Рішення № 56927164, 09.02.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/10214/15-ц

провадження № 2/753/543/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі КОРПУСЕНКО А.О.

за участю

представника позивача ОСОБА_1;

представника відповідача 1 ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 1, ОСОБА_4) та ОСОБА_5 (далі по тексту - відповідач 2, ОСОБА_5, а разом відповідачі) про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідно до умов укладеного в усній формі між позивачем та відповідачем 1 договору позики, ОСОБА_4 зобов'язався повернути отримані від позивача у борг строком на два тижні грошові кошти у розмірі 122 550 грн. Крім того, між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_5 поручився нести солідарну відповідальність за неналежне невиконання позичальником зобов'язань перед позивачем. Однак, відповідачі свого зобов'язання за договорами позики та поруки не виконали, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з них у солідарному порядку безпідставно утримані кошти у розмірі 122 550 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача 1 у свою чергу позовні вимоги не визнав, надав заперечення проти позову у яких просив суд відмовити у його задоволенні з підстав у них викладених.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та з наданих у судовому засіданні представником позивача пояснень, 20 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено в усній формі договір позики, згідно умов якого позивачем було надано відповідачу позику в сумі 122 550 грн., яку відповідач 1 зобов'язався повернути через два тижні. На забезпечення виконання зобов'язання відповідачем 1 07 квітня 2013 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній поручився нести солідарну відповідальність за невиконання відповідачем 1 зобов'язань за договором позики.

В свою чергу, як на правову підставу щодо захисту порушених відповідачами його прав, позивач посилається на стст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України)

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

За змістом ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. А згідно з частиною 1 ст. 1213 цього Кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

За підсумовуючим аналізом зазначених вище правових норм, предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Водночас, відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

В свою чергу, частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

З огляду на положення частини першої статті 207 ЦК України наявність письмових документів, зокрема квитанції та договору поруки, свідчать про волю сторін на отримання у позику грошових коштів та наявність зобов'язань щодо їх повернення.

Разом з тим, загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Установивши у даній справі наявність у сторін договірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах, а відтак відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів безпідставно набутих грошових коштів. А оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є наслідком первісної вимоги, ця вимога також задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд, відмовляючи в задоволенні цивільного позову, також відмовляє позивачу у стягненні з відповідача на його користь суми сплаченого судового збору.

На підставі викладеного та керуючись стст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, стст. 10, 11, 15, 57, 60, 88, 208, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.