБА_8 також заперечувала щодо задоволення позову, мотивуючи свої заперечення тим, що особою, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом, яким керував ОСОБА_3, є ФОП ОСОБА_2 Товариство не є особою, яке спільними діями завдало шкоду, тому вимоги до нього є безпідставними. Надалі представник в судові засідання не зявилася, просила розгляд справи провести у її відсутність.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами ЦК України щодо недоговірних зобовязань в частині загальних підстав відповідальності за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки та Законами України «Про страхування», «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Судом встановлено, що 08 липня 2014 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул.Хмельницьке шосе в м. Вінниці, під час проїзду перехрестя з вул. Революційна, не дотримавшись безпечної дистанції, допустив наїзд на автомобіль НОМЕР_3, який належить ОСОБА_1, внаслідок чого чого відбулося пошкодження транспортних засобів.

Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 30 липня 2014 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с.6 т.1).

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

ОСОБА_3, відповідно до трудового договору №02101400058 від 01.07.2014 року, укладеного з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, працює водієм автотранспортного засобу. Автомобіль марки «Mercedes Benz», д.н.з. НОМЕР_4, орендується Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у ТОВ «Лавін», відповідно до договору оренди автомобіля №0303/л від 03.02.2014 року. Суд звертає увагу, що даний договір укладений між фізичної особою-підприємцем та юридичною особою, а тому положення ст.799 ЦК України в даному випадку не застосовуються.

Сторонами не заперечується обставина належності автомобіля НОМЕР_3, позивачеві та обставина, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 08 липня 2014 року з вини водія ОСОБА_3, відбулася під час виконання останнім своїх трудових обовязків, керуванням орендованим роботодавцем ОСОБА_2 автомобіля НОМЕР_5.

Відповідно до положень ч. 3ст. 386 ЦК Українивласник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Ст. 22 ЦК Українипередбачено, що збитками, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Відповідно дост. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч.1ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі, особою, яка її завдала.

Статтею 1187 ЦК Українивстановлено відповідальність за завдання шкоди особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 надано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191ЦК.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхніми працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обовязків.

Відповідно до ст.1188 ЦК України, шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних засадах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за загальними правилами тягар цивільної відповідальності несе особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом та з вини якої сталося ДТП.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що особою яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, працівник якого допустив правопорушення, є ФОП ОСОБА_2 та позивачем можуть бути предявлені до нього вимоги. Предявлення ж вимоги до власника транспортного засобу - ТОВ «Лавін» та покладення на нього солідарного обовязку на відшкодування матеріальної шкоди є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до Договору (полісу) № АС/8287260 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного ТОВ «Лавін» з ОСОБА_4 «Страхове товариство «Гарантія», забезпеченим транспортним засобом на строк з 09 січня 2014 року до 08 січня 2015 року є автомобіль НОМЕР_1. За даним полісом, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну встановлений в розмірі 50 000,00 грн., франшиза - в розмірі 0 грн. (а. с 7т.1).

ОСОБА_4 «Страхове товариство «Гарантія» проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, замовлено оцінку вартості відновлювального ремонту. Згідно акту про оцінку №0376 автоварознавчого дослідження транспортного засобу від 31.08.2014 року вартість відновлювального ремонту легкового автомобіля НОМЕР_3, з урахуванням фізичного значення коефіцієнта фізичного зносу його складових, в тому числі ПДВ, складає 41301,34 грн. Згідно страхового акту №243/14 від 16.10.2014 року сума страхового відшкодування становить 34417,78 грн. Дана сума перерахована на рахунок позивача відповідно до його заяви від 11.07.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням №1046 від 17.10.2014 року. Вказана обставина визнається позивачем.

За висновком здійсненої у справі судової автотоварознавчої експертизи від 23 листопада 2015 року № 1871/15-21, проведеної Вінницьким відділенням КНДІСЕ, вартість відновлювального ремонту без урахування коефіціета фізичного зносу становить 98587,09 грн, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу 41000,13 грн., ринкова вартість автомобіля складає - 74803,54 грн. та вартість матеріального збитку складає 74803,54 грн. При цьому, у вказаному висновку зазначено, що відновлювальний ремонт даного автомобіля є економічно недоцільним, оскільки вартість відновлювального ремонту більша від ринкової вартості автомблія, а тому матеріальний збиток дорівнює вартості повнокомплектного технічно справного автомобіля з аналогічним роком виготовлення на ринках України.

Як вказувалося вище, за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобовязань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обовязок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обовязок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоровя, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обовязкове страхування). До відносин, що випливають із обовязкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обовязкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» .

Відповідно до вказаного закону, метою здійснення обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Обєктом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, повязані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоровю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

Настання ж страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, повязана зі смертю потерпілого. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно аварійним сертифікатом (рапортом), звітом актом чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, суд звертає увагу, що редакція вказаної норми не повязує порядок відшкодування шкоди з погодження особи про визнанням транспортного засобу знищеним чи ні, як-то визначала попередня редакція.

На застосування вказаного порядку відшкодування шкоди і іншими особами вказує і Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 року №4, відповідно до якого порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30Закону №1961-IV, який згідно зі статтею 8ЦК(аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Застосування такого порядку відповідає загальним принципам цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.

Як вбачається з висновку експертизи, проведеної по матеріалам справи, ремонт автомобіля позивача є економічно необґрунтованим, тобто автомобіль є фізично знищеним, що також підтверджено експертом в судовому засіданні, яке відбулося 30 березня 2016 року. Таким чином, позивач має право на відшкодування шкоди у викладеному вище порядку. Разом з тим, відшкодування в такому порядку шкоди можливо в разі визначення вартості транспортного засобу після пошкодження. Відповідно до п.п. 7.18, 7.21, 7.23, 7.24 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, вартість утилізації КТЗ визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися. Вартість технічно справних складників визначається відповідно до вимог пункту 7.36 та підпунктів 8.5.10-8.5.12 пункту 8.5 цієї методики з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та з відніманням вартості робіт з їх демонтажу, діагностуванням, дефектуванням, витрат, повязаних з їх продажем у регіоні (складські, транспортні, торговельні витрати та інше), суми податків, зборів, інших обовязкових платежів та прибутку, що очікується від реалізації складників на вторинному ринку. Зазначені витрати, окрім вартості робіт з демонтажу, діагностування, дефектування складників, мають бути завдані як вихідні дані замовника оцінки або визначені залученими до оцінки фахівцями у галузі економіки. Якщо ринкова вартість технічно справних складників менша за суму вартості робіт з їх демонтуванням та витрат, повязаних з їх продажем у регіоні, то вартість оцінюваного КТЗ дорівнює вартості металобрухту складників, що залишилися, з урахуванням витрат на утилізацію. У разі перевищення витрат на утилізацію КТЗ над вартістю металобрухту складників, що залишилися, ці обставини зазначаються у висновку про вартість КТЗ.

Виходячи з аналізу зазначених положень Методики, визначення залишкової вартості транспортного засобу можливе при його огляді та за умови відсутності його ремонту. На вказане також наголошував експерт в судовому засіданні 30 березня 2016 року. При цьому зазначав, що визначення ж залишків по питомій вазі основних елементів та агрегатів КТЗ можливо провести при призначенні іншої експертизи, однак такий висновок не буде категоричним.

Як встановлено судом особа провела ремонт автомобіля, в звязку з чим неможливо визначити його залишкову вартість, а відповідно і розмір шкоди, який би підлягав відшкодуванню за встановлених обставин. При цьому, суд також звертає увагу, що позивач, здійснивши відновлення автомобіля, не надав доказів витрат, які він здійснив.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

При цьому, суд зауважує, що в разі визначення таким чином розміру шкоди, страховою компанією підлягала б до відшкодування оцінена шкода обмежена страховою сумою, а при її недостатності підлягали б до застосування положення ст.1194 ЦК України.

Щодо стягнення витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 562,80 грн., то зазначена вимога не підлягає задоволенню з підстав того, що вказані витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України. При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вказані витрати здійснені позивачем особисто для забезпечення доказів по справі та також не є судовими витратами, відповідно до положень ст. 79 ЦПК України.

Відповідно до ст. ст. 79, 88 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать зокрема витрати, повязані з проведенням судової експертизи. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.22, 1166, 1187, 1888, 1192, 1194 ЦК України, Законами України «Про страхування», «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215,218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавін», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний термін з дня його проголошення.

Суддя: