Ухвала суду № 56925214, 30.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/1929/16 Головуючий 1 інстанції - Шиянова Л.О.

Справа №639/341/15-ц

Категорія: сімейні Доповідач Пилипчук Н.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Кірсанової Л.І., Трішкової І.Ю.,

при секретарі - Гребенщиковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком, ОСОБА_2.

В апеляційній ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не враховані та не досліджені надані нею докази. Звертає увагу, що позивач надавав відповідачу дозвіл на виїзд дитини на постійне місце проживання до ОСОБА_4 Федерації та дитина є громадянкою ОСОБА_4 Федерації, що позивач не надавав матеріальну допомогу, не цікавився дитиною. Наполягає, що висновок студії дитячого розвитку «Радуга» не є належним доказом, оскільки не має реквізитів, не посвідчений печаткою. Зауважує, що не стверджувала, що дитина буде проживати виключно в ОСОБА_4 Федерації. Звертає увагу, що суд не дослідив висновок служби у справах дітей від 13.03.2015 року. Вказує, що має місце роботи та місце проживання, що позивач штучно погіршив умови в квартирі АДРЕСА_1. Наполягає, що суд не взяв до уваги, що госпіталізація дитини до психіатричної лікарні проведена без її дозволу та всупереч вимогам закону, що судом не досліджено діагноз дитини, в повній мірі не встановлені місця роботи позивача, не взяті до уваги пояснення свідка ОСОБА_5, а пояснення свідків, допитаних зі сторони позивача, не відповідають дійсності, оскільки свідки зацікавлені у вирішенні справи. Вказує, що за її заявами порушені кримінальні провадження щодо позивача, лікарів та працівників служби у справах дітей. Наголошує, що позивач неодноразово бив її та дитину, поводився з ними жорстоко. Наполягає, що до того, як дитина стала проживати з позивачем вона була здорова.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 2008 року. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року, яке набрало чинності.

ОСОБА_2 зареєстрований, мешкає та є власником двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2. Разом з позивачем у вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_1

Згідно довідки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 18.02.2015 року, ОСОБА_2 працює в Університеті на посаді доцента кафедри систем інформації, є кандидатом технічних наук, доцентом, що підтверджується копією диплома кандидата наук ДК № 024733 , виданого рішенням президії Вищої атестаційної комісії України від 30.06.2004 року (протокол № 23-08/7) та копією атестату доцента 12 ДЦ № 024180 від 20.01.2011 року ( т.1 а.с.65,66,68).

Згідно довідки про доходи Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 20.01.2015 року №66-06-18/29 загальна сума доходу позивача за період з 01.01.2014р. по 31.01.2015р. становить 55 559,59грн.( т.1 а.с.24). Також позивач працював за сумісництвом в КЗОЗ « Харківська міська студентська лікарня» інженером програмного забезпечення, де отримав доходи згідно довідок №№6,7 від 19.01.2015 року з січня по грудень 2014 року у загальній сумі 7906,97 грн.( т.1 а.с.22,23).

Відповідно до службової характеристики ОСОБА_2Є є кандидатом технічних наук з 2004 року, доцентом кафедри систем інформації Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», є одним з провідних викладачів кафедри, у 2011 році став лауреатом Стипендії Кабінету Міністрів, до виконання службових обовязків становиться сумлінно, має високий фаховий рівень, доброзичливий, щирий, відповідальний, критичний в оцінці своїх вчинків, користується авторитетом серед колег та учнів ( т.1.а.с.59-60).

Згідно сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 12ЯЯХ №410585 від 06.03.2015 року та медичної довідки про проходження обовязкових попереднього та періодичних психіатричних оглядів серії 12ЯЯЦ №921686 у ОСОБА_2 ознак наркологічних та психічних захворювань не має та він може опікувати малолітню дитину ( т.1 а.с.71).

ОСОБА_7 є громадянкою ОСОБА_4 Федерації і має паспорт громадянина РФ, згідно якого вона зареєстрована за адресою: ОСОБА_4 Федерація, АДРЕСА_3 (т.1 а.с.10-11). Має посвідчення на постійне проживання в Україні серії ХР№22563, де зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т.1 а.с.138).

Згідно довідки ООО «СтройТрансАвто» №27/41 від 27.11.2015 року ОСОБА_1 працює в товаристві малярем - штукатуром з 03.11.2015 року з окладом 3500 грн. (т.2 а.с.15).

Таким чином, судова колегія вважає встановленим, що ОСОБА_7 має зареєстроване місце проживання, місце роботи та дохід в Україні.

Між тим, ОСОБА_7 не заперечує, що фактично в Україні за місцем реєстрації не проживає з січня 2015 року, відомостей щодо фактичного місцезнаходження суду не надала.

ОСОБА_7 наполягає, що позивач після її повернення в Україну 13.01.2015 року, вигнав її із квартири. Однак належних та допустимих доказів протиправної винної поведінки позивача не надала, до суду про поновлення порушеного права та вселення не зверталась.

ОСОБА_7 вказує, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги, що дитина ОСОБА_3 є громадянкою ОСОБА_4 Федерації. З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

За змістом ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Згідно ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України є виключною, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні.

Згідно ст. 10 Федерального закону ОСОБА_4 Федерації "Про громадянство ОСОБА_4 Федерації" N 62-ФЗ від 31.05.2002 року, документами, що посвідчують громадянство ОСОБА_4 Федерації є паспорт громадянина ОСОБА_4 Федерації чи інший основний документ, що містить вказівку на громадянство особи.

З матеріалів справи вбачається, що документ, що посвідчує громадянство ОСОБА_4 Федерації на ім*я ОСОБА_3 був виданий 01.02.2016 року, тобто вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Оскільки суду першої інстанції не було надано документу, передбаченого Федеральним законом ОСОБА_4 Федерації "Про громадянство ОСОБА_4 Федерації", який би посвідчував громадянство ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми ч.1ст. 161 СК України, згідно якої якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Між тим, норми сімейного права ОСОБА_4 Федерації, що регулюють питання, порушене позивачем, кореспондуються з нормами сімейного законодавства України, якими керувався суд першої інстанції.

Так, згідно ст. 65 Сімейного кодексу ОСОБА_4 Федерації, місце проживання дитини у разі окремого проживання батьків, встановлюється згодою батьків. За відсутності згоди спір між батьками вирішується судом виходячи із інтересів дітей та з урахуванням думки дітей. При цьому суд враховує прихильність дитини до кожного з батьків, братів та сестер, вік дитини, моральні та інші особисті якості батьків, відносини, що існують між кожним з батьків та дитиною, можливість створення дитині умов для виховання та розвитку (вид діяльності, режим роботи батьків, матеріальне та сімейне положення батьків та інше).

Крім того, суд першої інстанції правильно застосував принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, згідно якого, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Таким чином, неправильного застосування норм матеріального права, яке призвело б до неправильного вирішення спору судовою колегією не встановлено.

Визначаючи місце проживання дитини разом з батьком суд першої інстанції правильно виходив з того, що вирішення спору в такий спосіб відповідає інтересам дитини.

Згідно висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_8 № 446 вiд 17.08.2015 р., в інтересах дитини, діючи як представник органу опіки та піклування, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_8, разом з батьком ОСОБА_2 ( т.1 а.с.201).

Так, Комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради встановлено, що на час обстеження дитина проживає з батьком та його батьками за адресою: АДРЕСА_4. Згідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 22.07.2015 року означена двокімнатна квартира належить батькам ОСОБА_2 Малолітня разом з батьком займає окрему кімнату. Для проживання, виховання дитини створено належні умови. В квартирі АДРЕСА_5 йде ремонт, проживання у даній квартирі суперечить інтересам дитини. Відповідно до інформації, наданої адміністрацією КЗОЗ «Харківська міська дитяча клінічна лікарня №5 №14 від 13.05.2015 року, куди звертався ОСОБА_2 з дочкою, у ОСОБА_3 присутні прояви тяжкого психічного розладу, які при відсутності кваліфікованої медичної допомоги можуть привести до інвалідізації дівчинки, значного порушення життєдіяльності та мати загрозу для життя дитини ( т.1 а.с.129). Незважаючи на це, ОСОБА_7 звернулася до адміністрації вказаної лікарні з письмовою заявою, що вона не дає згоди на надання неврологічної та психіатричної чи іншої медичної допомоги її доньці, ОСОБА_3. Від спілкування з фахівцями лікарні відмовляється. ( т.1 а.с.129-130). До Служби у справах дітей ОСОБА_1 не надала відомостей про місце її проживання, роботи, заробітну платню, свою характеристику та акт обстеження своїх житлово-побутових умов.

ОСОБА_7 вказує, що висновок органу опіки та піклування не є обов*язковим для суду, між тим, судова колегія вважає, що вказаний висновок відповідає вимогам закону та не суперечить іншим доказам, що містяться в матеріалах справи.

ОСОБА_7 зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінку акту обстеження умов проживання ОСОБА_2Є за адресою : АДРЕСА_6 від 28.02.2015 року та висновку про визначення місця проживання дитини від 13.03.2015 року № 153, згідно яких умови для проживання дитини за адресою : АДРЕСА_6 є задовільні та належними, двокімнатна квартира з усіма зручностями, санітарно-побутові умови квартири задовільні; у квартирі зроблений сучасний ремонт, обладнана необхідними побутовими меблями та технікою, для дитини є окрема кімната, яка обладнана, в квартирі проживають позивач та донька ( т.1 а.с.58).

Між тим, на час вирішення справи зазначені обставини змінилися, у вказаній квартирі проводяться ремонтні роботи. Відповідач наполягає, що необхідності у проведенні ремонту не було і позивач штучно погіршив умови у квартирі за адресою: АДРЕСА_7, щоб вона не мала можливості там проживати, між тим, встановлено, що відповідач перестала мешкати у вказаній квартирі з січня 2015 року і це не було пов*язано із ремонтом. Позивач пояснив, що вимушений був почати ремонт, оскільки ОСОБА_7 за його відсутності розмалювала стіни, стелю та підлогу фарбою.

Матеріали справи містять нотаріально посвідчені письмові пояснення ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які доводяться відповідачу відповідно матір*ю та рідним дядьком.

Так, ОСОБА_9 характеризує поведінку ОСОБА_7 останнім часом як дивну й незрозумілу, а з пояснень ОСОБА_10 (а.с.77 том 1), в квартирі у якого ОСОБА_7 мешкала з дитиною в період з вересня 2014 року по січень 2015 року вбачається, що ОСОБА_7 не займалася вихованням доньки, дитина повсякчас кричала та плакала, а ОСОБА_7 не звертала на це уваги, режим годування та сну дитини не дотримувався, дитину ОСОБА_7 годувала лише вівсяною кашею та компотом. ОСОБА_7 не випускала з рук планшета. ОСОБА_7 характеризує, як погану матір, а ОСОБА_2, як гарного батька.

Зазначені письмові пояснення не є поясненнями свідків, між тим є письмовими доказами. ОСОБА_7 вказує на те, що із родичами має погані стосунки, тому вони її оговорюють. Між тим, зазначені пояснення не лягли в основу рішення суду першої інстанції, про них в рішенні суду не згадується.

Відповідач звертає увагу на неналежність висновку студії дитячого розвитку «Радуга», який не має реквізитів, не посвідчений печаткою. Проте, суд першої інстанції в рішенні на цей доказ також не посилається.

Згідно паспорту ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: ОСОБА_4 Федерація, АДРЕСА_3. Відповідач пояснювала, що під час перебування в ОСОБА_4 Федерації не могла зупинитися з дитиною за місцем реєстрації, оскільки вказана квартира складається з двох маленьких кімнат у гуртожитку, не має окремого санвузла, будівля знаходиться у аварійному стані.

ОСОБА_7 вказує, що позивач систематично бив її та дитину, що й призвело до хвороби дівчинки. Зазначає, що щодо позивача відкриті кримінальні провадження Проте, зазначені твердження не доведені та спростовуються відповідью Харківської місцевої прокуратури № 2 від 24.09.2014 року.

ОСОБА_7 наполягає, що ОСОБА_2 відібрав у неї дитину та утримує проти її волі. Між тим, до суду з позовами про відібрання дитини, визначення місця проживання дитини з нею або визначення порядку участі у вихованні дитини ОСОБА_7 не зверталась.

Із медичної документації, що міститься в матеріалах справи вбачається, що дитина має розлад розвитку мови, синдром роздратованого кишківника, помірну гипергомоцистемію.

Із виписки із колективної карти вбачається, що до початку корекційних зайнять дитина не грала з іграшками, радість та задоволення не виражала, був відсутній продуктивний контакт очей, не реагувала на мову, активна мова та вокальна активність була повністю відсутня, увага не стійка, цілеспрямована дія відсутня.

ОСОБА_7 звертає увагу, що згідно довідки Харківської міської дитячої клінічної лікарні № 19 при огляді дитини 23.04.2015 року встановлено, що дитини правильної будови тіла, задовільного харчування, що відповідає нормальному фізичному розвитку. Між тим, вказана довідка стосується фізичного розвитку та не відображає психо-емоційний стан дитини.

Матеріалами справи підтверджено, що з січня 2015 року дитина знаходиться під наглядом лікарів, проходить корекційні заняття в спеціалізованому центрі для дітей з порушенням розвитку та неврологічними проблемами, на фоні чого спостерігається загальна позитивна динаміка, намітились тенденції до розвитку мовлення. Батько дитини для корекції стану дитини витрачає значний час та кошти.

Правомірність знаходження дитини без згоди ОСОБА_7 на лікуванні в стаціонарі психіатричного відділення КЗОЗ «Харківська міська дитяча лікарня №5» не є предметом цього судового розгляду.

Суд першої інстанції правильно дав оцінку поясненням свідків дільничного педіатра ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які характеризували ОСОБА_7, як таку, що вихованням дитини достатньо не займалася, а позивача, як такого, що піклувався про дитину.

Зазначені пояснення свідків не суперечать іншим доказам, що містяться в матеріалах справи. ОСОБА_7 зазначені відомості не спростувала, не довела, що в достатньому обсязі займалася вихованнім, лікуванням та розвитком дитини.

Судова колегія вважає, що з урахуванням стану здоров*я дитини та ставлення сторін до виконання батьківських обов*язків судом були встановлені виключні обставини, з огляду на які та в інтересах дитини її місце проживання суд першої інстанції правильно визначив з батьком, який створив всi необхiднi умови для проживання, нормального розвитку та лікування дитини.

Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді