Рішення № 56925474, 30.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 630/357/15-ц Головуючий суддя І інстанції Зінченко

Провадження № 22-ц/790/379/16 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Харків.

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2

за участю секретарів : Костюченко В.В.,,ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року та на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 05 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 банк Аваль» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 014/1647/74/88934 від 05.07.2007 р. в розмірі 28340,89 доларів США (459933,24 грн.).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що між сторонами 05.07.2007 р. був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії у розмірі 37555 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік та кінцевим терміном повернення 05.07.2017 р. З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, між сторонами була укладена додаткова угода № 014/1647/74/88934/1 від 17.06.2009 р., відповідно до умов якої сторони погодили тимчасово зменшити розмір щомісячного платежу по кредиту. Позивач зазначає, що ним зобовязання за договором виконані у повному обсязі, в той час як відповідач свої зобовязання не виконує, у звязку з чим утворилась заборгованість, яка складає 28340,89 доларів США. Враховуючи, що відповідач добровільно не погашає заборгованість, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував. В запереченні на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки належних доказів позивачем не надано, розрахунок боргу є необґрунтованим. Позивачем при поданні позовної заяви не був дотриманий порядок повідомлення відповідача про наявність заборгованості, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, у договорі відбулась заміна боржника в звязку з укладеною угодою між відповідачем та ОСОБА_6

Третя особа, ОСОБА_6, в судове засідання не зявився, про причини не явки в судове засідання не повідомив, про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується поштовими конвертами, які повернулись до суду не врученими в звязку із закінченням строку зберігання та телефонограмами, в звязку з чим суд розглянув справу без його участі.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заявлену суму заборгованості за договором, відшкодовані судові витрати.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким у позові ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» до ОСОБА_4 відмовити повністю у звязку із спливом строку позовної давності, на підставі поданої до суду заяви. При цьому на обгрунтування скарги послалася на те, що суд внаслідок стягнення заборгованості на рахунок, який банку не належить порушив норми матеріального права, суд з порушенням ч. 1 ст. 59 ЦПК України взяв до уваги надані представником позивача після початку розгляду справи по суті докази про вимогу банку до відповідача достроково сплатити кредит, чим порушив передбачений ст. 129 Конституції принцип рівності сторін перед судом. Крім того, суд не взяв до уваги, що внаслідок відсутності у договорі кредиту банківського поточного рахунку відповідача він є неукладений, оскільки відповідач не має можливості внаслідок цього отримати грошові кошти; в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем на підставі вказаного договору кредиту грошових коштів у касі банку, а також належні і допустимі докази заборгованості, первинні бухгалтерські документи про надання банком грошових коштів відповідачу на підставі вказаного кредитного договору; суд не застосував норми ч. 2 ст. 1054, ст. 901 ЦК України, згідно до яких банк за відсутності доказів про надання кредиту є кредитором, який прострочив своє зобовязання; висновки суду про наявність заборгованості ґрунтуються на припущеннях, що банк надав, а позичальник отримав кредит; суд порушив норми ст.ст. 212, 214 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи; суд безпідставно та з порушенням закону стягнув заборгованість на рахунок, який не є кореспондентським рахунком банку.

У скарзі на ухвалу районного суду про відмову у виправленні описки відповідач просить ухвалити апеляційний суд з цього приводу нову ухвалу, в якій виключити з тексту рішення районного суду фразу про рахунок для сплати заборгованості.

Скарга на ухвалу районного суду про відмову у виправленні описки обґрунтована тим, що суд безпідставно та з порушенням закону стягнув заборгованість на рахунок, який не є кореспондентським рахунком банку; суд не мав права стягувати заборгованість в іноземній валюті; суд порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає за необхідне скаргу на ухвалу суду відхилити, а скаргу на рішення суду задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 липня 2007 року між ВАТ «ОСОБА_5 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 014/1647/74/88934 (далі по тексту - Договір), згідно якого відповідач отримала кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 37555 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік та кінцевим терміном повернення 05.07.2017 р. За змістом п. 1.3 Договору погашення кредиту позичальником здійснюється згідно графіку погашення кредиту, який є додатком до Договору в розмірі 1/120 від суми ліміту отриманого кредиту згідно п.п. 1 цього Договору, погашення процентів (відсотків) за користування кредитом здійснюється щомісячно.

Той факт, що відповідач отримала кредит на підставі вказаного договору підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по банківському рахунку відповідача ОСОБА_4 № 22337444, із якого вбачається, що 05.07.2007 року вона отримала передбачені у вказаному кредитному договорі 37555 доларів США, після чого вона частково погашала кредит та сплачувала проценти (а.с. 18).

Крім того, позивач надав до справи додаткову угоду від 17 червня 2009 року до вищевказаного кредитного Договору, за умовами якої сторони погодили тимчасово зменшити розмір щомісячного платежу по отриманому кредиту і підписання такої додаткової угоди відповідач не оспорювала (а.с. 10-12).

Тому колегія суддів відхиляє наведені у скарзі доводи про невиконання банком своїх зобовязань за договором кредиту, встановлені з цього приводу районним судом обставини є обґрунтованими і підтверджуються матеріалами справи.

Доводи позову про те, що відповідачем зобовязання за кредитним договором не виконуються, в звязку з чим виникла заборгованість у розмірі 28340,89 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме кредитним договором № 014/1647/74/88934 від 05.07.2007 р., графіком погашення кредиту, додатковою угодою до кредитного договору № 014/1647/74/88394/1 від 17.06.2009 р., випискою по рахунку відповідача, розрахунком заборгованості.

Згідно зі ст. 520 ЦК України боржнику зобовязанні може бути замінений іншою особою (переведенням боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобовязанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст.ст, 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позов, районний суд обґрунтовано виходив із доведеності заявленої банком заборгованості і вказав, що відповідач не довів, що позивач погодився на заміну боржника у кредитному зобовязанні від ОСОБА_4 до ОСОБА_6, що згідно до ст. 520 ЦК України у даному випадку є необхідним.

При цьому суд правильно відхилив, за недовденістю, заперечення відповідача проти позову, в якому він послався на те, що позивач не дотримався порядку повідомлення відповідача про наявну заборгованість, передбаченого Законом України «Про захист прав споживача», що відповідач не отримувала такого повідомлення. Відповідно до п. 6.5. Договору кредитор має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов цього Договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим Договором.Таке дострокове погашення повинно бути здійснене позичальником не пізніше 30 календарного дня з дня надіслання позичальнику відповідного повідомлення від кредитора з вимогою дострокового погашення.

Крім того, передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право позикодавця (у даному випадку - банку) на дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, у цій справі виникло на підставі прострочення відповідачем передбаченого Договором кредиту обов'язку позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), і за умовами п. 6.5 Договору кредиту від досудової вимоги про дострокове повернення кредиту не залежить.

Що стосується права банку, чиє право на видачу кредиту в іноземній валюті відповідач визнав і не оспорював, на стягнення заборгованості за таким договором у валюті кредиту, доларах США, як вирішив районний суд, то колегія суддів в цьому питанні виходить із правових висновків, які викладені у постанові Верховного суду України від 24 вересня 2014 року по справі № 6-145цс14.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Колегія суддів також відхиляє доводи скарги і не вбачає помилки в рахунку, на який суд стягнув заборгованість, оскільки банк надав відповідну довідку про те, що цей рахунок належить позивачу і тому таке виконання Договору кредиту є належним. Висновки районного суду про наявність заборгованості підтверджуються наданими банком витягами із банківських рахунків відповідача.

Разом з тим, районний суд всупереч вимог ст. 213 ЦПК України не перевірив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності і не навів своїх висновків з цього приводу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до положень ст. 259 ЦК України про збільшення позовної давності сторони у п. 12.5 Договору кредиту домовилися, що до всіх правовідносин з приводу укладанням та виконанням цього договору застосовуються строк позовної давності три роки (а.с. 7).

Згідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та пята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Стаття 267 ЦК України визначає наступні наслідки спливу позовної давності

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається із витягу з рахунку та наданого банком розрахунком суми позову, останній платіж до Договором кредиту відповідач здійснила 10.02.2014 року, до цього відповідач також припускалася порушення умов договору, внаслідок чого банком було нарахована пеня, починаючи з 29.12.2011 року, останній платіж за вказаним Договором відповідач здійснила 10.02.2014 року (а.с. 16, 17).

Районний суд не взяв до уваги, що з урахуванням звернення банку з позовом про захист свого порушеного права 19 травня 2015 року, сплив визначений сторонами трирічний строк позовної давності стягнення пені на суму 121, 51 доларів США, тому за відсутності поважних причин її пропущення, з передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовляти і до стягнення залишити суму: 28340 - 121,51 = 28188,49 доларів США. Стосовно інших заявлених вимог позовна давність не спливала і тому апеляційна скарга на рішення суду підлягає задоволенню лише частково.

Таким чином, оскільки висновки суду не повністю відповідають обставинам справи, суд не застосував вказані норми матеріального права стосовно необхідності застосування наслідків спливу позовної давності в частині стягнення пені на суму121, 51 доларів США, то з передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав колегія суддів вважає за необхідне в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення районного суду та ухвала районного суду є законними і обґрунтованими, доводами скарги не спростовуються, тому залишаються без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 316, 319-325 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 05 листопада 2015 року відхилити.

Ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року задовольнити частково.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 13 жовтня 2015 року змінити.

Зменшити стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 банк Аваль» в особі Харківської обласної філії заборгованості за кредитним договором до 28188,49 доларів США , задовольнивши позов частково.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: